Рец. на кн.: Оксамитка Блажевська. Еля: роман. – Київ: Видавництво Ліра-К, 2022. – 226 с.
“Українська літературна газета”, ч. 3 (347), березень 2023
Шукати себе шляхом втечі від себе – іноді єдиновірний спосіб збагнути, що саме тобі необхідно для щастя. Для мене роман «Еля» української письменниці і книжкової блогерки Оксамитки Блажевської передусім про те, що все наше прийде до нас, як би ми не тікали від себе. Попри те, що цей яскравий і динамічний, романтично-містичний твір є дебютною книгою, авторка доволі успішно презентує на її сторінках несподіване поєднання історії, любовної драми, фентезі, пригодницької драми з елементами детективу. Усе це робить роман особливим, а стиль авторки – упізнаваним.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Еля» Оксамитки Блажевської у мене асоціюється із золотаво-бузковими бризками весни і світла, із простором і свободою. І не тому, що основні події роману відбуваються навесні та ще й у палаці дивовижної краси. А тому, що бузковість і золотавість – це про мрійливу романтичні душу Елі – головної героїні твору, яка що в дитинстві, що в момент оповіді легка і сонячна. Може, не випадково маємо і таке ж миле обрамлення, коли на початку твору і в кінці з’являється соняшник – її друг і її, можливо, альтер его. Бо ж саме соняшник додає безтурботності і містичності водночас, дає змогу подивитися на драматичні обставини життєпису Елі з певною готовністю бачити героїню щасливою у фіналі.
Елі 30 років і вона перебуває у пригніченому стані після розлучення, має непростий бекграунд, який посилює відчуття самотності. Еля витончена, вишукана, аристократична в манерах і поглядах. Така собі дівчинка із світського середовища. Кожен період її життя співвідносний з певною країною, де вона проживала на той момент: Польща, Німеччина, Україна. З кожною із країн пов’язані романтичні почуття до того чи іншого чоловіка. Зміна зовнішнього середовища супроводжується впевненим, хоч і часом доволі драматичним внутрішнім зростанням до самої себе.
Ми знайомимося з Елею, коли вона приїздить у село, де минули кращі дитячі роки. Розставшись з чоловіком, який її зрадив, вона ніби покидає обшир самотньої квартири і виходить на свободу. Момент переходу зі світу міської культури в реальність українського села передано авторкою буквальним потраплянням її героїні в яму й розпачливим усвідомленням, що ця ситуація для неї по-своєму критична. Складається враження, що Еля, непристосована до умов нового середовища, остаточно опинилася на задвірках цього світу. Але вона любить ті місця. Бо це село Маліївці, де жила її неймовірна бабуся. Тож опісля емоційних поневірянь особистого життя Еля приходить до витоків себе самої, свого роду, і, як ми побачимо згодом, свого щастя.
Несподіванкою для молодої жінки стає звістка про смерть бабусі, про що їй чомусь забули повідомити. Зустріч із дядьком і бабусин будинок, що буквально сховався в бузковому цвіті, – усе це емоційно повертає героїню до стану прийняття себе. Тому з’являється Соняшник – вигаданий друг з дитинства Елі, якого, крім неї, ніхто не бачить…
Власне, якщо орієнтуватися на лінійний принцип, то основний сюжет розгортається в творі упродовж тижня, однак описані події охоплюють вертикальну вісь, довкола котрої зосереджено кілька поколінь її роду. Це додає панорамності й глибини сюжетній колізії, дає авторці змогу подати своєрідну психоісторію кількох поколінь жінок її роду, заглибитись у містичний простір, а також запропонувати художнє осмислення історії палацу Орловських, який у творі є і місцем подій, і почасти виступає в ролі самодостатнього персонажа.
Основні події твору відбуваються у палаці Орловських у Маліївцях, що на Хмельниччині. Є щось привабливо-магічне в тому, як сторінка за сторінкою Оксамитка Блажевська оживлює це унікальне місце. Бо саме в цьому палаці, де за сюжетом знаходиться школа, починає працювати Еля. Неймовірної краси будівля, побудована, як і більшість архітектурних споруд 18-19 сторіччя, в класицистичному стилі, постає з книги у всій шляхетній простоті, плавності контурів, врівноваженій величі, а разом з тим стає палацом, у якому в 21 сторіччі розгортається неймовірна історія Елі. Авторці вдалося так тонко і так реалістично передати екстер’єр паркових схилів, так достеменно розказати художню історію палацу Орловських, у якому за радянських часів було облаштовано протитуберкульозний диспансер, що, власне, й дало змогу зберегти цю унікальну пам’ятку архітектури.
Що саме, яка дивовижна історія пов’язує нашу героїню з цим місцем – читач неодмінно дізнається, коли перегорне останню сторінку. Втім, пошук себе – процес непростий, тому життєві вибори героїні обумовлені саме доланням меж власної несвободи.
