“Українська літературна газета”, ч. 5 (361), травень 2024
Володимир Базилевський – поет, про якого з самого початку скажуть словами Шевченка: «… нема зерна неправди за собою».
Степовик. Сівач. Поет світла.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Маючи за спиною величезний доробок, він не перестає відкривати нові грані свого таланту – «дару Господнього».
У 2023 році світ побачила збірка В.Базилевського «Обміняймося світлом» (Київ).
Діалог автора й читача починається ще з обкладинки. Сама назва вже пропонує читачеві подумати. До чого його закликають? Про який обмін йдеться? Хто може обмінюватися? Світло – це що? Як ним обмінятися? З ким? А з ким не варто? А чому обмін потрібен? А звідки взяти те світло, щоб могти ним обмінятися?
Філософія земного буття і постійні рефлексії про місце людини у всесвіті – одні з ключових мотивів багатогранної та високоінтелектуальної лірики митця. Є щось у цьому навіть стоїчне, адже світ В. Базилевського – не що інше, як гармонійна єдність, породжувальною силою в якій є животворящий логос.
Цікаво, що й сама назва збірки має динамічну частину – «обміняймося», що так само притаманне стоїцизму: буття – це дія, рух. А світло, яким закликають обмінятися, з точки зору античної філософії мало б бути фізичним тілом: у стоїків речі, чесноти та інше мали тілесне (матеріальне) вираження.
І тут перед нами відкривається такий непростий зміст назви поетичної збірки, виданої у столиці країни під час війни у цій країні. Чим ми можемо обмінятися? Кожен з нас? Як і куди нам треба рухатись сьогодні? Можливо, йдеться про обмін знаннями й силою, обмін підтримкою та вірою? Коли ми тут віримо, що вони там, на першій лінії, зможуть встояти, а вони вірять, що ми робимо все можливе і чекаємо. Коли ми в Одесі, Києві й Львові можемо обмінятися з тими, в кого нічого не залишилось в Святогірську, Куп’янську чи Херсоні. Обмінятися світлом – словом чи хлібом. І цей обмін стане запорукою нашої єдності, нашої незламності, фундаментом української антикрихкості.
І знову ж згадуємо стоїків: життя не можливе без хаосу та стресу. Багато людей намагаються їх уникнути будь-яким чином, тільки б не занурюватися у проблему й не намагатися її вирішувати (така собі інфантильна позиція), але саме в таких умовах можливий ріст і трансформації. Еволюціонувати в стресових умовах — це і є антикрихкість. Це і є дорослішання й боротьба за власне щастя кожного поодинці і народу в цілому. Адже оте світло (конструктивне, справжнє) можуть віддавати тільки дорослі люди, готові до рівноцінного обміну. Світло може бути тільки щирим, з легкого серця. Той, хто вступає в обмін із нещирістю, отримає взамін тільки нещирість. Чи не так?
І тут вбачаємо щось Шевченківське про оту омріяну «оновлену землю» й той «дорослий народ».
«Отже, триває наш час…», – каже автор. Наш час роботи над помилками, усвідомлення щастя, усвідомлення цінностей. Наш час пошуку відповіді на питання «Хто я є?». Наш час прийти до того світла й освітити ним свою землю так, щоб кордони нашої країни обпікали ворогу руки й сліпили очі.
Хто я є? Які чесноти я маю? Яким би я хотів бути? Як ним стати?
Все, чого потребує людина у процесі духовного зростання починається з чесності, яка в свою чергу, неможлива без мужності. «… а ще тяжкіше здаватися живим, але не жить». Мужньо і чесно подивитися на себе, усвідомити істині причини своїх «судом і невралгій» і рухатися вперед, допоки не побачиш «на узбіччі (з-під снігу) ряст»; жити, а не створювати ілюзію життя; замовляти каву, щоб насолоджуватися кавою, а не для фотографій в соціальних мережах.
