“Українська літературна газета”, ч. 10 (390), жовтень 2026
Міла Сонячна. У прийдешнє. Вірші. — Харків: «Укр-Паблишер», 2026. — 132 с.
Поетична збірка Міли Сонячної «У прийдешнє» — це сьома книжка авторки, і вона виразно особистісна, інтонаційно впізнавана й водночас відкрита до досвіду, що сьогодні є спільним для мільйонів українців. Міла Сонячна (Людмила Щербина) — поетка, прозаїкиня, педагогиня. Родом із Чернігівщини, нині вона живе й учителює на Київщині, займається літературною та громадською діяльністю, підтримує ЗСУ волонтерськими ініціативами. Та, мабуть, найважливіше для розуміння цієї збірки — те, що війна для неї не є темою «ззовні»: Міла чекає з фронту чоловіка й рідного брата. Тому в книзі «У прийдешнє» так багато справжнього чекання — тривожного й ніжного, виснажливого й упертого, але такого, що все одно тримається за любов, дім і майбутнє.
Три розділи книги — «Сенсопоетичність», «Позичте сну» та «Смальта з кишені» — складаються у своєрідний ліричний щоденник кількох воєнних років. Сіяти, молитися, кохати — мабуть, саме так можна окреслити внутрішній рух поетичної збірки Міли Сонячної «У прийдешнє». У світі, де війна щодня випробовує людину на здатність залишатися собою, її лірична героїня вперто робить найважливіше: плекає життя, тримається за віру і береже любов. У ньому поруч існують очікування близьких із фронту, повітряні тривоги й атаки, любов, домашній затишок, пам’ять дитинства, природа, гумор і вперте прагнення жити далі. У післямові сама авторка окреслює назву збірки як віру, послання в завтрашній день і рух до гармонійнішого життя. Саме ця спрямованість — із теперішнього болю у прийдешнє — видається одним із головних смислових нервів книжки.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Насамперед варто говорити про самобутність поетичного словника Міли Сонячної. Авторка сприймає світ не лише предметно, а й колористично, тактильно, запахово. Її пейзаж майже завжди не просто побачений, а пережитий тілесно. У вірші «Небокраями» осінній простір складається з «вохри», «брунатів», «бурштинів, теракоти, сапфіру», «лазуровості небесної» — природа постає тут майже як художня палітра. В іншому тексті авторка творить уже цілу осінню акварель: «У жовтий, багряний і синій», «брунатні, вохристі», «прядуть малахіти в тремтінні». Така увага до кольору — не випадковий декоративний прийом, а одна зі сталих рис її поетичного світобачення.
Не менш виразним у збірці є рослинний код. Любисток, полин, лепеха, деревій, ряст, калина, липа, горобина, чорнобривці, шовковиця, фацелія — ці назви виконують значно ширшу функцію, ніж оздоблення пейзажу. У «Клечанні» рослини стають оберегами дому й роду: «Пучечок калини — на вроду, / І в’яз — оберіг родоводу, / Ще дуба — на міцність і віру, / Квіт липи — до щастя і миру». Тут виразно прочитується зв’язок авторської поетики з українською етнокультурною традицією. Водночас це не стилізація під фольклор: давня символіка постійно вступає в діалог із воєнною сучасністю.
Саме поєднання архаїчного й новітнього є однією з найцікавіших рис книжки. Поруч із Дажбогом, Хроносом, Аріадною, молитвами й замовляннями у віршах природно з’являються піксель, DeepState, Viber, смартфон, донати, дрони, гештальти, інсайти. У «Воїні із квітами» сучасний образ військового вибудувано кількома точними штрихами:
Втома в’їлась сіро в піксель кожен,
У наплічник, погляд, променад…
А далі з’являється майже афористичний фінал:
Час, коли згубити ніжність можна,
Ти чесноту битвам не віддав…
У таких місцях Сонячна відмовляється від прямої декларативності й дозволяє деталі промовляти самій. Військовий із кремовими трояндами стає образом значно місткішим, ніж пряме говоріння про мужність чи жертовність.
Загалом найпереконливішою авторка є тоді, коли довіряє конкретній речі, предметові, жесту. Мені її лірична героїня бачиться у тісному зв’зку з силами землі, роду, природи, адже гармонія не виникає як імпульс чи як данина. Гармонія це завжди про глибинне осягнення. Один із найсильніших текстів збірки — вірш «У маминій коморі живуть сулії, скрині…». Старі гладишки, розкладачка, светр, колись виміняний за два мішки картоплі, «Мальвіни» з барахолки, шкільний щоденник, фартушок із гіпюру — всі ці речі утворюють своєрідний приватний музей часу. Художня сила тут виникає не з ефектності метафори, а з точності пам’яті. За предметом проступає епоха, за епохою — родина, а за родиною — тихе усвідомлення минущості.
Подібний принцип працює у вірші, що починається рядком «У серпня чуб солом’яний на нивах». Старий чоловік чекає сина й онука з війни, продає сіно, корову й віз, переказує гроші на дрони й уперто повторює, що дочекається хлопців. На тлі цього чекання метелик, який б’ється у шибку, раптом набуває майже містичного звучання: «— Стара, це ти? Лети і не втішай». У цьому тексті є сюжет, психологічна правда, стриманий трагізм і те, що особливо цінне в поезії про війну, — людська конкретність замість риторики.
