Мушкетик Леся. Моральний канон української традиційної культури:
за фольклорними джерелами: Монографія. Київ – Камʼянець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2022. – 752 с.
Серед сучасних українських письменників є чимало постатей, які успішно працюють на терені науковому. З-поміж них – Леся Мушкетик, фаховий перекладач літературних та наукових текстів. Вона – член Національної спілки письменників України (з 1994), Спілки письменників Угорщини (з 1991), доктор філологічних наук, член-кореспондент Національної академії наук України. Переклала з угорської українською мовою монографії: А. Гьорьомбеї. Історія угорської літератури (1996) та Л. Коша. Чиї ви сини? Огляд угорської етнографії (2002), а також твори художньої літератури: романи та повісті Е. Яніковскі, У. Галгоці, І. Чаплара, Д. Костолані, І. Еркеня, Т. Дері, збірки казок, це півтора десятка книг. Свій досвід перекладача Леся Мушкетик висвітлила в монографії «Переклад з угорської на українську мову: теоретичні узагальнення і практичний досвід (2006), нагороджена Грамотою Дебреценського університету ім. Лайоша Кошута за заслуги у викладанні української мови (1997), отримала Персональна відзнаку Форуму видавців у Львові (2013) та премію «Благовіст» Національної спілки письменників України за монографію «Фольклор українсько-угорського порубіжжя» (2013).
У сучасній українській фольклористиці Леся Мушкетик належить до провідних фахівців, її праці відомі в Україні та за кордоном і впливають на стан розвитку науки про усну народну творчість, формують позитивний імідж в українському та європейському науковому просторі. Вона авторка книжок «Славістична фольклористика в Угорщині: кінець ХІХ–ХХ ст.» (1992), «Переклад з угорської на українську мову: теоретичні узагальнення і практичний досвід» (2006); «Людина в народній казці Українських Карпат: на матеріалі оповідальної традиції українців та угорців» (2010), «Фольклор українсько-угорського порубіжжя» (2013), «Славістичні студії в Угорщині: історія та сучасний стан» (2014), «Персонажі української народної казки» (2014) та ін.
З-поміж найпомітніших в українській фольклористиці теоретичних праць останніх років варто назвати монографію Леся Мушкетик «Моральний канон української традиційної культури: за фольклорними джерелами: Монографія» (2022). Авторка розглянула традиційну етику (етноетику), притаманну українському суспільству ХІХ – початку ХХ ст., крізь призму фольклорної творчості, прикметних фольклорних кодів. За різножанровими творами дослідниця простежила специфічні аспекти вияву народної моралі: як найвищі духовні устремління, так і прагматичні, утилітарні, а також громадські, працецентричні та родинні цінності традиційної спільноти, її поведінкові норми та стереотипи, гендерні ролі, моральну самосвідомість окремого індивіда – представника колективного соціуму. Леся Мушкетик висвітлила виховну, дидактичну функції усної народної філософії, поняття добра і зла, моральнісної правди, які своєрідно втілені в художніх образах і символах фольклору та набули відповідних смислів у кореляції зі змінною реальністю. Чимало місця в монографії приділено характеристиці морального ідеалу людини, зображеної у фольклорі (передусім усній народній казковій і неказковій прозі, малих змістоформах – зокрема, прислівʼях та приказках).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вступ монографічної праці, написаний у публіцистичному стилі (очевидно, з метою емоційнішої актуалізації порушуваних проблем виживання людства в добу глобалізації), зорієнтовує на сприйняття українського фольклору як системи моральних законів, приписів, що лежать в основі світоглядних орієнтацій і разом з іншими чинниками формують менталітет етносу. Авторка слушно зазначає, що «в українській етноетиці поєдналися поняття добра, істини (правди) і краси, виразною рисою української усної словесності є калокагативність, що є свідченням гармонійності та гуманних начал ментальності народу» (с. 12).
Структура монографії: вступ, шість розділів, висновки, замість післямови, список використаної літератури та джерел. Кожен розділ має значення окремої розвідки, проте всі вони обʼєднані поняттям «моральний канон» – специфічними усними законами буття, що формували традицію, її стабільність і тяглість.
У першому розділі йдеться про таке: «Етика і мораль в загальнолюдських та національних вимірах. Етноетика», «Риси менталітету та етичні ідеї українського народу», «Етичне наповнення окремих фольклорних жанрів», «Дослідження народної моралі за фольклорними та іншими джерелами». Досліджувану проблематику авторка простежила на теоретичному й емпіричному рівнях, охопила хоч і не всі жанри фольклору, проте найхарактерніші, найконцентрованіші в плані зображення етики, моралі.
Найвищі софійні цінності та онтологічні уявлення в українському фольклорі простежено в другому розділі. Назви підрозділів: «Вищі цінності та діалектика добра і зла в уснословесному тексті», «Вербалізація морального ідеалу людини в українській народній казці», «Поняття долі та її персоніфікація в уснопоетичних творах», «Евдемонізм та парадоксальність людських бажань у народних наративах», «Аксіологічні аспекти життя і смерті у фольклорному дискурсі».
Далі, в третьому розділі, проаналізовано мікрокосмос людських стосунків у фольклорі; четвертий розділ присвячено висвітленню етосних уявлень про людину і соціум в усній традиції та стосункам у громаді. Відповідно у пʼятому й шостому розділах йдеться про фольклорні взірці екологічної етики та постулати народної релігії у фольклорних текстах.
