Ярослав Чорногуз. Вибрані поезії в трьох томах
“Українська літературна газета”, ч. 8 (352), серпень 2023
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зібрані в тритомнику вірші Ярослава Чорногуза, який нинішнього року відзначив своє шістдесятиріччя, написані в різні роки, і вони різної тематики – від інтимної лірики до філософських роздумів і поезії високого громадянського звучання. Але всіх їх об’єднує суто індивідуальний авторський стиль відомого українського поета, його особистісне бачення світу з його болями, проблемами і принадами.
Громадянська поезія Ярослава Чорногуза – це поезія українця, патріота, відданого сина рідної землі, який усвідомлює драматизм часу, в якому нині живемо, і відповідальність кожного з нас за майбутнє нашої країни у світлі новочасних викликів і випробувань, котрі випали на долю теперішнього покоління.
Вірші, написані в останні роки, переважно присвячені драматичним подіям кривавої російсько-української війни, злочинного вторгнення рашистських окупантів на нашу землю, героїчного спротиву українців ворогові. Це – своєрідний щоденник війни, щоденник переживань і тривог автора під акомпанемент повітряних тривог і вибухів. Автор глибоко переймається болями рідної землі і намагається передати це читачеві у віршах, поділитися з ним своїм баченням і своїм художнім трактуванням подій.
Автор надзвичайно щирий і відвертий у своїх почуттях любові до рідної землі і ненависті до ворога – фашистської росії («Розсіє, проклята…»), знавіснілі вояки якої («Кляті москалі, // Бездушні нелюди») прийшли, щоб знищити нас, стерти нашу ідентичність, грабуючи і випалюючи все на своєму шляху гірше від дикої азійської орди.
Власне, це і є дика азійська орда, яка стоїть на найнижчому щаблі людської цивілізації, але озброєна не примітивними списами і луками зі стрілами, а тисячократно небезпечнішою смертоносною зброєю і отруйною людиноненависницькою фашистською пропагандою.
Українська історія сягає глибин віків, наша національна культура є унікальною і безцінною, а божевільна маячня бункерного маніяка про те, що, мовляв, «Україну створив лєнін» викликає в нас ненависть, огиду і презирство до цього напівграмотного неадекватного гебіста, який остаточно втратив залишки розуму і живе в якійсь паралельній реальності, фактично перетворившись на пацієнта психлікарні. Велика трагедія українського народу, спричинена злочинним і кривавим нападом фашистської росії на нашу рідну землю, викликає нестримне бажання назавжди позбутися цієї чуми, котра століттями гнобила українців, намагалась знищити нашу ідентичність, нашу історію, нашу мову, наші споконвічні традиції, а нині прагне знищити Україну і українців.
У своїх віршах автор нещадний до ворога – до знавіснілої ординської русні, а надто до «знавіснілого од падлюцтва» бункерного маніяка, котрий, переповнений злобою, ненавистю і людиноненависництвом, у своєму божевільному маренні ладен потопити в крові і вогні весь світ. Іноді, здається, що автор у своїй люті до ворога не знає меж, однак наша ненависть до фашистської нечисті таки справді безмежна. Адже вороги вдерлися на нашу землю, зруйнували життя мільйонам українців, принесли стільки горя, трагедій і бід в українські домівки, що ми єдині в нашому нестримному бажанні: дикий фашистський кацапстан з його бункерним фюрером мусить бути знищений як держава. Це ракова пухлина планети. Це абсолютне, інфернальне зло, якому не має місця на планеті Земля.
Не забуваймо при цьому: нинішня війна – це заключна, фінальна стадія кількасотлітньої війни на знищення, яку вела проти України ординська росія – царська, совєцька, і вже тепер нинішня, путінсько-фашистська. Сотні років, починаючи з середини ХVІІ століття, дика орда намагалась перетворити вільних і спраглих свободи українців на нужденних, покірних рабів. Сотні років ця війна йшла у різних формах – від тотальної заборони на нашу мову, нашу культуру, нашу Традицію, і до лютого, кривавого комуністичного терору і нищівного Голодомору ХХ-го століття. Сотні років йшла ця війна, яку ми не програли, незважаючи на те, що нас намагалась знищити гігантська імперія з її полчищами опричників, війська і терористичного державного апарату.