Переконливо звучать і короткі фрагменти воєнного повсякдення. У вірші «Знову рулетка» сама можливість прокинутися вранці постає як випадок:
Знову рулетка:
— Прокинуся ранком?
Вибухи… Вибухи… Виб…
Далі — навушники, фіранки, новинні чати й майже побутове «Штопаю плюсиком нерв». Фінальна фраза «Жити сьогодні, тепер!» сама по собі не претендує на філософську новизну, але в контексті пережитого набуває справжньої ваги.
Окремо варто відзначити жанрову рухливість збірки. Поруч із пейзажною та інтимною лірикою є молитва, замовляння, сюжетний вірш, гумореска, майже верлібровий щоденниковий запис. «День закоханих» — один із найцікавіших текстів саме завдяки відмові від традиційної римованої форми. Вино в холодильнику «а раптом приїде?», тірамісу в морозилці, нічний педикюр, Duolingo, DeepStateMAP, подарунок, що чекатиме під ялинкою до повернення, — усе це створює дуже впізнавану психологію жінки, яка живе між любов’ю, страхом і очікуванням. Тут сучасна реальність не «перекладається» на умовно поетичну мову — вона сама стає поезією.
Водночас багатство мовної фантазії подекуди стає для авторки і певною пасткою. Міла Сонячна тяжіє до неологізмів, густої метафорики, несподіваних словосполучень: «літепло», «сонцекульмінації», «дощовітру пустощі», «жовтоднює», «зелотло», «небоскло», «смуткосилове». У помірній кількості такі утворення справді надають текстам індивідуальності. Проте в окремих віршах мовна винахідливість стає настільки самодостатньою, що починає привертати увагу передусім до самої себе. Наприклад, «Літепло» майже цілком вибудуване на звуковій і словотвірній грі: «Небоскло / Над село / В зелотло / Літепло…». Це цікава мовна мініатюра, однак емоційний зміст тут дещо відступає перед словесною конструкцією.
Подеколи текстам бракує й трохи більшого повітря між метафорами. У рядках «Відлуння краплям невтямки, / Бентежать даль пацьорки сині. / Глазур лазурі на гілки…» майже кожне слово прагне бути образним. Самі знахідки цікаві, проте їхня концентрація трохи ускладнює природність сприйняття. Парадоксально, але найсильніші тексти самої авторки переконливо доводять: їй зовсім не обов’язково постійно демонструвати багатство словника. Коли образів менше, вони нерідко звучать сильніше.
Є в книжці й більш декларативні тексти, де почуття назване безпосередньо — через віру, надію, любов, мужність, снагу. Наприклад: «Щоб стало віри, мужності, снаги, / Завзяття, честі, совісті, любові…». Такі рядки щирі й етично прозорі, однак художня поезія зазвичай виграє тоді, коли абстрактне почуття знаходить предметний еквівалент. І в самій цій книжці є чимало прикладів, які показують, наскільки переконливо Сонячна це вміє: військовий із трояндами, дід біля ослона, мамина комора, знак «+» після обстрілу, пиріжки в рюкзаку коханого солдата.
Тож збірка «У прийдешнє» справляє враження не стерильно відполірованої, а живої книги. Вона нерівна — як нерівними є самі роки, з яких постала. У ній є камерні й сильні тексти, словесні експерименти, гумористичні відступи, вірші, що тяжіють до пісенної або традиційної силабо-тонічної манери. Проте за всією цією різноманітністю виразно проступає авторська особистість.
Міла Сонячна має те, чого неможливо компенсувати самою технічною вправністю, — власний спосіб бачити сві, бути світом. Вона дивиться на війну через рослину, на пам’ять — через речі, на очікування — через вокзал і телефон, на майбутнє — через сад, дорогу, дім. Її поетичний простір пахне полином, кавою, яблуками, лавандою і порохом; у ньому поруч живуть Дажбог і DeepState, мамині гладишки й військовий піксель, давнє замовляння і повідомлення у смартфоні. Саме ця, на перший погляд, несумісність і формує впізнавану інтонацію збірки.
Тож дорога «у прийдешнє» у Міли Сонячної починається не десь за обрієм — вона починається сьогодні, з найпростішого й найважчого: сіяти, молитися, кохати. Бо майбутнє, схоже, і виростає з того, що ми зуміли не втратити в часи, коли втрачалося так багато: здатність плекати життя, вірити й любити.
«У прийдешнє» можна читати як книгу очікування. Але це очікування не є пасивним. Воно постійно щось робить: садить, варить, молиться, пише, донатить, вирощує, жартує, бережеться, кохає. І, можливо, найточніше внутрішню етику цієї поезії передає коротке: «Жити сьогодні, тепер!» У цих словах — і характер ліричної героїні, і сенс усієї мандрівки «у прийдешнє»: не оминути біль, а пройти крізь нього, зберігши здатність помічати сонях, запах дому, дотик коханої людини і той найменший клаптик світла, з якого, зрештою, й починається майбутнє.
Надія Гармазій,
поетеса, кандидатка філологічних наук, голова Кіровоградської обласної організації НСПУ
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.