Микола ГРИНЬ. Що за POST.SKRIPTUM, або Про суть сучасних есеїв від Тараса Головка

124

Тарас Головко «Postskriptum’и», «Педагогічна думка»

 

У столичному видавництві «Педагогічна думка» побачила світ книга есеїв Тараса Головка «Postskriptum’и». Це літературно-критичне видання зібрало під оригінально оформленою  обкладинкою, яка яскраво служить промовистою метафорою про світло і тінь книгочитання, публікації про найцікавіші, на його думку, твори останніх років, які  прийшли до читача від вітчизняних столичних та периферійних видавництв України.

Есеї цього автора спершу з’явилися на шпальтах всеукраїнських авторитетних газет «День», «Слово Просвіти», «Україна молода», «Українське слово – литаври», «Культура і життя», «Молодь України», що робить колективам редакцій  особливу честь і повагу. Як не прикро говорити, але нині книжковому роздоллю більше уваги приділяють онлайнові платформи в мережі інтернету. Серед них варто виокремити «Письменницький портал Пилипа Юрика», «ЛітАкцент», «Буквоїд», «Жінка – Українка», українсько-канадський інтернет-часопис «Порт-Фоліо». Друковані ж засоби масової інформації в переважній більшості повернулися спиною не тільки до початківців, а й до маститих письменників та їх творів. Страждають від цього не лише вони, а й численна армія читачів. Адже важко і складно орієнтуватися в книжковому океані новинок без бодай коротеньких відгуків про видання. А про розлогі критичні рецензії чи есеї, огляди творів окремих авторів, які б слугували своєрідним компасом  літературного книжкового ринку, годі й казати. Власники і засновники  ЗМІ часто твердять, що для таких публікацій не вистачає місця. У такий спосіб літературний, культурологічний аспект залишаються на задвірках життя. Ніби й не  розуміють, що осмислені, проаналізовані літературні новинки відкривають українському читачу багато цінного, допомагають формувати світогляд, активну життєву позицію, зрештою, відділити якісне літературне зерно від полови.

Саме таких, сірих, немічних книг останнім часом з’явилося немало. Це триває з тих пір, як почали видавати написані твори за власний кошт чи за гроші спонсорів. З іншого боку – послабили вимоги видавці та літературні редактори. От і розплодилося багато графоманів, які з першої книги- метелика вважають себе геніями. Коли ж прочитаєш у соціальних мережах не відредаговані ніким їхні оди-самовихваляння, то від орфографічних, стилістичних та інших мовознавчих  «вихилясів», стає моторошно… Звісно, все це можна залишити на совісті авторів. А можна з відкритим забралом  на весь голос сказати : «Іду на ви!» І ткнути автора носом у його зневагу до слова чи оприлюднених фактів. Саме так прагне робити Тарас Головко у своїх есеях.

Візьмемо для прикладу есей «Від київської княгині – до королеви двох держав» про книгу Наталії Крутенко «Анна Ярославна. Історико-літературна і мистецтвознавча розвідка». Тут висловлюється подив щодо позиції авторки, до якої чомусь потрапив у немилість науковець із світовим ім’ям, професор Гарвардського університету Омелян Пріцак. Адже вона не наводить жодних аргументів чи фактів, на яких би ґрунтувалася критика видатного вченого, сходознавця, почесного доктора  всесвітньовідомих університетів. Подано доречне зауваження авторці й про категоричність деяких суджень, поспішність в оцінках  однієї з доньок Ярослава Мудрого – Єлизавети, яка назавжди ввійшла в історію трьох європейських країн – України, Норвегії та Данії.

З усього видно, що автор есеїв любить літературу як явище життя, отож і критика в нього ‑ актуальна літературна публіцистика, що в багатьох випадках є справжньою філософією.

Зрозуміло, будь-яка критика не мед, не комплімент. Нинішні  автори романів, повістей досить болісно сприймають критичні зауваження на їхні твори й інколи неадекватно реагують. Очевидно, це йде з радянського минулого: адже тоді за літературною критикою маскувалася  ідеологічна боротьба, коли енергія критиків спрямовувалась на одверту громадянську війну в літературному процесі. І в ній критикам відводилася роль не миротворців, порадників, а справжніх громил як письменників, так і їхніх творів. Згадаймо, як голосно окремі знавці шамотіли у компартійні вуха, як, за влучним висловом професора Анатолія Погрібного, вони «телеграфними стовпами» дубинили авторів геніальних творів. Лише за те, що ті не втискалися в заготовлене партійними опричниками прокрустове ложе методу соціалістичного реалізму.

Може, це й призвело до того, що нині в українській літературі лави професійних критиків не такі вже й густі. Тому не забезпечено у нас перевиробництво критики. Як, до речі, нема  в нас ще й перевиробництва гідних найвищої книжкової полиці творів.