Сотні років йшла ця війна, щоб нарешті досягти апогею в наші драматичні визначальні дні. Адже саме від результату цієї війни, без жодних перебільшень, залежить майбутнє Європи і значною мірою майбутнє всієї планети на кілька десятиліть наперед.
Відтак ми – разом з вільним світом, який допомагає Україні зброєю – мусимо перемогти чорну сатанинську силу.
Інакше на планету зійде хаос і морок…
Про це у своїх віршах пише Ярослав Чорногуз – талановитий поет, син славнозвісного Олега Чорногуза і батько не менш талановитої і мужньої Ярини Чорногуз, яка нині воює на фронті проти рашистів, і при цьому пише чудові вірші.
У цій книжці вміщені багато поезій, написаних у мирний, довоєнний час, але вони теж пронизані почуттями любові до рідної землі і стурбованості за її майбутнє. У них присутнє сьогодення з його болями, проблемами, тривогами. Тут і радощі і смуток, туга і меланхолія – супутники нашого життя, котрі супроводжують нас невідступно. Окремі вірші присвячені дорогим для поета людям – татові і мамі, котрі вже за небесним пругом, але залишаються жити в синовім люблячім серці і в його проникливих і щемливих віршах. Є також тексти пісень, написаних автором на тему війни.
Автор відгукується на події, реагує іноді навіть на якісь, здавалося б, незначні і малопомітні речі, котрі ми, можливо, не завжди зауважуємо, але вони перебувають у полі зору поета. Поет ніби довірливо розмовляє зі «скутою бетоном» і «схованою від ока» річкою Либідь, з зеленими дібровами полтавського села, і з яворами, що «над стежкою схилились…». За цими поетичними рядками читач відчуває присутність душі автора, небайдужої до життя у всіх його проявах, і надзвичайно тонкої, чутливої. Адже життя – багатогранне, і лише талановитому митцеві відкриваються його найглибші таємниці.
Є поезії, присвячені визначним особистостям сучасності а також минулих часів. В них автор ділиться своїми міркуваннями щодо заслуг і внеску того чи іншого героя чи митця в золоту скарбницю історії. Це і Джохар Дудаєв («На смерть Джохара Дудаєва») – визначна постать мужнього чеченського народу, який століттями виборював свободу, а нині поневолений пропутніським режимом кадировського клану… І Василь Стефаник з його «лагідними від суму» новелами… І Дмитро Павличко, в сонетах якого «пульсує сонця сік медовий»…
Нерідко поет дискутує з невидимими опонентами, причому зазвичай у доволі гострій полемічній формі. Це стосується переважно якихось політичних чи культурологічних дискусій («Огидний циніку…»), в яких Ярослав Чорногуз постає як безкомпромісний патріот України, люблячий син рідної землі, категоричний і нещадний до її ворогів, пристосуванців і запроданців, які живуть довкола нас навіть у драматичний час війни.
Широко і різнопланово представлена в поезії Ярослава Чорногуза шевченківська тема. Причому він «осучаснює» Шевченка, вводить його в контекст нинішнього драматичного сьогодення, використовує рядки з творів нашого генія для того щоб передати напругу війни і героїзм мужніх українських захисників. Окремі вірші автора «підсилені» епіграфами з поезій Тараса Шевченка, які надзвичайно органічно доповнюють поетичні імперативи Чорногуза.
Чимало віршів Ярослава Чорногуза присвячені українській історії, зокрема козацькій тематиці – славній сторінці минулого нашого народу, такого співзвучного до теперішніх драматичних подій. Автор знається на непростих історичних реаліях українського минулого, тонко і влучно передає характер і харизму славетних українських героїв, зокрема Івана Богуна, Івана Сірка, Данила Нечая.
Автор надзвичайно чутливий у описах природи («Осінній дощ. Чистіший від сльози…»). Він бачить і зауважує найтонші нюанси і грані відчуттів, які світ дарує кожній людині, але не кожен з нас спроможний це відчути і, ба більше, передати у вишуканій художній формі – у музиці, живописі… Як у музиці Вівальді з його знаменитими «Порами року», у віршах Чорногуза кожна пора року виписана оригінальними образами і барвами, у всій повноті і неповторній красі. Його поетичний зір бачить «Над озером вербиці молоді // Неначе гурт дівчаток босих…», і «Язичницькі місця. Тут тінь Перуна…», «Печаль краси колон дорійських…»… У поетовім світі «Стелить осінь золотий пергамент…» і «Ласкаве Дажбоже тепло // На озеро впало росою…», а ще «Все довшає очеретиння тінь» і «Спекотне літо висушило сльози…» Далеко не кожен з нас може передати такі найтонші сприйняття краси і неповторності природи в поезії, де ціна таланту надзвичайно висока, але й можливість увійти в серця і душі людські є унікальною.
