“Українська літературна газета”, ч. 2 (382), лютий 2026
Петро Кралюк, Олександр Красовицький. «Королівський гамбіт»
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Місто Енергодар стало нині відоме всьому світові. Там розташована найбільша Запорізька атомна електростанція, значно більша за Чорнобильську – мала 6 реакторів, і найбільша в Європі. Ця АЕС була захоплена російськими окупантами на початку березня 2022 року, як і місто-супутник Енергодар, в якому проживало понад 11 тис. працівників станції. Саме місто нараховувало 50 тис. жителів. Яку мету ставив перед собою путін викрадаючи в незалежної держави, розташовану на лівому березі Каховського водосховища на Дніпрі, цивільну атомну електростанцію?
Росія замислила відрізати станцію від української мережі і переправити ядерну енергію на Крим. Але це технічно складно зробити і величезний при цьому ризик.
Уже в перші дні штурму ЗАЕС, внаслідок обстрілу території станції та вибухів поблизу одного з реакторів, був втрачений зв’язок двох реакторів із українською мережею. Незабаром український персонал змушений був вимкнути і третій реактор. Окупанти перетворили ЗАЕС на військову базу, продовжуючи обстрілювати лінії електропередавання, міста Нікополь і Марганець на протилежному березі Дніпра, намагаючись відрізати станцію від української мережі.
Україна вимагала демілітаризації атомної станції і повернення її Енергоатому – українській державній компанії з генерацією атомної енергії. Але країна-агресор продовжувала здійснювати ядерний шантаж, намагаючись залякати США та Європу ядерною катастрофою. Цей заклик повернути ЗАЕС Україні підтримали понад 40 країн світу, натомість окупанти заповнили першу і другу машинні зали бронетранспортерами, боєприпасами, військовими.
Британський журналіст, кореспондент газети «The Guardian» Люк Гардінґ у серпні 2022 року відвідав місто Нікополь і, стоячи на одному березі Дніпра, споглядав за АЕС, яку бачив за 5 кілометрів по той бік ріки. Він детально висвітлив ситуацію із АЕС у книзі «Вторгнення. За лаштунками кривавої війни Росії та боротьби України за виживання», яка з’явилася в українському перекладі Ігоря Вознюка в харківському видавництві «Vivat» 2023 р.
Люк Гардінґ наводить рядки зі щоденника, який вів, перебуваючи в окупації, багатолітній працівник атомної станції Олексій Ковенєв: «Щоночі ми чуємо рокіт артилерійських залпів. Іноді росіяни підганяють артилерію так близько, що складається враження, ніби вони стріляють із сусіднього двору. Вікна дрижать. Та й весь будинок начебто трясеться. Навіть ті, хто не вірить в Бога, моляться за свій порятунок. Часто серед ночі».
На запитання журналіста, чому ж росіяни руйнують Нікополь, місцева мешканка Яна Соколова відповіла: «Це заздрість не дає їм спокою, що ми живемо краще. Ми – вільні, а вони – раби, і їм кортить, щоб ми теж були такими».
Із містичної літератури ми знаємо, що чужою енергією живляться вампіри, привиди і всяка інша нечисть, що уособлює собою всесвітнє зло. На сьогодні енергією української станції прагнуть живитися рашисти, які окупували Енергодар на самому початку вторгнення в Україну.
У 2024 р. у видавництві «Фоліо» з’являється роман про стійкість Енергодара під назвою «Королівський гамбіт» Петра Кралюка та Олександра Красовицького. Імена обох авторів добре відомі читацькому загалу. Історик, літературознавець, письменник Петро Кралюк відкрив немало знакових імен українського історико-культурного світу, висвітлив чимало цікавих літературознавчих проблем, особливо це стосується історіософії Острозької академії.
Петро Кралюк зумів у своїй творчості поєднати політичну загостреність історичних подій та широку літературознавчу панораму важливих історико-культурних пам’яток минулих епох.
