“Українська літературна газета”, ч. 3 (371), березень 2025
Тримаючи в руках нову книгу нашого сучасника Сергія П’ятаченка з чудернацькою назвою «Птаходив», мені чомусь вигулькнуло інше слово – птахолов. Воно більш зрозуміле та, на мою думку, точніше відображає життєве кредо автора, принаймні, наскільки його знаю особисто, та самобутню творчість цього митця. Тому під знаком «птахолова», не відкидаючи в жодному разі «птаходива» (ми до нього обов’язково повернемося), я й розпочну.
Хто ж він, Сергій П’ятаченко? Українській читацькій публіці, розбещеній великою кількістю поетів на душу населення та інфантильністю, його ім’я не надто часто траплялося на очі. Хоча це аж ніяк не применшує рівень таланту митця. Так уже повелося, що в нашій літературі мелькають здебільшого – молоді та ранні (або пізньо-набридливі), для яких поняття: скромність, делікатність, совість – давно стали архаїзмами. Своєю епатажністю вкупі з лихослів’ям вони безцеремонно зайняли «перші ряди». А літераторам, позбавленим таких звичок, тим паче, з провінції (П’ятаченко із Сум), «пробиватися на люди», ой, як не легко! Уточню – в люди вийти значно простіше. А ось – «на люди»!!! Тут без штовханини ліктями, групової поруки (записування у всілякі літературні гурти: ти – мені, я – тобі ) пробитися до читача непросто. Так було, так є. На жаль. «Літературні кооперативщики», заручившись грантами, давно возвели себе в «неокласики», представляючи українську літературу, поезію зокрема, як в себе вдома, так і за рубежем. Не буду називати іскрометні прізвища, ви самі їх добре чули. Саме «чули», але навряд чи процитуєте з тої творчості бодай сторфу.
Отже зрозуміло – Сергій П’ятаченко поет не епатажний, хоча з виду видний, красивий і молодий не за літами! (Коли я дізнався, що нинішньої весни йому виповнюється шістдесят – був вельми подивований).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
То чому ж все-таки він у мене асоціюєтьсяне лишень із «птаходивом», але й з «птахоловом»? Постараюся пояснити. Сергій поет і художник. Майже всі свої поетичні збірки ілюструє сам. Гарно ілюструє! Хто краще поета-художника може скомпонувати вірші й малюнки?! Так ото ж. А ще – в його малюнках багато птахів. Різних. Та найбільше – вимріяних. Ці птахи живуть лишень в уяві митця – чудернацькі, міфологічні… І випускає він їх в люди разом з поезіями, які також пронизані наскрізь міфологічністю й загадковістю. Так ми виходимо на П’ятаченків поетичний стиль. До того ж, він – поет довгих рядків. Такі поезії важче сприймаються. Але, коли вже ти «сів на вимріяного поетом птаха», здійнявся до хмар – отримаєш справжню насолоду польоту. Ось, приміром, якими словами починається вірш-присвята доньці:
привіт моє сонце привіт моя маківко біла
уже десять років ти вчилась любити цей світ
усе що я міг тобі дати – маріє – це крила
щоб згодом на твій подивитись крилатий політ
Поет, як бачите, в цьому вірші воліє відмовитися від розділових знаків, мережачи усі слова з малих літер. Як – вишивка «хрестиком». У збірці «Птаходив» таких поезій більшість. Хоча з ними мирно сусідять поезії класично написані, з вірно розставленими розділовими знаками. Певне, душа так підказує, коли розділові знаки, як здається автору, заважають донести струмінь емоцій.
Бачиш примерзлу до книги пір’їну – то я
Боже невже те що діється – воля твоя?
Темні часи наче кригою груди притисли
Риба зринає угору у пошуках кисню.
В наведених рядках поет вживає розділові знаки, але тільки там, де відчуває їхню обов’язковість. Ніби акцентуючи на певних місцях. Але й тут проглядається «пташиний атрибут» – пір’їна. А ще – з’являється «глибинний антипод» птасі – рибина. Сергій таким чином ніби возз’єднує земне й небесне, глибинне й високе. Він любить риб не менше від птахів. Багато пише про них, багато малює. Та є одна сутність, яка стоїть між птахою й рибиною – жінка! Вона в творчості С. П’ятаченка – втіленням цілого життя. Жінку поет змальовує у віршах та малюнках (як в своїй новій книзі «Дивоптах» так і в інших): то мавкою, то русалкою, то чарівницею, але неодмінно в найсвітліших, на грані з ніжною еротикою, тонах.
Плиткі меди вже плинуть з твого лона,
Що вкотре снить про гострий ніж, який
Увійде в устя теплої ріки
І ти його зустрінеш безборонно,
І він стримить – гарячий і пругкий.
