“Українська літературна газета”, ч. 10 (353), жовтень 2023
СВІТЛО З ВОГНЮ АДИ ЄЛАГІНОЇ
Рец.на кн.: Ада Єлагіна. Вище вогню: Збірка поезій / Єлагіна А. – Київ : Видавнича майстерня YAR, 2023. – 144 с.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Дебютна книга ади Єлагіної «Вище вогню» побачила світ цього літа у «Видавничій майстерні «YAR». До слова, це перше в Україні видавництво соціального типу, орієнтоване не тільки на підтримку авторів, а й на те, щоби надати доступ бідним верствам населення до нової літератури українською мовою. За словами письменника й журналіста Ярослава Карпця, який є засновником цього видавництва, 20 % накладу буде спрямовано на благодійність.
Попри те, що це перша книга авторки, перед нами справді ідейно зріла й асоціативно густа поезія. Книга складається з кількох розділів і оформлена авторськими ілюстраціями. Хоча більшість віршів цієї книги постають як графічні полотна – і в своїй багатоколірності (від білих, золотавих, вохри, умбри – й до черлених, пурпурних відтінків), і в грі світлотіней на рівні відтворених у віршах образів. Назва книги концептуально налаштовує читача на віднайдення мотивів світла, очищення, жертовного горіння.
У книзі чимало образів і символів, що дають змогу буквально відчути вогняну стихію, або ж осягнути тепло вогню та його життєдайне світло. Як правило, це й іскорки, і проміння, і вогненні танці. Ось деякі з них: «гомін між довгих вогнів що поодаль розсипані» (с. 44), «з гірлянди зірка» (с. 60), « у присмерку лампочок» (с. 60), «і хитнуться мости як промені» (с. 97), «і чи світло за склом у лампадах зелених підніметься» (с. 98), «велика зоря хитається в мене над головою» (с. 102), «моє тім’я змикається під натиском сонця / із гарячої плями випинається форма / витікає вогонь із надрізаних ясен» (с. 111), «я знаю цей абрис / підсвічену ламану лінію / блакитний вогонь з-за твердого як обрій плеча» (с. 116), «ступай крізь вогні на нитках по тисячолітньому дереву» (с. 27), «в цьому домі із тисяч вогнів і небесних артерій» (с. 98), «у вогненному танці до зоряного ковша» (с. 121).
Однак, відштовхуючись від назви книги, а також звертаючи увагу на тематику циклів, що увійшли до збірки, читач вловлює меседж – бути вище вогню. Горіти і не згорати, очиститись, відродитись, здійнятися над попелищем. Ідея очищення заявлена на рівні образно-символічного сприйняття огненної стихії купальського вогню, коли, якщо вірити легенді, згорає весь негатив, а той, хто спромігся перестрибнути через багаття, сповнюється сили:
ця ніч на купайла
пахтить підгорілими джинсами
я ще не обпікся тобою
стрибаю над білими ватрами (с.48)
Іншим за тональністю постає вогонь у віршах Ади про війну:
кому іще чаю панове?
підставляйте чашки –
зараз поллється вогонь
(с.60).
В образно-колористичному ряді відчутна градація, коли ми бачимо то пожежу, то лише маленькі вогники. Почергове стихання і розгорання стихії увиразнюють рух, дають змогу відчути динаміку, допомагають авторці передати природність горіння:
б’ється вогник із синього відчаю,
палять біси свої язики,
а я вичитав – я тебе вичитав
на загоєних картах руки (с. 66).
Часто в Ади Єлагіної вогонь представлено в образі свічки:
це ти – моя невигасла свіча,
тугий кавалок розпачу і гніву,
мій тонкогубий шепіт,
спорожнілий дім,
снага і рукоять меча
(с. 21).
Цікавим і несподіваним є подача вогню опосередковано через колористику, коли образотворення рядків плавно стає повноцінним художнім полотном:
стоїть вологий серпень перед вікнами
скінчилось літо вибухом грози
прийшли янтарнолобі з перелітними –
несуть меди під самі образи (с. 22)
Мотиви горіння, спалення, воскресіння через вогонь дають змогу читачеві відкрити багатогранність того, що у цій збірочці і справді постає вище його полум’я:
бо я із тих навіжених
що кусатимуть дріт до основ
поки не спалять себе
до останньої іскри (с. 36)
Зовсім легко і спокійно вогонь стає не стихією, а жаданим світлом у вікні, «квадратиком меду»:
пригаслий день, мов латка на плечі, –
квадратик меду з розпашілих вікон.
громи над містом, до яких не звикну,
вода, що то затнеться, то ячить (с. 45)
Це не єдина поезія, де вогонь трансформується у світло, коли авторка говорить про дім, любов, спокій:
а тільки би жити удвох за квітчастим вікном –
то мчати на хвилю то бути під сонячним мóстом
віконниця хрусне –
і сяйво накине крило
на всю одинокість (с.46)
Цей світ то вогняний, то обпалений вогнем. Тому нам так закарбовуються в пам’ять і «кімнаток жовтих погорілі грона» (с. 12), і звукові яви – «глухо гупають присмерті над головами» (с. 15). Читач відчуває, як «стеля розтуляється пелюстками» (с. 15) і готовий повторити разом з ліричним героєм: «я сьогодні себе пережив іще раз» (Данс макарб, с. 15), бо цей світ дає відчуття того, що «так навіює, так шепоче / степові нескінченні прибої» (с. 16), а разом із тим – що радість оця – «скупа і гіркоцвітна» (с. 18). Тому емоційні тези авторки звучать як щось, з чим не сперечаєшся, а приймаєш як відчуття себе. Особливо це відчутно у вірші, що й дав назву книзі. Поетеса констатує: «і щойно народжений день тебе запитає: живий?» (Вище вогню, с. 13), відразу закликаючи триматися за життя, горіти, проростати: «побудь її спокоєм заводі, вийди човном на приплив, прокльовуйся паростком, бийся за ріст в її ґрунті» (с. 13).