Якоюсь мірою продовжуючи традиції французького просвітництва, він прагне актуалізувати, наблизити до сучасника найголовніші гуманітарні контрапункти, які хвилювали суспільство в минулому і не втратили свого значення сьогодні.
Серцевиною його літературознавчих і художніх досліджень є історія і сучасний дискурс Острозької академії. Від неї розходяться «радіальні кола» в інші культури.
У його книжок, таких, скажімо, як «Діоптра», «Шестиднев, або Корона дому Острозьких», «Княжими шляхами Волині. Віднайдення раю», «Благая вість од княгині Заславської», «Духовні пошуки Мелетія Смотрицького», «Волинь та Поділля в житті Тараса Шевченка» проглядається символічний образ України на широкому тлі загальноєвропейського культурного поступу.
Ще одна грань його творчості – ґрунтовне й ефективне висвітлення реалій топоніміки, етнографії, археології, що надає його літературознавчим, історичним та художнім творам наукової достовірності й відтворення неповторної атмосфери минулих епох.
Посилюючи з кожною новою книгою ракурс політичного та державницького бачення, Петро Кралюк зумів гранично поєднати жанр історичного детективу з жанром філософсько-літературознавчого есею. Тому читати його книги цікаво як досліднику історико-літературних пам’яток, так і пересічному читачеві.
У нинішній тривожний і драматичний час така «модернізація» історичного та літературознавчого пошуку дає змогу зацікавити сучасного читача героїчним минулим України, показати тяглість нашого національного поступу. В часи руйнування звичних гуманітарних принципів творчість Петра Кралюка підтримує імператив неминучого повернення до базових ідейних платформ людства, які спираються на вічно відновлені корені національного буття.
Письменник та історик нерідко демонстративно, з метою викликати на полеміку читача, «розворушити» його мислення і уяву, пропонує альтернативне сучасній історіографії трактування історичних подій та діяльності визначних постатей національної історії, культури і літератури (Козацька держава, Богдан Хмельницький, Григорій Сковорода, Микола Гоголь…)
Олександр Красовицький виступав із книжковими публікаціями у різних жанрах, зовсім недавно у 2024 р. вийшов у світ його двотомник «Післязавтра», де відкрито й прояснено «темні сторінки» історії тоталітарної імперії СРСР, чия історична наука «прагнула не розповісти, а приховати відомі історичні події».
Творчість Олександра Красовицького – це спроба вийти за межі усталених жанрових рамок, відтворити соціополітичну атмосферу часу.
На початок розпаду СССР він уже керував власним видавництвом. З того часу видав понад десять тисяч найменувань книг. Зрозуміло, що така робота дала поштовх власній творчості. Спочатку це були чотири книги ретродетективів (у співавторстві), а далі вийшли книги з елементами альтернативної історії, історичного детективу, політичного гротеску. Тут і «локальні портрети» персонажів, і щоденник з політичним аналізом, і провісницькі візії – «прориви» в майбутнє, в яких дзеркально відображено минуле.
Символічні назви «Вчора», «Сьогодні», «Завтра», «Післязавтра» настроюють читача на «панорамне» бачення подій у сплетиві альтернативних історій, бліц-зображень, передбачень.
Олександр Красовицький любить «висвічувати» подію чи предмет у різних ракурсах, створюючи при цьому несподівані ефекти «художньої голограми». Ця властивість споріднює його творчість із художніми досягненнями відомого письменника, «провісника епохи» Юрія Щербака. Їх споріднює також гранична «визнаваність» конкретних реалій часу, стиль майже документальної оповіді, яка, тим часом, часто набирає ознак філософських узагальнень.
Олександр Красовицький – харків’янин, і в його книгах – неповторний образ незламного Харкова, який у ці трагічні дні являє собою образ державного імперативу України.
