“Українська літературна газета”, ч. 10 (366), жовтень 2024
Бачить далі, аніж зір: поезія Павла Мовчана / монографія. К.: Ярославів Вал, 2024. 368 с.
Монографія Надії Гаврилюк «Бачить далі, аніж зір: поезія Павла Мовчана» дає змогу осягнути доробок нашого неймовірного сучасника цілісно, розкривши при цьому його такі різні мистецькі грані.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Здавалось би, занурюючись у творчість такої багатогранної постаті, мудрий літературознавець має почувати себе щасливцем, бо ж художня палітра збірок Павла Мовчана – це мистецтво в мистецтві, що дає змогу зрозуміти себе і наш час, а разом із тим є художньо розкішним матеріалом для осягнення, бо Мовчанові рядки не сплутати із рядками інших поетів, а його творчі перлинки є маркерами самобутнього стилю. Мені дуже імпонує означення щодо поетового світу, дане йому Іваном Дзюбою. «Цілющою сіллю самопізнання» назвав збірку «Сіль» (1989) незабутній Іван Михайлович, наголосивши, що її автор у своїх книжках стилістично різний, однак разом із цим поєднує в собі сталість інтелектуального ребусу. Тож досліджувати є що. Однак, нині сучасне літературознавство та й критика також діють із позицій обережності, ніби боячись підступитися до такої потужної постаті. Бо одна справа – захвальні панегірики, емоційна трансляція естетичної насолоди і вподобайки у соціальних мережах, і вже зовсім інша площина – прочитання образотворчості П. Мовчана як особливого явища, що не вкладається в усталені рамки літературознавчої статики і якоїсь однієї науки в принципі. Тому зафіксувати явище, охопити його в процесі динаміки, показати принадність його метафізичного руху, не порушивши авторського бачення – мета амбітна й ризикована.
Однак, із перших сторінок цієї фундаментальної праці ми розуміємо, якою мірою гідно і скрупульозно Н. Гаврилюк долає це надзавдання. Тому перед нами не просто фахова спроба представити осердя поетового світу, осмислене у семи розділах, а гідне уваги і поваги дослідження, яке «розростається» не горизонталлю, а дає змогу через відчуття глибини «вростати» в мистецьке багатобарв’я, ніби у вічний рух вертикаллю слова.
Сім розділів книжки репрезентують поетичний світ П. Мовчана, складаючись у своєрідне сакральне дерево, крона і коріння якого задають вектор руху, – вглиб і увись, а гілки вростають у горизонти сучасності, пронизуючи собою сутнісні як для поета, так і для нас із вами образи-стихії. Поетове дерево в інтерпретації Н. Гаврилюк долає стихії і залишається непохитним, як і український світ, що є ідейною основою доробку автора. Екзистенційні виміри поезії Павла Мовчана, які досить уважно окреслює літературознавиця, утверджують авторське бачення незламності Духу як запоруки стійкості, глибини, проростання крізь час і простір.
Безумовною перевагою книжки Н. Гаврилюк є те, що це спроба комплексно осмислити сув’язь мотивів як гармонію. Авторка не виокремлює певної домінанти у творчості різних періодів, натомість пропонує поглянути на доробок поета як на вищу енергію. Це означає, що і лірика громадянського звучання, й інтимна, і пейзажна осягаються дослідницею через призму філософії та історіософії П. Мовчана. Періодично акцентуючи на тяжінні поета до сковородинівської філософії, яка передбачала плекати «зір серця», Н. Гаврилюк показує творчість нашого сучасника глибше, аніж бачить зір. Бо зір фізичний часто дає оптичну ілюзію та провокує навіть досвідчених критиків до короткозорих поверхових рефлексій, які позбавленні занурення вглиб. І тільки зір істинний, зір серця, зір Духу, уможливлює прочитання текстів як «рухливої нерухомості», на якій наголошує авторка монографії.
Здобутком цієї праці є змога нарешті охопити складний світ ліричного героя П. Мовчана. Літературознавиця майстерно і деталізовано прочитує асоціативність поетових образів, їхній символізм, авторефлекції. Це дає змогу дослідниці реконструювати alter-ego і довести його потужний зв’язок зі світом через відчуття поетом основних стихій. Якщо повернутись до тези, заявленої вище, і говорити про цю монографію як про дерево, ріст якого можемо відчувати через себе, стають зрозумілими, і стихії, що є маркерами зв’язку зі світом. Оскільки стихія у творчому просторі П. Мовчана, як наголошує Н. Гаврилюк, завжди асоційована з рухом, який «зміщує наше уявлення і руйнує очікування», то і розуміння води, вогню, землі, повітря, дерева, металу, ефіру – основоположних у поетичній картині світобудови елементів, – дає нам змогу відчувати зриму емоційність цього складного і красивого світу.
Цікавим є авторське спостереження, що доробок Павла Мовчана сприяє зрозумінню людини як особистості, яка щомиті в собі єднає фізичне з духовним, бо в поєднанні цих координат стає можливим об’явлення істини. У такому прочитанні творчості поета кожен із її аспектів відкривається читачеві як самодостатній світ, що сукупно з іншими підсилює один одного. Бо ж, як зазначає дослідниця, об’явлення – це вихід на яв: «перед фізичні очі, перед очі розуму, перед погляд серця», бо ж об’явлене починає існувати лише тоді, коли наші очі готові відкритися.