Як стати собою своєї мрії? І тут В.Базилевський пише: «Допоможи собі сам», адже ніхто не відчуває тебе краще, ніж ти сам і найгірший з усіх вектор – дослухатись чужих думок, прийняти чужу волю. Так і сталось з нами, українцями: вперто слухали чужинське, поки не втратили своє.
«Візьми себе в руки, / не дай себе поневолити, / допоможи собі сам» – закликає поет, закликаючи до боротьби за волю, адже раби не зможуть обмінятися світлом. Світло – то про волю. Абсолютно протилежним є цей заклик до відомого нам «від нас, на жаль, нічого не залежить». Залежить! Наша воля залежить тільки від нас і кожен повинен це усвідомити, щоб врятувати себе й інших: «…допоможи собі сам, і ти допоможеш іншим».
Бути вільним – це «…над прахом ілюзій зітхнуть, / усім воріженькам пробачити, / усі негаразди забуть». Бути вільним – це перестати витрачати свою енергію на те, що не робить тебе щасливим. Бути вільним можна навіть від часу, просто переставши спішити, бо все йтиме природньо: щось буде «всихать поступово, як дерево», а щось – «збадьориться… як трава». Людина не може стати вільною в одну секунду, шлях до волі – довгий і тернистий. Як і шлях до себе…
Як стати собою? Почути себе можна, як і стати собою. «Тікай у себе… / то шанс … стати собою», – пише автор. Починай себе відчувати. Слухай себе. Вивчай себе. Змінюй. Себе. Не інших. Ми не маємо права порушувати чиюсь волю. Можна тільки своїм прикладом мотивувати до змін тих, хто навколо нас. Такий простий алгоритм дає читачеві Володимир Базилевський.
Вчитися, щоб більше ніколи не допустити «банальних забав… яких не цурається історія… яка обертає блазня на героя», щоб зупинитися на шести зрадниках і свідомо вибрати сьомого тільки після його чесної відповіді на питання «Де ти і хто ти?». Ми переживемо шістьох, коли доростемо до людини, яка усвідомила й викоренила шість душевних гріхів: стяжання, гнів, сум, зневіру, марнославство та гординю. «Шостий мстивий, зрадливий…» отримає свій «вирок». І тут В.Базилевський, як і Данте, найбільшим гріхом вважає зрадити того, хто тобі довірився. Данте відправляє зрадників до дев’ятого кола пекла, де їхні сльози стікають вниз і одразу ж стають льодом на їхньому обличчі, а В.Базилевський тільки бажає обміну, віддаючи зрадникам те, що вони дали своєму народу: «сто ностальгій, … сто надій розіп’ятих, …сто досад й алергій,… сто із гаком ілюзій, заповітних бажань, що зазнали контузій, саден і блокувань». Кожен в результаті обміну залишиться з тим, що віддавав чи що готовий був віддати.
Тут же розкриваються й вічні модуси людського існування: бути або мати. Ліричний герой В.Базилевського усвідомлює, що щастя не залежить від матеріального і що щастя – це стан, який людина може створювати самостійно, відокремившись від матеріальних благ. Може і має створювати. Чи не війна показала нам, українцям, межу між поняттями «бути» і «мати»? Чи не війна змусила нас вчитися бути щасливими без короткочасних дофамінових сплесків, залежних від матеріального? Ні, ми не заперечуємо радість від матеріального, але йдеться про прозорий, чистий стан, розмірений, спокійний, постійний, на який не впливає наявність або відсутність матеріального.
Прості й надважливі речі осмислює поет, створюючи для читача ефект такого собі «заземлення», єднання з природою, даючи цим ще одну важливу підказку, яка інтертекстуально так схожа до Шевченківської концепції людини – про «садок вишневий коло хати» як ідеальний світ для української душі: «все любе й миле: іриси, гвоздики…», «травичка біля хати», «шумів садок», «господині дачі – флокси», «ледь зашарілася калина», «півонії вже розквітли», «ясминова заметіль» поки «місто вибухами зранене, небо в кіптяві димів».
