Надія Гармазій. «Про ідентичність, пам’ять і силу роду»

“Українська літературна газета”, ч. 2 (358), лютий 2024

 

 

Рец.на кн.: Сидоржевський М.О. Солотвин. З глибин минулого до наших днів / Михайло Сидоржевський. – Київ: Ліра-К, 2023. – 516 с.

 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

У кожного із нас є річка, яка живить нас, де би ми не були. Це річка нашого початку, нашого дитинства; річка, трави уздовж якої шумлять про пам’ять і про незабутнє; річка, крига на плесі якої стає потужним дзеркалом часу, у котрім ти споглядаєш себе. Колись, читаючи книгу Михайла Сидоржевського «Візерунки на пергаменті часу», разом із ліричним (а інакше про тонкого мислителя і не сказати) героєм я мандрувала місцями, де мені й до сьогодні ще не довелось побувати. Але за авторськими пасажами поза всіма законами хронотопу я відчувала води його рідної Коденки і крізь скло батьківської хати всотувала довколишню просторінь рідного письменникові Старого Солотвина. Тож поява нової, восьмої у письменницькому доробку, книги поета, прозаїка, публіциста Михайла Сидоржевського «Солотвин. З глибин минулого до наших днів» була мною сприйнята як щось особливе і таке, що неодмінно і мало з’явитися. З’явитися саме сьогодні, коли ми щомиті виборюємо себе. І не тільки тому, що це, як сказав письменник у одному з інтерв’ю, його «щит і меч у війні за рідну землю проти лютого і ненависного ворога – російського фашизму», а ще й тому, що ця книга насправді не тільки про його Старий Солотвин… Це книжка особлива, бо вона через минуле одного українського села дає змогу по-новому осмислити історію всієї нашої України, надто її Правобережжя. Отже, це видання насправді про те, що немає нічого сильнішого за пам’ять роду, про те, що у кожного з нас є теж свій Солотвин, і про те, що таке ідентичність і яка її роль у сьогоднішній російсько-українській війні.

Перед нами – не просто ошатний фоліант на пів тисячі сторінок, оздоблений світлинами, картографічними матеріалами, фотографіями архівних джерел… У передмові до видання автор зазначає, що задум написати таку книгу він виношував з початку 80-х років минулого століття, ще будучи студентом факультету журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Розповідає письменник і про те, як любив слухати розповіді батьків про село та про його людей, а іноді обережно записував їхні розмови на диктофон. Згадує автор і тих людей, чиї голоси звучать зі сторінок книги як пам’ять – У.Дмитренка, І.Рудака, К.Петрук, М.Савелюк, А.Фещук… Чимало того, що оприявнено на сторінках цієї книги, її автор почув саме з розмов із тими, кому Старий Солотвин не менш дорогий і рідний. Писати книгу Михайло Олексійович почав у 2014 році і працював над нею до минулого року включно. Хоч у цьому виданні дуже багато спогадів, перед нами не мемуаристика, а серйозне дослідження історичного плану – основоположна наукова праця з історії села Старий Солотвин Бердичівського району, що на Житомирщині.

Михайло Сидоржевський на п’ятистах сторінках за допомогою архівних даних, картографічних джерел, спогадів старожилів, праць сучасників і вчених минулого, фотоматеріалів реконструює погляд на Старий Солотвин від перших згадок про село і донині. Вражає дослідницька скрупульозність автора, його вміння визбирувати цікавинки, талант працювати із фактами, адже історія його села осмислюється в контексті ключових для української історії віх.

Починаючи свою працю з осягнення давнього періоду, осмислюючи роль археологічних знахідок доби неоліту, Михайло Олексійович, з одного боку, спонукає замислитись над тим, наскільки давня і багата історія українських сіл, наскільки несправедливо часом забута чи затуманена ідеологічними нашаруваннями радянської епохи. З іншого боку, читач відчуває, якою мірою потужним і наповненим для автора є зв’язок із рідним краєм.

Подальші частини книги вражають взагалі, адже М. Сидоржевький ніби дарує нам машину часу і ми можемо споглядати Старий Солотвин у складі Давньоруської держави, в роки залежності від Золотої Орди, у період, коли край входив до Великого князівства Литовського. Для гурманів у книзі представлені деталізовані картографічні матеріали, що цей історичний вояж наповнюють новими відчуттями. Не даремно Михайло Пасічник цю фундаментальну наукову працю назвав «глибинним дайверством у високих водах історії».

Цікавим є погляд на Старий Солотвин у складі Київського воєводства (1471 – 1793). Непросто, мабуть, авторові було працювати над цим періодом, бо огром наукових розвідок, що їх він використовував, і захоплює, і вражає. М. Сидоржевський веде діалог із сучасниками, розмірковуючи над тим, з якого ж року стартує відлік історії його рідного села. Притримуючись думки, що все ж варто вести лік від першої письмової згадки про Солотвин у інвентаризаційних записах Речі Посполитої, тобто із 1593 року, коли, якщо вірити джерелам, в Солотвині був млин, 20 хат і стара гребля. Поряд із тим автор наводить і альтернативну думку краєзнавця Івана Рудика, що історію села варто вести від 1177 року. Це робить працю максимально панорамною, об’єк­тив­ною.