Поет у своїх віршах багато розмірковує над призначенням митця, над його сакральною місією – служінням красі і прагненням зробити цей світ кращим і добрішим, навіть якщо комусь це видається в наш цинічний час битвою благородного ідальго Дон Кіхота з вітряками («До Музи. Твоя краса для мене – щастя вічне»…).
Поезії Ярослава Чорногуза мелодійні, музичні, багато з них присвячені темі музики, на якій автор добре знається, оскільки є професійним бандуристом і естрадним виконавцем і часто виступає на концертах. У віршах поета присутні образи Шопена, Бетховена та інших титанів світової музики. Відчувається, що Ярослав Чорногуз кохається на музиці, яка становить чималий діапазон його уподобань і радощів. Музична тематика надає віршам особливої виразності, мелодійності. У першому томі представлений цілий цикл «Ці чари музики святої».
Поетичні рядки автора глибоко пронизує свята тема кохання. «Кохання Бог»… Кохання як ліки від війни… Кохання як «краса небес»… Кохання як порятунок і надія… Кохання як найвище людське почуття, оспіване великими митцями у всі часи, і яке робить нас сильнішими, світлішими, благороднішими і чистішими. Особливо виразно це постає на тлі війни, смертей і розрухи, що їх приніс у домівки українців лютий ворог. В такі екзистенційні часи («І сльози й розпач, муки й каяття…») серце людське надто спрагло шукає тепла і хоч якоїсь радості для себе. І хоча нерідко кохання – це біль і тривога («Не буде в нас кохання із тобою…»), все ж автор, як, за його словами, «співець кохання», знову й знову повертається до цієї високої теми, бо надто багато важить сердечний біль у нашому житті, надто солодкою є каторга почуттів, сумнівів і переживань, пов’язаних з життєвими колізіями, що нам їх дарує Творець. «Чого являєшся мені у сні?..» Мені здається, любовна лірика Чорногуза – найкраща поезія, поряд з віршами громадянського спрямування, у його доволі чималому творчому доробку.
По-своєму мелодійними і ліричними є численні ліричні сонети автора, а в них як перлина, як золотий вінець – відзначена Всеукраїнською премією імені Михайла Коцюбинського і охарактеризована Ліною Костенко як «творчий подвиг Ярослава Чорногуза», а шевченківським лауреатом Любов’ю Голотою «вищою математикою поезії» феноменальна корона сонетів «Світло кохання» з її сакраментальним «Світи мені, любове осяйна…». Цей твір вимагає окремої великої розмови, адже творення на такому високому художньому рівні підвладне, можливо, лише поодиноким талантам з-поміж тисяч і тисяч літераторів, котрі прагнуть підкорити віршовані рядки і поетичні олімпи. У ліричних сонетах поет прочитується як закоханий в красу життя світлий романтик, щиро зачудований неогортанним огромом цього дивовижного світу, в якому «Ось яблунька вже цвітом вся аж сяє» і «Краплини сяють в зелені густій», і де серце тонко відчуває радість любові, а трепетна душа в марноті повсякдення, що оточує нас, так прагне великого і святого дива кохання («Весну життя даруй душі, Богине»).
Безперечно, у своїх віршах Ярослав Чорногуз створив цілий окремішній світ, у якому присутні любов і ненависть, що ними живе серце, і в якому переплітаються правда і кривда, світло і тінь нашого драматичного повсякдення. Поетичний зір автора вільно злітає до небесних регістрів, творить історичні екскурси і паралелі, мандрує Україною і заторкує найглибші, найінтимніші почування людського серця і людської душі. Мабуть, саме в цьому і є призначення поета і призначення слова – нагадувати нам про нашу причетність і нашу присутність у житті у всіх його проявах.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.