У першому розділі читач відкриє для себе образ світу у поезії – світу духовного і фізичного, у якому «кожна із першостихій є «пульсуючою та живою» (с. 18). Образ світу реконструюється авторкою за допомогою стихій ефірних, оскільки відпочатково визначальним у поезії П. Мовчана є розуміння духовного начала як чогось нетлінного. Чи не найбільше уваги авторка приділяє осмисленню образу вогню, який є одним із домінантних. В інтерпретації Н. Гаврилюк вогонь постає не тільки як руйнівне начало, а й як вогонь небесний, біжучий вогонь, вогонь блискавиць, священний вогонь. Із достеменною глибиною авторка осмислює і образ води, звертаючи уваги і на росинку як образ-репрезентант початку сущого.
Другий розділ присвячено осягненню його величності Часу, що для П. Мовчана є вагомішим, ніж простір (с. 53), і, повертаючись до авторської концепції дерева – «час причетний минулому і поглинутий ним, але живить майбутнє, тобто – крону» (с. 67). Безумовно, час невіддільний від простору. Тому й третій розділ книги авторка присвячує аналізові саме цієї категорії – через принцип вростання у світ, оскільки «беручи до уваги метафору дерева, простір матиме вигляд: зерно-коріння-стовбур-крона» (с. 113).
Четвертий розділ монографії розкриває звукосимволізм поезії нашого сучасника. Через тріаду «звук-голос-крик» дослідниця аналізує звучання вірша і дає змогу відчути читачеві не тільки дзюрчання струмка. А і ріст трави з-під надгробка. Таким чином, осмислення звукових вібрацій поетичного світу здійснено через їхнє оприявнення у конкретних стихіях. Слушним є спостереження Н. Гаврилюк, що голос співвідносний зі стихією вогню. До речі, крик у поезії П. Мовчана часто ототожнюється з вогняною стихією. Утім, голос не тільки «наповнює час, а й виповнює простір» (с. 165). Цікавими є зауваги щодо опредмеченого втілення голосу, що має вияв через реалістичну предметність.
Книжка допомагає відчути відбитки Мовчанового світу, через які проглядається філософсько-поетичне підґрунтя, із якого проростає древо українського світу.
У наступному, п’ятому, розділі цього дослідження читачеві відкривається образ слова. Авторка виходить із розуміння того, що «слово не відмежовує людину від нижчих форм життя, воно виводить її поза рамці життя суто біологічного, прилучаючи до виміру божественного через слово мовлене» (с. 221). Тож і основний акцент у цій частині праці зроблено на розумінні слова як енергії. Звідси його призначення: «Слово має звільняти обтяжену пам’ять» (с. 232). Тут неможливо не провести паралель із словом як домом буття, що за Мартіном Гайдеггером є основою всього.
Передостанній розділ праці логічно підводить читача до осмислення категорії пам’яті через рецепцію низки образів, що її репрезентують. Значної уваги дослідниця приділяє образам кола і скла, осмислюючи останнє як метафоричне втілення дзеркала пам’яті, крізь яке ми бачимо і пісок безпам’ятства, і сліди на піску… Слушним є авторське твердження, що саме ця категорія найбільше співвідноситься зі стихією води – води, що живить коріння і дає змогу кроні поетового дерева квітувати.
Фінальна частина монографії, здається, акумулює навіть у своїй назві сутнісне: «Людина. Сіль. Дерево». Це увиразнює дослідницьку концепцію прочитати творчість поета через основні стихії, а нам дає змогу побачити і саму працю Надії Гаврилюк як поетове могутнє древо.
«Зростаюче тяжіння земного – збільшена стократно порошинка – заважає прямувати дорогою до небесного, бачити світло, відчувати себе вповні живим» (с. 315), – наголошує літературознавиця. Невидиме коріння дає міць, як і духовна основа тримає фізичне тіло. Саме виходячи з такого розуміння суті ліричного героя, авторці вдається реконструювати образ ліричного героя і продемонструвати його щільний зв’язок із автором.
Таким чином, монографічна праця Н. Гаврилюк транслює процес перетікання часу в простір і навпаки, взаємодію стихій, фіксує невловний рух, що метафорично представлений у вигляді зростання дерева і проростання його крони в небо. Бо, за П. Мовчаном, у вертикалі життя найвищою точкою є саме небо (с. 351), та й власне таїнство життя – це теж своєрідна дорога в небо (с. 355)…
Беручи до уваги сім розділів книжки як сім основоположних векторів, можемо вслід за дослідницю реконструювати поетичне дерево Павла Мовчана, що їх Н. Гаврилюк майстерно подає у русі, у вертикальному проростанні. Такий комплексний підхід до поетичного доробку нашого сучасника робить книжку вартою уваги і поваги, а творчість П. Мовчана більш зримою для тих, хто зачарований, але поки не наважувався наблизитись і пізнати глибше, бо це змога сягнути і суть, і осердя, і піднятися вище, уникнувши ковзання поверхнею. Бо рух вертикаллю слова – вічний, а дерево Духу українського – наше все.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.