“Українська літературна газета”, ч. 13 (331), 8 липня 2022
Рец. на книги: Іван Чендей. Листування з київськими критиками / упоряд., автор передм. і комент. д-р філол. наук., проф. Сидір Кіраль. – Київ: Ужгород: ТОВ «РІК-У», 2021. – Т І. – 668 с.
Кіраль С. Іван Чендей та київські критики: епістолярні діалоги. – Київ: Ужгород: ТОВ «РІК-У», 2021. – 432 с.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Читати листи Івана Чендея – це пізнавати не тільки душу письменника, обставини його життя, моральні принципи, а й відчувати разом із письменником Україну в процесі її становлення – на всіх етапах державотворення, у боротьбі за незалежність територіальну й ментальну. Це осягати людську долю на тлі непростої й суперечливої доби.
Перед нами – фундаментальне видання, перший том серії епістолярної спадщини І. Чендея. Ошатно впорядкована книга, в науковій охайності упорядника якої прочитується не лише літературознавча скрупульозність, а й потужна всебічна заглибленість у предмет дослідження, помножена на самовіддану любов і до об’єкта вивчення, і до постаті письменника загалом.
«Листування з київськими критиками» дає змогу розкрити нові грані І. Чендея у невимушеному спілкуванні з київськими критиками – І. Дзюбою, Л. Коваленком, В. Костюченком, К. Волинським… Чи потребує пояснення роль названих постатей у формуванні історико-літературної й науково-критичної думки?! У біографії кожного з них стільки знаків доби, що стали знаками долі, що ця розмова могла б стати окремою темою для ще одного монументального дослідження. Чого, скажімо, вартий життєпис незабутнього Івана Дзюби…
Що ж дає нам листування унікального за своїм людинознавчим потенціалом письменника І. Чендея із названими критиками? Це дає можливість не тільки краще пізнати і письменника, і його духовних візаві, а й зрозуміти особливості тогочасних умов формування культури, функціонування української мови, краще усвідомити, чим була радянська цензура, і, зрештою, побачити процес становлення молодої і незалежної української держави не як закономірність чи щасливий збіг обставин, а як постійну боротьбу, як духовний поступ. Читаючи ці листи, починаєш розуміти сутність поняття інтелігенція і виразно усвідомлювати українську наповненість цього поняття, точніше сказати – осердя. Більше того, ці листи – природне джерело, через яке можна відчути феномен української інтелігенції, що ми сьогодні називаємо її справжньою національною (чи націоцентричною?) елітою.
Читач сторінка за сторінкою може виокремлювати для себе кілька важливих ліній у цій книзі листів. Ці тематичні рівні можна представити так:
– І. Чендей – штрихи до розуміння постаті, життєпису, й творчої лабораторії;
– постать на тлі доби (ще й якої доби!..);
– київська школа критики: персоналізований вимір;
– становлення української держави та формування інтелектуальної еліти;
– шістдесятництво;
– культура й традиції епістолярного жанру (чого тільки варті етикетні формули звертання і прощання у листах, композиція листів, пієтет, переживання очікування чергового листа, емоційний контекст листування).
Видання упорядковано з особливим пієтетом, отож часом здається, що проф. С. Кіраль не просто пише про те, чому присвятив значну частину свого життя, а відчуває І. Чендея з нього самого, ніби бачить письменника в процесі написання цих листів. Загалом архів І. Чендея, – документи, що зберігаються в архівосховищах Києва, Ужгорода Львова, налічує 10 томів. У передньому слові до першого тому сказано, що подальші книги епістолярної спадщини будуть містити листування з київськими літературознавцями, з дружиною Марією під оглавом «Живу тобою…», з українськими критиками та літературознавцями, письменниками – як України, так і Білорусі, Росії, Сербії, Словаччини, Чехії, з видавцями та редакторами, із закарпатськими письменниками й критиками, листування з родиною…
Читаючи перший том цього монументального видання, особисто для мене було найбільш важливо зрозуміти з епістолярію письменника, якою була тогочасна література, яким шляхом розвивалась критика, якою мірою відчував на собі тиск цензури І. Чендей. Крім того, листування митця з київськими критиками дає змогу осмислити постать письменника, виходячи з розуміння його суперечливого часу. Коли читаєш твори І. Чендея, відкриваєш для себе морально-етичні максими письменника, його художній потенціал, емоційно наснажену стилістику, цілісні образи. Створені письменником світи природні, а тому й читач майже одразу опиняється у вимірі, де герої сповідують загальнолюдські цінності, де людські почуття настільки достеменно й потужно охоплюють тебе, ніби й ти сам опиняєшся серед Чендеєвих персонажів. Але як же багато ми дізнаємось з епістолярію письменника про історію написання, перипетії з публікаціями та виданням тих чи інших творів… Зокрема, в цьому контексті не можу не згадати, як І. Чендей у листі до І. Дзюби розповідає про «Далеке плавання»… Зовсім інакше починаєш сприймати цей твір, читаючи, як непросто йшов він до свого читача. Та водночас дивуєшся ще більше силі духу письменника, його таланту зберігати власну цілісність на тлі непростих часів… Непростих для всіх, хто жив з Україною в серці, бо радянська епоха прагнула бачити інших, більш зручних, максимально «слухняних» як письменників, так і критиків… Феноменально, що важкі часи справжніх у своїй морально-етичній позиції людей, навіть ламаючи, роблять ще сильнішими. І разом із тим – коли перед тобою з листів постають роки виборювання нашої незалежності, приходить усвідомлене розуміння ролі української інтелігенції в цьому процесі.