Політична загостреність, інколи з нарочито яскравими декларативними елементами, єднає творчість Олександра Красовицького з так званою «блогерною літературою», яка поширюється в електронних мережах. Це знак нового часу, коли література виходить на передній край ідеологічної боротьби. На цьому етапі включається «психологічний телеграф» – гранична психологічна окресленість слова, що, як постріл, влучає у ціль. Така спрямованість дозволяє також «заглядати за край подій», бути художнім прогностиком.
Олександр Красовицький неодноразово виступав у творчому тандемі з Петром Кралюком, а нині роман «Королівський гамбіт» – це оригінальний «колаж» людських особистостей, подій, «зашифрованих» колізій. Цікавим елементом «олюднення» сюжету виступають численні цитації народних пісень, а також тих радянських музичних агіток, які «зшивають» несподіваними асоціаціями і алюзіями архетипну конструкцію роману.
Автори нагадують читачеві про українських учених, які змушені були працювати в реаліях тоталітарної системи. Серед них Дмитро Іваненко, про якого в російських спеціалізованих виданнях пишуть: радянський і російський фізик-теоретик.
У дійсності Д. Іваненко народився в Полтаві, працював у Харкові та Києві. Він зробив фундаментальний внесок у розвиток багатьох розділів ядерної фізики, теорії поля й теорії гравітації. У 1930 році разом з Віктором Амбарцумяном висунув ідею дискретного простору, яка стала підґрунтям сучасної квантової теорії поля.
Одним з найбільших його досягнень є створена науковцем у травні 1932 року протонно-нейтронна модель атомного ядра.
Ми знову відчуваємо оцю вампірську кражу чужої духовної і розумової енергії, яка стала своєрідною візитівкою «Імперії Зла». В романі ми дізнаємося про «приватизацію» також українця, вченого Ігоря Панасюка, одного з тих учених винахідників, які створили перший у СРСР промисловий ядерний реактор.
Русифікація як елемент відчуження чужої енергії була проявлена при будівництві Енергодора, де згодом з’явились спочатку теплова, а потім і атомна електростанція. Керував будівництвом Рем Хенох, єврей за національністю. Саме він розробив унікальний метод раціонального будівництва крупних енергоблоків, відомий, як будівельний конвеєр.
В романі через стосунки і почуття персонажів – простих людей, будівників і спеціалістів з атомної енергетики показано, як «енергетичний культурний вампір» Росії виснажує, позбавляє життєдайних соків українську мову, яку, стверджують вони, «вчать як латину, але нею не розмовляють».
Не випадково Іван і Ксеня – персонажі роману розмірковують про долю Криму, де українська мова була зведена нанівець. У той же час Енергодар відразу повстав проти російської окупації, рішуче «ні!» рашистам висловила громада міста на чолі з міським головою.
Російська окупаційна армія вирішила на початку агресії застосувати «чехословацький сценарій», коли планували раптове захоплення аеродромів та паралізування комунікацій. На прикладі подружньої пари Віктора і Вероніки показано, як і яким чином чинився опір загарбникам. І хоча Віктор потрапляє у «яму» – катівню рашистів, він не йде дорогою зради, не розголошує важливі технологічні таємниці. А ситуація в місті з кожним днем погіршується. Але АЕС продовжує надавати струм в енергосистему України, хоча окупанти викрадають заступника міського голови Івана Самойдюка.
В романі згадується знаковий роман М. Кундери «Нестерпна легкість буття», написаний на тлі окупації радянською армією Чехословаччини. В захопленому рашистами Енергодарі «нестерпна важкість буття» – окупанти провокаційно обстрілюють АЕС, піднімають свій прапор. Але Віктору й Вероніці вдається через блокпости дістатися до своїх. Віктор вмикає записану в телефоні пісню, що створили та записали жителі Енергодара, які перебувають в окупації.
Щастя наше вкрала війна,
Та нас роз’єднати не здатна вона.
Роман «Королівський гамбіт» заснований на багатоголоссі персонажів, подій, його музика нагадує обірвану сиренами мелодію симфонії. В ній біль наших втрат і надія на незнищенність духу нашого народу, який зупинив новітню орду на порозі Європи.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.