У частині, де письменник з філологічною майстерністю занурюється в історію назви свого рідного села, читач може побачити для себе чимало цікавого. Це і згадки краю в рукописних пам’ятках давнього періоду, і компаративний аналіз варіантів походження топонімів краю. Здається, для автора важливо не так представити певну інтерпретацію назви Старий Солотвин, як показати неперервний і бурхливий процес розвитку і села, і нашої мови. Ведучи дискусію з істориками та мовознавцями, М.Сидоржевський пропонує нашій увазі кілька цікавих версій походження тамтешніх топонімів, залишаючи питання відкритим для тих, хто й надалі шукатиме істину.

Татарські набіги, козацько-селянські повстання, доба Хмельниччини, період історії краю за часів повстання під проводом Семена Палія, Коліївщина – ці історичні віхи Старого Солотвина М.Сидоржевський досліджує з особливою скрупульозністю. Ймовірно тому, що й у ті складні часи наш народ виборював себе, і сьогодні це нас має духовно тримати.

Розмірковуючи над сторінками Солотвина в складі Житомирського повіту Волинської губернії, авторові праці вдається розкрити маловідомі й доволі цікаві аспекти життя краю, наприклад, яким було чумацтво в Солотвині, чи був Тарас Шевченко в Кодні, якою була церква в ті часи, як відбувались земельні суди і т.п. Усе це реконструюється на основі метричних книг, архівних документів, аналізу карт і зіставлення фактів, що викликає неабияке захоплення писати надзвичайно доступно й захопливо, а разом із тим здіймати на поверхню такі потужні глиби.

Солотвин в період більшовицького перевороту та громадянської війни – одна з тих сторінок історії, що дається авторові книги з особливим болем, бо вслід за 1917-м були 1920-ті… А потім і 1930-ті з голодомором… Високою інформативністю відзначається розділ праці, присвячений Другій світовій війні. Німецька окупація, УПА, бій за Солотвин у новорічну ніч…

1960-1980-ті роки життя Строго Солотвина наповнені спогадами, інтерв’ю, записами розмов зі старожилами краю та з рідними М. Сидоржевського. Розділ про нинішню сторінку життя села промовляє голосами сучасників і про культурні здобутки, і про подвиги Героїв, і про славетних земляків. Читаючи ці сторінки, мимоволі думаєш, що уся ця книга – це не про Солотвин, або ж – не тільки про Солотвин. Оцей драматичний нерв, на зрізі якого упродовж усіх 500 сторінок тебе не залишає відчуття, що скільки є наш народ, стільки нас намагаються знищити, стерти нашу ідентичність, нав’язати колоніальне мислення, споконвічні комплекси меншовартости… Але ж ця праця свідчить про інше: нам є чим пишатися, наш родовід настільки давній і потужний своєю генетичною силою, що сьогодні за кожним із нас не лише славні прадіди, а й кілька десятків поколінь тих, чиє життя було суцільним протистоянням в ім’я Добра, в ім’я Правди.

Не можу не акцентувати, що в цій науковій праці вміщено, окрім записів розмов з рідними й односельцями автора, його родинне дерево. Масштаб роботи вражає і викликає найщиріше подивування і захоплення. Але тепер не про те, що це копітка праця, гідна глибокої пошани. Цей родовід постає перед нами на тлі сторінок історії рідного для М. Сидоржевського краю… Тому справедливо говорити, що такі історичні дослідження – це і спроби осмислити себе, свою Батьківщину в найскладніші періоди. Екзистенційна глибина цієї праці ще буде осягнута належним чином і пошанована тими, кому присвятив її автор – майбутнім поколінням солотвинців. Тому в якомусь сенсі «Солотвин. З глибин минулого до наших днів» – то не просто фундаментальне дослідження з історичного краєзнавства, не тільки історія одного села у зрізі історії нашої України. Це своєрідне «послання»… Як у Шевченка – « і мервим, і живим, і ненарожденним…». Чому? Тому, що у цій книзі про Солотвин говорять ті, хто дав таку україноцентричну основу її авторові, аби він передав цей генетичний код поколінням майбутнім. Бо пам’ять – це категорія, яка визначає нашу справжність, нашу гідність бути людьми.

Читаючи цю книгу, я часто замислювалась над тим, якою мірою важливо сьогодні досліджувати наші села. Адже саме через відчуття отого генетичного зв’язку з минулим ми стаємо незламними, наш дух гартується, і приходить усвідомлення власної гідности. Бо ця книга – це про нашу ідентичність, про те, як і звідки вона постає і яка її цінність для нас. Наша історія – історія України й історія отаких от багатьох-багатьох менших і більших сіл – це дуже драматична книга. Драматична, але доволі повчальна. Надто, якщо усвідомлювати достеменно, в які важкі й водночас доленосні часи нам випало жити й боротись. Тому такі книги, як праця М. Сидор­жев­сь­кого – це наш духовний стрижень, який в часи екзистенційних зламів дає сили вистояти у протистоянні з ворогом.

 

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.