Любов Гонтарук. «Леся Українка, сторінки кохання»
Коли беру до рук «Лісову пісню» – цю красиву і мудру книгу, мене одразу переймає якась дивна енергія потойбіччя. Чарівна магічна книга ще з шкільних років створює в моїй уяві окрилений світ, де живе Мавка (навіть в університеті так мене називали!), лісовички, Той, що «Живе в скалі», русалок та водяників. Які ж вони милі для мене!
Але живе в Києві письменниця, котра створила книгу «Леся Українка, сторінки кохання». Любов Гонтарук – членкиня Національної спілки письменників України, котра невтомно, день у день, пише. У неї вже близько 50 книг! Серед них – «Пізня вишня», «Час у вигляді круга», « Код Нібіру», «Я – війна», «Сироп кероба», «Млин», «Білий день» та багато-багато інших. Це і поезія, і проза. Лише в минулому році вона видала три книги. Такої плідної письменниці, здається, більше в Україні й немає.
Ми з пані Любов`ю особисто не знайомі. Спілкуємося Інтернетом, як і інші друзі, надсилаємо коментарі та посилаємо смайлики. Але вона серед усіх – особлива. Вона створює навколо себе світ тепла, мудрості, є прикладом невичерпної енергії та натхнення.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Книгу «Леся Українка, сторінки кохання» пані Любов надіслала мені “Новою поштою” ще у 2019 році.
Я хочу зараз подати невеликий уривок з цієї чудесної друкованої праці. Це – одна із посвят великому та сумному коханню Лесі, зокрема, до Максима Славінського:
«Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні, не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання – то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та смутний, –
Плюща обійми гублять силу дуба».
(Леся Українка)
————————
Любов Гонтарук, «Леся Українка, сторінки кохання»:
Плющем тоненьким дерева тулюсь
А ти високо віття розпустив
І не кажи що ти мене любив
Я так мовчазно на твій ріст молюсь
Хай буде жаль але кохання є
Хоча дороги його з`їли
І як наважились посміли
Із-під землі воно щосили б`є
До тебе дубе сильний і густий
Я не плющем малим пристала
Я серцем віт твоїх дістала
Чом дозволяв отак в тобі рости
Дороги наші в різні боки йдуть
Я тягарем тобі не стану
Я все в житті сама дістану
Ти тільки серцем не забудь
Ти будь
Залиш руїни відпускаю йди
А плющ загоїть свої рани
В країні Вільній словом стане
Тоді знайди мене
Прийди
Київ, 2019
Вдячні читачі завжди залишають пані Любові вдячні коментарі, як, приміром оцей:
«Ваша Сонячність, Світлість, дорога пані Любонько, відчиняє для Любові всі віконця і двері! Ваше ім’я і Ваше величне талановите Серце завжди налаштовані на ЛЮБОВ!»
І я також залишаю свій:
– Дякую Вам за Ваше Сонце в душі!
Юлія Лискун,
журналістка