Про занедбаність жанру критики йшлося і на останньому з’їзді українських письменників. Така відвертість радує, бо все-таки згадали про класичну тріаду письменник-критик – читач, яка залишається об*єктивною закономірністю літературного процесу.  Та, мабуть, все таки наші письменники не забули й геніальні слова Тараса Шевченка. Він же справедливо  ображався, що протягом десяти років про його творчість «ніхто не гавкне й не лайне»… Та й Бориса Пастернака тут можна згадати, який  зауважував, що велика література існує лише у співробітництві з великим читачем. А великого читача може  залучити лише критик. Саме він є тим містком з одного літературного берега на інший.

Отож, актуальність книги досліджень Тарасом Головком літературних новинок беззаперечна. Місію опонента до авторів 56 видань взяв на себе один сміливець (саме стільки есеїв опубліковано в книзі Тараса Головка).

Переважна більшість його есеїв має високу якість текстів, досить пристойний літературний рівень. У есеї «Нові профайли на Шевченка» з нагоди виходу книги  Леоніда Ушкалова «Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання» зауважується, що це видання «супроводжується аргументованими авторськими спостереженнями, висновками»… й у ній «автор постає  справжнім інтелектуалом  і науковцем з колосальним багажем знань, здатним запропонувати  широкому читацькому загалу  власне бачення місця і ролі Тараса Шевченка» не лише в європейській, а й у світовій культурній цивілізації». Сказане повною мірою стосується й автора післямов до рецензованих книг.

Він аналізує тексти і жанри різноманітного спрямування. Це свідчить про багатогранність його уподобань, дає змогу зіставити їх, визначити риси подібності чи відмінності, індивідуальні творчі особливості авторів книг і автора есеїв, його бажання розібратися в світі сучасної літератури і бути там своєрідним обізнаним і ерудованим екскурсоводом. Есеї Головка, як і відібрані ним для аналізу літературні твори, цікаво читати, а інколи й перечитувати. Хоч його система пізнавальних координат рецензованих книг не завжди перетинається з світосприйняттям читача. Як і рецензовані книги, його есеї насичені широким діапазоном проблематики, запрошують до діалогу, створюють особливе поле для розмови про вітчизняну чи зарубіжну літературу.

Читаючи есеї Головка, відчуваєш, що в кожен з них вкладено авторський темперамент, власні погляди на життя, враження й роздуми, викликані сприйняттям теми твору. Розумієш, що йому було цікаво читати рецензовані книги, а затим і аналізувати їх, рекомендувати читацькій аудиторії. При цьому не помічаєш відступів від канонів жанру.

Есеїстика Головка – яскрава, влучна, іноді жорстка, а то й жорстока з ознаками критичності і спонуканням до суперечок, але з обов’язковою аргументацією власної позиції. І цим автор достукується до серця читача. У його есеях вбачаєш особистісні, індивідуальні враження і міркування після прочитання й аналізу конкретної книги. Більше того, не зустрінеш у цих есеях претензій на істину в останній інстанції. Навпаки, він переконливо доводить, що місце критика зовсім не в «лакейській кімнаті», як уявляють їхню роль окремі письменники. Своїми міркуваннями, роздумами, обґрунтуванням суджень, уточненням деталей творчості того чи іншого письменника він спонукає взяти до рук саме цю книгу і пірнути в неї до дна. Впевнений, що жоден читач не відкине вбік те видання, увагу до якого було привернено Тарасом Головком.

У книзі чимало есеїв присвячено  творчості зарубіжних авторів, їхніх книг, перекладених українською мовою. Це стосується, зокрема, романів  метра японської прози Юкіо Місіми  «Заборонені барви»,  Жака Нейтринка «Манускрипт гробу Господнього», Жан Марі Ле Клезіо «Дієго і Фріда», Пітера Акройда «Клеркенвельські оповіді», Роберта Савіно «Гаморра», Чака Палагнюка «Розкажи все» та інших. Названі та не названі книги свого часу активно дискутувалися в читацьких аудиторіях багатьох країн.

Приємно, що такі книги потрапили і в поле зору рецензента. Ці есеї написані образно, з доброю аналітикою. І все ж з точки зору німецьких літераторів варто рецензувати перекладені книги людям, котрі володіють тією мовою, якою твір написано. Переклади ж бувають різними, навіть вкрай невдалими.

У Тараса Головка нині період творчих удач, оскільки він кожним із опублікованих у книзі есеєм влучив у ціль. Хай інколи не в «десятку», але жодна його творча «куля» не полетіла «за молоком». До окремих недоречностей можна віднести хіба що черговість в розташування есеїв. Першим вміщено есей, присвячений книзі Івана Дзюби «У літературі й навколо. З боргів давніх і новонабуваних», опублікований у газеті «День» у квітні 2016 року. Наступним іде есей від 2015 року, а далі  – відгук на книгу Василя Туркевича «Перст Демона» аж від 2009 року. І така тенденція спостерігається по всій книзі. Ніби розсипали зерно на дорозі, а тоді згребли все до однієї купи. Думаю, ліпше все це було б зробити за чіткою хронологією.

Коли перегортаєш останню сторінку книги есеїв, ще  раз розумієш, що рецензування ‑ праця важка. Та все ж книгу  Тараса Головка не тільки повчально, а й просто цікаво читати. Її літературна вартісність у письменницькому і читацькому середовищі буде високою.

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!