Життя Елі у Польщі пов’язане з навчанням в університеті, коханням до Ігнатія і драматичною розлукою. На цьому етапі емоційний стан дівчини можемо охарактеризувати від романтично-піднесеного до пригнічено-самозаглибленого й депресивного. Після переїзду до Німеччини ми бачимо Елю у стосунках з Лео. Здавалось би, жінка має бути щасливою. Однак, фактично маємо зміну одного задушливого простору, де її мало розуміють і вона відчуває себе самотньою (життя з батьками) на інший простір – на жаль, не менш задушливий і гнітючий. Бо попри шлюб з Лео, здебільшого Еля знаходиться вдома сама, квартира Лео стає місцем, де її не чують і не розуміють. Фінальною крапкою є зрада чоловіка. Однак, ця подія не так пригнічує Елю, як дає змогу розірвати пута нещасливого шлюбу. З одного боку, жінка має вдосталь часу для творчості й для себе, з іншого боку – її душа залишається такою ж самотньою. Нереалізована як матір, жінка відчуває себе нещасливою в усьому іншому. Підкреслює це епізод зустрічі із сусідським хлопчиком, який нагадує їй про дитину, яку вона могла б виховувати і любити, якби не драматична розлука закоханих за часів студентства…
Якщо польський і німецький періоди життя головної героїні ми сприймаємо через ретроспекції, через внутрішню пам’ять Елі, то Україна, Маліївці, палац Орловських – це основний рівень сюжету. Цей період пов’язаний з родинними таємницями, містичними колізіями, взаєминами з Тадеєм. Опис часу перебування Елі в Маліївцях – доволі динамічний і насичений етап її життя. Авторка майстерно передає атмосферу загадок і містики. Таємна кімната, архів, родинний герб, сімейні драми і таємниці, родове прокляття, горище, листи, які щезають, записки у медальйоні – усе це дає змогу читати роман як містично-романтичне фентезі. Водоспад як символ міжсвіття й міжчасся колишнього і прийдешнього, здолавши яке ти отримаєш себе оновлену й вільну, дає змогу зрозуміти авторську філософію і максимально точно прожити стан Елі, яка опісля стількох мандрівок світами прийшла до своїх джерел і готова прийняти себе.
Цікавими у творі є образи хлопчиків. Це і Соняшник-промінчик, що містично виринає із дзеркала і ніби об’єднує Елю-маленьку дівчинку й Елю-дорослу в єдиний образ, це і Макс-ельф, функція якого у творі – стати своєрідним дороговказом головній героїні. Однак, якщо ці хлопчики представляють уявно-містичний світ, то образ німецького хлопчика-сусіда, з яким Еля подружилася, є цілком реальним, а тому асоціюється в головної героїні з її дитиною, дитиною, яку вона могла би виховувати, якби немовля не народилося мертвим… Лише в кінці роману ми розуміємо, про що плакала Еля на початку твору і усвідомлюємо сповна її драму…
Фінал твору такий же сонячний, як і вся колористика роману. Еля знаходить те, про що мріяла. Вона стає щасливою. Саме в Маліївцях Еля зустрічає того, з ким пов’язане її юнацьке кохання – того самого Ігнатія, з котрим її розлучили свого часу батьки, бажаючи убезпечити дочку від помилок молодості. Це той самий Ігнатій, з яким у неї могла б бути дитина. Тому його появу героїня спершу сприймає як знак долі. Символічно, що предки Ігнатія свого часу збудували палац Орловських. Тому він, як і Еля, приїхавши у Маліївці, повертається ніби до своїх витоків. Ця зустріч є не тільки сюжетним ходом, який дає змогу читачеві сповнитись романтичним духом і повірити в неймовірні колізії долі. Цей момент зустрічі двох колись так палко закоханих людей необхідний, щоб вони зрозуміли: навіть найкращі моменти життя варто залишати на тому етапі, коли вони завершилися. Бо часто, живучи спогадами, ми самі перетворюємо колишнє щастя на важкий обтяжливий незакритий гештальт. Тому і зустріч Елі з Ігнатієм дає змогу героїні остаточно відпустити своє минуле. І в мить, коли Еля це усвідомлює, її душа стає готовою прийняти нове, відкритися щастю.
У фіналі ми дізнаємося, що Еля – щаслива і любляча дружина Тадея, а їхнього сина звати Максимом – так само, як звали хлопчика-ельфа.
Історія Елі наштовхує на чимало роздумів над тим, що саме робить нас щасливими, що часом ностальгія за химерним щастям насправді тримає у прірві розпачу й вічного пошуку. Бо внутрішня радість приходить, коли ти остаточно відпускаєш минуле. Бо все, що насправді твоє – буде з тобою, як би ти не прагнув утекти.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.