За авторською концепцією, любов усепереможна. І саме горіння підносить нас вище полум’я, не даючи спопелитися, захищаючи від опіків:
а хто вона є й що залишить отут по собі,
чого в ній нема – не далося й довіку не буде –
не матиме значень,
бо серед цієї борні
вона іще любить
(Вище вогню, с. 13)
Біблійною алюзією звучать завершальні рядки поезії, налаштовуючи нас на думку про те, що блажен той, хто віддає, бо той, хто наповнює цей світ любов’ю і може нести сей вогонь попри війни й розруху, попри невзаємність і втрати, – той буде вищим за будь які горіння, бо сам стане полум’ям:
і вище вогню підіймається навіть з усіх невзаємних,
й для себе не просить нічого (Вище вогню, с. 13).
По-особливому виразно звучить тема воєнного сьогодення в цій книзі. Для цих творів характерне поєднання зорових деталей побутового світу, що слугує маркером світу внутрішнього і завіконних картин світу іншого, світу реального, де данс макарб часто сприймається за пристрасний пластичний танець:
дерева що танцюють румбу
на схилі
під бароковими стінами
угинаються чорним випадом тіл
чіпляють колінами мряку
сутужна вона помережана
сирен затяжним голосінням
лобами спітнілими й спинами просякнута
(с. 29)
Часом ці експресії трансформуються в несподівано гострі й красиві порівняння:
печуть асфальти на які ми падали
забігши в двір – подалі од вікна
і жалить пам’ять і підносить пам’ять
чверть місяця як скибку кавуна (с. 22)
І у безмірі втрат і потрясінь горіння дає не тільки пломінь безсмертя, а й земну-неземну силу вистояти, бо яким би не був внутрішній світ кожного з нас, а зовні цей світ стає драматично однаковим, ніби й справді, як пише Ада Єлагіна, «це літо на кіптяві – жовта настоянка сліз» (с. 46). Тож не лишається нічого, окрім як вірити:
біле поле моє ти, румовище,
неповінчане і незаснуле,
я приліг, а ти кажеш – не можу ще –
і земля забирає кулю
(с. 16)
У вірші «Там, де ядро твоєї любови» герой проходить випробування життям і смертю як ініціацію, тож його народження і відхід сприймається як сакральний процес долання:
і ти посередині болю себе процідив до останку
укотре розбивши орду
народився укотре
(с. 17)
Лаконічно й щемко воєнний мотив звучить у поезії «Он ідуть над містом дими». Тут і образний ряд, і канонадні алітерування, асонанси, і гра звукових та образних інкрустацій на найтонших регістрах. Емоційне тло виповнює топос навколо ліричних героїв, даючи їм у цій війні не відчуття не так власної приреченості, як фатальної обраности й непроминальности:
он ідуть понад містом дими
місто міряє жменями лють
напинається берег живий
як женуть
тьму із нього
женуть
Ліричні герої відчувають, як сонце «балаклавою гріє лице», як «на вервечку нанизує грім». Екзистенційний модус втрати підкреслюється відмежуванням від світу. Це оприявнено і через фіксацію того, що «напівніч пророста в напівдень» як маркера зовнішньої віддаленості, і усвідомленням внутрішнього дистанціювання: «обернусь – а така висота /поміж брів десь у небо пряде» (с. 19).
Однак поезія сповнена передчуттям весни, а отже – переживанням початку чогось нового, ври в світлий і безвоєнний світ:
і тріскучі чадні береги
розриваються над головою
я з них крикнув тобі як зумів
із весною тебе
із весною
із тією що буде для нас
із тією що вийде за нами
переквітом що не обірвавсь
і зеленими
образáми
(с. 19)
Ліричний герой Ади Єлагіної різноплановий. За рахунок антитези поетесі вдається передати його внутрішню драму, давши читачеві можливість відчути і себе у її вирві:
твоє біле волосся перерите вітрами й снарядами
і обличчя бліде не тепліє од сонця й вина
тебе вдома купали із травами і обрядами
а ти вийшов з води із пластиною замість ребра
(с. 20)
Власне, драма не підноситься до рівня драматизації, а сприймається як єдиноможливий життєвий вибір, споконвічно означений голосом крові, адже «брате мій ти ж бо знав що в роду у нас так повелося / нерозвійний вогонь ходить слідом за станом гінким» (с. 20).
Суть поезії, як і сенс життя у час великих потрясінь й утрат, полягає в тому, щоби зберегти в собі живе горіння. Бо лише це дає свободу – бути вищим од вогню, бути пломенем, що освічує шлях і спопеляє сумніви. Бо вище вогню той, у кому ґнотик живий:
нехай ти вартуєш всього що я пройду
мені ж бо норов любий більше плоті
бо суть свічі – в її живому ґноті
вся суть свічі
(с. 18).
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.