Зважаючи на те, що монографію написано до повномасштабного збройного вторгнення сусідньої держави 24 лютого 2022 р., можна спостерегти в тексті й деякі покликання на російських дослідників, що загалом не порушує україноцентричності викладу, але нині сприймається особливо гостро як те, що втратило актуальність і наукове значення. У підрозділі про менталітет, етичні ідеї українців Леся Мушкетик наводить слова Михайла Грушевського: «Коли українське життя розвиває навʼязану їй московською політикою, московським насильством північну орієнтацію, вона може з новою силою, з новою енергією відновити свої звʼязки з західним світом» (с. 20). Пророчий вислів.
Багатоаспектність порушених у монографії проблем спричинила й певну спектрально-фрагментарну послідовність викладу та відповідні висновки. Розглядаючи мораль як універсальний спосіб організації і розвитку як суспільства в цілому, так і окремих людей, авторка зазначила, що основна з функцій моралі – регулятивна (інші – гуманістична, оцінювальна, світоглядна, пізнавальна, комунікативна, виховна й т. д.). Маючи загальнолюдський характер, мораль кожного народу демонструє і свою специфіку, адже різні народи за різною шкалою поціновують людські якості і вади. Традиційна українська моральність, за Лесею Мушкетик, належить до т. зв. «культури сорому», їй властива поведінка індивіда, зорієнтована на реакцію інших стосовно його дій і вчинків (с. 668).
Органічний складник української ментальності, наголошує дослідниця, – етичні ідеї, своєрідно зображені у фольклорі. У творах різних жанрів постають й ідеальна дійсність, і моральний ідеал, і стереотипи, зразки поведінки – приклади навчання як на позитивних, так і на негативних взірцях. Трапляються як імперативні, так і оптативні модуси моральної свідомості, як прямі сентенції, мораліте і повчання, так і приховані, позасвідомісні сугестії, емотивні інтенції, що будять емпатійність і високі почуття, адже фольклорні твори позначені калокагативністю – цілістю етико-естетичного сприйняття дійсності.
До «найбільш дидактичних» жанрів фольклору належать казки і паремії. Моральний бік, повʼязаний з оцінкою вчинку з погляду загальноприйнятих норм, вирішальний при сприйнятті казкової фабули. Казка сугестує моралісні цінності через логіку протиставлення добра і зла. Позитивний герой, носій добра перемагає злотворця, відтак утверджується оптимістичний сценарій для тих, хто дотримується морального канону й діє заради правди, щастя, любові.
Значне моральне й виховне навантаження мають епічні, ліро-епічні та ліричні твори: думи, балади, обрядові, соціально-побутові, історичні, родинно-побутові пісні. В них відбито традиційний ідеал українського суспільства, громади, індивіда. З позицій народного ідеалу оцінюються дії та вчинки героїв фольклорних творів, моделюються основоположні перспективи життєдіяльності. Відтак у менталітеті українців домінують такі риси, як добротворчість, працелюбність, справедливість, демократизм, гуманізм, свободоцентризм (частково як основа індивідуалізму), емоційність, ліризм, щирість та сердечність (кордоцентризм), оптимізм (соціальний оптимізм).
Леся Мушкетик висвітлила різноманітні аспекти зображення у фольклорі таких дуальних понять, як добро і зло, правда і кривда, доля і недоля, щастя й нещастя, вірність і зрада, свій і чужий, війна і мир, воля і неволя та ін.
Поняття волі (свободи) для українців віддавна стало найвищою цінністю, найбільшим благом. Авторка зазначає, що споконвічне прагнення до волі, власне розуміння національної гідності українця народ втілив в образі козака як лицаря й захисника незалежності України. Запорожці мали власний кодекс честі, неписані моральні закони, норми, дозволи й заборони. Козацький світогляд формувався в умовах жорстокої боротьби з ворогами. З моральних чеснот пріоритетними стали патріотизм, сміливість, вірність обовʼязку, гідність, стійкість – ці риси притаманні героям народних дум, пісень, легенд і переказів, оповідань. Героїчна боротьба породила феномен козацької слави, що має різні конотації у фольклорі.
У підрозділі про питання війни і миру у фольклорі наголошено: війна – велика несправедливість, трагедія, свідоме знищення людей, за що винуваті владоможці, правителі. У творах різних жанрів чимало алегоричних, символічних образів: обробки поля, де війна асоціюється з оранкою, сівбою, жнивами, однак тут сіють кістки, волочать тілом, поливають кровʼю. Це також кривавий бенкет, ріки (потоки) крові, бій як варіння пива тощо.
Тема війни і миру, як ніколи, актуальна нині, в час агресії північного сусіда-агресора, котрий намагається знищити українську державність і українців як націю. Патріотичні мотиви свободи, боротьби за рідну землю, за світло й добро, за правду й справедливість, за щасливе майбутнє, зображені в традиційному фольклорі, актуалізуються, трансформуються в нові змістоформи, що, зрозуміло, стане обʼєктом пильного студіювання для фольклористів.
Дослідниця заторкнула в монографії чимало проблем релігійного наповнення фольклорних творів, моральних приписів усного народного і церковного догматичного світоглядів. Однак цей аспект, як на мене, потребує спеціального фундаментального висвітлення в окремих працях.
Отже, монографія Лесі Мушкетик «Моральний канон української традиційної культури: за фольклорними джерелами» привертає увагу до пекучих проблем сьогодення, до глибшого пізнання неписаних моральних законів буття за матеріалами традиційного світогляду і фольклору як його специфічної форми, до того, що в традиції перервне, перехідне, минуще, а що тривке, вічне.
Микола Дмитренко,
письменник, професор, доктор філологічних наук