Усе, що я пишу, цитую вкладається в оте зрозуміле й разом з тим крилате слово – «птахолов», із якого я розпочав свої роздуми. Поет ловить свого птаха. Постійно ловить. І складається враження після прочитання поезій, що птахів він собі знаходить (чи вигадує) щораз таких, яких важко спіймати. Як і жінку. Саме Ту жінку… Отже, магічна філософія впереміш з міфологією, як на мене, складають особливість поетичного стилю Сергія П’ятаченка. Стилю глибинних матерій – земних і космічних:
Капусти голови безплічні
в земній премудрості своїй
про щось євангельсько-трагічне
ведуть мовчанки голосні
І вічні
Попри глибину занурення рибини і пташину височінь, поетові вдається надати своїм образам приземленості, яка полягає в прив’язці їх до української природи, українських глибин і українського неба. Так і в його жіночих образах – попри «зашкальні», неземні емоції, проглядається… саме українка!
Що ж, тепер пора ближче представити цього автора, звернувшись до його біографії. Висловлю сподівання, що ви самотужки тепер будете шукати його твори в інтернеті. Бажано, звісно, книги, але при нинішніх накладах та відсутності книгарень це зробити вкрай важко.
Отже, Сергій Васильович П’ятаченко народився в Сумах 25 березня 1965 року (весняний ювіляр!). Позиціонує себе передовсім як поет, літературознавець, фольклорист. Завідувач туристсько-краєзнавчого відділу комунального закладу Сумської обласної ради – обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю, кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики та філології Сумського державного університету. Заслужений працівник освіти України. Автор книг «Життєпис змії», «У пошуках N», «Я – Суми», «Корінь слова», «Птаходив». Із 2023-го С. П’ятаченко очолює обласну письменницьку організацію НСПУ. Упорядник і редактор альманахів молодих літераторів Сумщини «Орфей», засновник міського фестивалю поезії «Ми – Суми». Тут хочу зробити акцент на суспільній діяльності митця, його організаторському хисті. На це здатні далеко не всі письменники. Одні – через власну неорганізованість, але більшість – через егоїзм. Погодьтеся, простіше відсторонитися (особливо, коли ти «Бога за бороду вхопив») й витрачати час для самореалізації, самовдосконалення себе, коханого. І, дивись, результати не забаряться. Але є категорія митців, яких я би назвав – подільчивими людьми, щедрими на любов до ближнього, які добровільно вділяють частину свого життя іншим, особливо молоді. Як тут не згадати нашого із Сергієм земляка – відомого поета, перекладача, Шевченківського лавреата – Дмитра Григоровича Білоуса?! Скільки власного часу він виділив, аби підтримати молодих, ставлячи на крило багатьох з покоління «шістдесятників»?! Д. Білоус не віднікувався, коли його запрошували в школи, інститути на творчі зустрічі. Все кидав і їхав. Бо відчував потребу – ділитися. Тому й Сергій П’ятаченко, який 15 років керував у Сумах літературною студією «Орфей», випустив у світ цілу плеяду літераторів, підтримавши їх в найважливіший період творчого зростання. Сім років під орудою С. П’ятаченка в Сумах проходив фестиваль поезії «Ми – Суми» з друком однойменного альманаху його учасників. Завдяки цій підтримці зміцнили віру у власні сили багато молодих літераторів Сумщини. Але громадська активність С. П’ятаченка поширюється значно далі : він представляє Суми й Сумщину на багатьох всеукраїнських форумах, активний в житті міської громади (певний час був навіть депутатом Сумської міської ради). Йому не байдуже все, чим заклопотаний рідний край. А особливо в нинішні грізні часи. Доля минула, доля майбутня… збереження історичної спадщини, імен, подій і явищ. Навіть в дискусії щодо визначень «сумчан» і «сум’ян» Сергій не стояв осторонь. Є в кожному місті сучасні митці-символи, з якими асоціюється ця територія. П’ятаченко однозначно – серед них, залишаючись самим собою: для декого не зовсім зручний і передбачуваний.
Нині, вже в якості голови обласної організації НСПУ, С. П’ятаченко зініціював проведення конкурсу «Слобожанщина», переможцям якого надається право (нарівні з членами НСПУ) друкувати свої твори в обласному літературному альманасі «Слобожанщина». Так виглядає справжня, й головне – вчасна, підтримка талантів. До того ж яскраві молоді особистості запрошуються в онлайн-поетичні вітальні, які проводить новообраний голова обласного осередку. На нещодавньому засіданні Секретаріату НСПУ Сумська організація відзначена серед кращих за активізацію роботи з молоддю, креативними проектами, поповнення спілчанського кола талановитими авторами.
Але попри зайнятість Сергій П’ятаченко все ж ловить свого мрійливого птаха – слово, видає нові книги. То ж хочу побажати, аби його лови приносили радість відкриття, окриляли його самого – поета, художника, педагога, фольклориста, українського патріота, який нині на пограниччі відстоює нашу ідентичність. Адже, як пише він у своєму «Птаходиві»:
Певно сарматські чи скіфські, чи бозна які
Слів діалекти дуплаві я чую ізнову,
І проміж них проростають гіркущі гілки
Чи то калини, чи то української мови.
Хай же проростають вони, живильні й жилаві, хай квітують. На радість тим, хто здатні бачити й чути.
Микола ГРИЦЕНКО,
перший заступник голови НСПУ
Секретаріат НСПУ щиро вітає Сергія П’ятаченка, голову Сумської обласної організації НСПУ,
із 60-літтям!
З роси і води!
На нові творчі звершення!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.