“Українська літературна газета”, ч. 21 (339), 28 жовтня 2022
Петро Білоус. Клуб мертвих поетів. Повісті // Житомир, вид. ФОП Худяков О.В., 2022. – 176 с.
Ще не вляглися читацькі пристрасті від цьогоріч виданого роману Петра Білоуса «Університет суворого режиму», як на світ з’явилася нова книга автора, де вмістилося три повісті: «Клуб мертвих поетів», «Там, де починається ріка», «Артистка з Баранівки». У них на тлі цікавого, гострого сюжету, можливих і неможливих перипетій і конфліктів розгортаються теми сутності і призначення поезії, витоків життєвих доль і доріг, вічного поклику мрії, яка веде у високий світ мистецтва. Персонажі творів схильні до палких пристрастей, холоднокровних міркувань, несподіваних учинків та сподіваних фіналів на своєму життєвому шляху. Всім трьом творам властивий драматичний стиль, іронічний погляд на минуле і теперішнє.
Зумисне упустимо з поля зору два останні твори, зосередивши увагу на однойменній повісті «Клуб мертвих поетів». Цікава вона тим, що автор у досить оригінальний спосіб, мовою художніх образів та композицій, риторичних оздоб тексту порушує тему призначення поезії у сучасному технологічно розвинутому світі, мобільних засобів масової інформації.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Професор Петро Білоус досконало володіє матеріалом, який наразі художньо осмислює, позаяк має особистий практичний досвід у цій невдячній справі: видав 15 поетичних збірок, є автором багатьох ґрунтовних наукових досліджень з цієї тематики, зокрема, навчального посібника «Психологія літературної творчості» (2014) та монографії «Технологія літературної творчості» (2017). Власне, автор продовжує дискурс про проблему, але вже не теоретичний, а суто літературний, вкладаючи у вуста своїх героїв різноманітні думки і судження, виражає позицію кожного з них на одне й те саме явище.
Книга захоплює читача від самого початку, веде крутими сходинками вдало скомпонованої композиційної будови, вабить оригінальними образами, правильно підібраними словами у тому чи іншому контексті, жвавими діалогами, доступністю сприйняття.
Сама назва книги «Клуб мертвих поетів» інтригує, але у ній і зашифрована відповідь на риторичне запитання: хто такі поети у сучасному світі? яким є літературне життя у провінційному просторі?
Як не сумно, автор заявляє, що протягом останніх п’яти–шести десятиліть у літературній провінції склалася досить типова картина: мляве продукування посередніх творів, іноді несподівані осяяння і досягнення, котрі все ж залишаються непоміченими або незрозумілими читачам; намагання наслідувати столичну літературу, проте копіювання, зазвичай, бліді і невиразні; розріджене, нудне літературне буття, не позначене ні зіткненням художніх ідей, ні сміливими словесними пошуками, а хіба що пожвавлене побутовими конфліктами, зав’язаними здебільшого на заздрості та особистому невдоволенні один одним.
Муза у провінції, каже автор, не вельми пробуджувала письменників до креативу і задовольняла їхні творчі амбіції. Серед них було майже десяток поетів, котрі мали, як не дивно, однакове ім’я (натяк на нівелювання виразної творчої особистості)… І от ті поети фізично вимерли. Перейшовши у різний час на той світ, вони, зрештою, зібралися там докупи, переговорили і заснували «Клуб мертвих поетів». І хоч не всі були згодні із цією назвою (за життя вони також не погоджувалися один з одним, чубилися і висловлювалися один про одного далеко не поетичною мовою, а лише лайливими метафорами), проте назву затвердили і постановили, що будуть зустрічатися і спілкуватися раз на місяць – у день мертвих поетів. Пагорб Парнас вони оголосили священним місцем. Сходження на Парнас символізувало їхній поступ до ідеальної поезії, але кожен мав підніматися самостійно, долаючи одна за одною gradusad Parnassum – сходинки до Парнасу.
І ще одне суттєве зауваження: всі ті поети потрапили у рай – такою була винагорода від Бога (кожен із них вірив у свого бога або не вірив у жодного, вважаючи себе богом у поезії), винагорода за творчі муки і страждання на грішній землі, коли вони були ще живими.
Сюжет закручується стрімко, автор вміло моделює дію, яку розігрують персонажі твору, відображає їх складні переживання, коли кожен із них скористався можливістю у день мертвих побувати серед живих та поспілкуватися із ними, проте особливого бажання прожити ті миті за божими заповідями у них так і не з’явилося. Автор у деталях описує карколомні пригоди своїх героїв на прізвиська Класик, Галайко, Могила, Нобель, Велесич, Чупирадло, Чухрай, прототипи яких читач без особливих зусиль знайде серед своїх сучасників.
Чільне місце у повісті займають їх безкінечні диспути про поезію та її призначення, що виходили із власного розуміння кожного (а воно не може бути універсальним у межах індивідуальної свідомості) і, по суті, залишалися порожньою балаканиною. Проте серед того інтелектуального мотлоху де-не-де знаходилися і думки, варті уваги. «Поетичний твір пишеться не обов’язково для чогось, а являється здебільшого тому що.., – розмірковує один із героїв повісті. – Всі зовнішні чинники (ідеологія, релігія, політика, громадські стосунки, чужі настанови, вплив середовища або погода) не мають тут вирішального значення, а можуть лише скоригувати поетичний імпульс». В іншому місці наш герой повісті стверджує: «…той, хто шукає призначення поезії, – впертий раціоналіст, особа практична і меркантильна. Такому не дано знайти призначення поезії. Не дано і нам, бо його у поезії не-ма-є».
Та й справді: яке призначення у трави, води, землі? То практичний людський розум приписує їм цілеспрямовану функцію. Так само немає завдань у поезії. Жодних! Є поезія і є не-поезія. То люди придумали, що вона «повинна», а що «не повинна». Якщо поет розпочинає з «призначення», він перестає бути поетом. Поезія – невіддільна частка світу, природи, людського духу, вона самодостатня і самоцінна, їй чужа кон’юнктура і якийсь «інтерес».
Героїв повісті, як і її автора, непокоїть, що до поезії земні, живі люди стають байдужими. Нею цікавиться купка читачів, яких всі інші вважають диваками. До неї звертаються підозрілі особи, аби мати від того якусь вигоду: славу, почесті, популярність. Інтерес до поезії стрімко падає. Вона стає мертвою. Саме тоді і вмирають поети. А мертві сраму не імуть.
Книга адресується тим, хто прийме і зрозуміє творчий задум автора, котрий запалився наміром захопити читача своєю творчою уявою і працею.
06 серпня 2022 р.
м. Житомир
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/