З іншого боку, коли читала у листах І. Чендея його міркування про будівництво дому, яке неминуче поглинуло письменника на кілька років, чомусь мені згадувався постійно твір «Криниця діда Василя»… Навіть не тому, що це один з найбільш сильних і актуальних творів. А тому що після знайомства з епістолярієм починаєш розуміти, звідки письменник черпав талант, звідки брав теми своїх творів і, головне, розуміти, чому так переконливо писав. Природа таланту митця – пережитий досвід. Саме тому розумієш, якою мірою важливим є образ дому для І. Чендея. Дім – як символічне втілення родинного центру, дім як символічне оприявнення України.
Надзвичайно важливим для мене було прочитання листування І. Чендея з І. Дзюбою. Два Івани Михайловичі з такими непростими долями. Два велети, яким судилось у долі нашої держави відіграти роль духовного опертя і, думаю, що на кілька поколінь вперед. Добре всім відомо, що саме І. Чендей сприяв тому, що рукопис крамольної праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» таки потрапив за кордон… В житті обох фільм «Тіні забутих предків» став перевіркою на справжність: один писав сценарій до нього, а інший під час прем’єри стрічки виступив проти арешту української інтелігенції, за що був миттєво покараний… Під час того виступу в кінотеатрі «Україна», до речі, був присутній мій наставник Г. Клочек, нині професор кафедри української літератури ЦДПУ імені В. Винниченка. Зі спогадів Г. Клочека ті дні постають перед очима, ніби сам опиняєшся в 60-х… Та читати про ті часи в листах, сприймати все через душу письменника – це розуміти, чому ці двоє Іванів-велетів так добре розуміли один одного, з такою увагою і повагою ставилися один до одного. І. Чендей пише часто в листах до І. Дзюби про потребу творчої підтримки (с. 326), про свої враження щодо перекладу його твору «Скрип колиски» російською мовою (с. 357), про своє сприйняття тих, кого досліджує І. Дзюба, і про те, що з нетерпінням очікує публікації статті критика, яка з дивних причин все відкладається у часі й просторі… А як по-особливому щемко відкриваються обидва Івани Михайловичі, коли в листах один до одного кожен з них пише про красу рідного краю – красу Закарпаття і красу Донбасу… З уміння помічати деталі, бути уважним до свого адресата, зберігати щирість і довірливість у стосунках – з цього починається справжня творча взаємопідтримка, яка так контрастує з епохою знецінення й знеособлення, епохою тотального нищення інтелігенції, свободи слова й духу…
Окремо хочеться сказати не тільки про зміст книги, а й про те, з яким пієтетом над нею працював упорядник С. Кіраль. Що це титанічна праця безміри залюбленого в свою справу дослідника – це помітно неозброєним оком. Вражає скрупульозність і уважність С. Кіраля в упорядкуванні листів. Усі листи розташовано в книзі за принципом «лист-відповідь», а після листування читач може ознайомитися з коментарями, які часом вдвічі більші за обсягом (бо знавцю своєї справи завше є що сказати), ніж самі листи. Скажімо, листування І. Чендея з І. Дзюбою у книзі представлено на 56 сторінках, а коментарі до цього листування – це ще 112 сторінок рафінованого ґрунтовно продуманого тексту. Робота над коментарями до листів потребує величезної відповідальності, сакральної відданості своїй справі. Однак, читаючи ці коментарі, розумієш, що С. Кіраль не тільки цим живе, а й проживає, здається кожен лист, відчуваючи, як ці листи писались і що при цьому відчував їхній автор.
У цій думці переконуєшся, коли береш до рук монографію С. Кіраля «Іван Чендей та київські критики: епістолярні діалоги» (Київ: Ужгород: ТОВ «РІК-У», 2021. – 432 с.).
Це студії, що дають панорамне уявлення про літературне життя ХХ – початку ХХІ століть і дихотомію людської долі й мистецького таланту. Цю книгу добре читати опісля знайомства з листами й коментарями до них. Це рефлексії С. Кіраля над долею непересічної постаті, письменника-шістдесятника, автора сценарію «Тіней забутих предків», лауреата Шевченківської премії і людини з Україною як способом мислення, яка й сьогодні для нас не перестає бути уособленням нашого духовного меча, надто в ці непрості дні, коли зловорожі сили намагаються нас обезукраїнити…
Ці книги – безцінні, бо дають змогу побачити епоху митця його очима, і сприймати письменника очима тих, з ким він листувався. В такий спосіб завдяки працям С. Кіраля перед нами помалу витворюється автопортрет І. Чендея, автопортрет у слові й зі слова.
21.02.2022
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/