Збірка «Обміняймося світлом» – це ще й колекція традиційних і нових українських образів: «зозуля, яка рахує літа» (традиційна) й «флокси (квіти) на дачі» (нова).
Куди поїхали більшість українців 24 лютого 2022 року? Правильно, до села! Бо там їм безпечніше, бо там калина за вікном, родина за столом, дочка вечерять подає, щебече соловейко, зерно в коморі й картопля в льоху, свічку можна запалити ввечері або назбирати хмизу й сісти біля печі всією родиною (разом – не страшно!), згадуючи «борщі, які (хтось) любив»; там нема військових частин чи електростанцій, в які можуть летіти ворожі ракети.
Чимало тем розкрито у цій збірці поезій, чи краще – книзі поезій. Свого часу І.Дзюба зазначав (УЛГ, 2017), що книги В. Базилевського – це завжди «сплав різнобарв’я і різнотем’я, … незрежисерований потік роздумів і вражень». Так і «Обміняймося світлом» – тематичне розмаїття, тематичне буйноквіття, як пахуче літнє степове різнотрав’я, об’єднане в одну цілісну неповторну картину.
Аналізує поет і обмін світлом між чоловіком і жінкою. Пише про отой знайомий багатьом процес «за-чарування – роз-чарування», про нещирість, про емоційне насилля і можливі варіанти відповіді на нього у вірші «Ти назвала захоплення грою…». Жінка, не здатна до гармонійного обміну, на етапі знайомства одна, а потім – інша; не-дорослий чоловік за-чаровується образом, в якому вона «являлася у сні» (тобто в уяві, в сп’янінні, не в тверезій реальності), а потім закономірно роз-чаровується; вона ж намагається «прив’язать» чоловіка до гнізда всім можливим: тілом, борщем, дітьми, іпотекою – чим завгодно; він, отямившись, усвідомлює, що дорікання й «кидання каміння» – це насправді насилля. Зрештою маємо «щасливе нещастя», тобто – не-справжнє щастя, тобто – не-любов.
Чи знайома нам, українцям та українкам, така історія? Скільки відсотків людей у нашому суспільстві здатні будувати здорові стосунки, не «Кайдашеву сім’ю»; про щастя, а не про страждання?… Скільки людей можуть і мають чим рівноцінно обмінюватись у цих стосунках? І для чого всесвіт відібрав у жінок – чоловіків? Може чоловіків забрали від чоловіків? Може жінка зрозуміє, що вона – жінка, а не чоловік? Може насправді жінка відповідальна за стосунки більше, ніж чоловік? Може жінка (справжня, доросла, гармонійна) має доступ до інформації, до якої не має доступу чоловік? Може жінка насправді може більше? Тільки в іншому. Може жінка усвідомить, що час перестати ці перегони із чоловіком і бути жінкою, яка про іншу силу – не про фізичну, не про вогонь?
Жінка – думає, чоловік – втілює. Чоловік створює для жінки ту реальність, яку вона вміє створювати всередині себе. Але й тут головною умовою буде щирість: реальністю стане не той світ, ілюзію якого пропонує жінка світові (чи навіть іноді самій собі), а той, який в ній є насправді, адже обдурити можна тих, хто дозволяє, а всесвіт, оте «вище Я» цього не дозволить.
Відомо, що однією з наставниць Сократа була Діотима Мантинейська, яка, без перебільшення, вплинула на Сократове бачення любові, прекрасного (краси) і блага. Її називають ще віщункою, провидицею, яка мала доступ до знання. З того, що ми знаємо про неї, можемо зробити висновок про обмін світлом без чар, без за-чарування.
Здається, Володимир Базилевський натякає читачам й читачкам, що час переглянути поняття рівноправності, а разом з тим, може, й фемінізму.
Ще чимало слід усвідомити нашому поколінню, на долю якого випало страшне випробування – війна. І хтозна, може саме час дослухатися до старших, до В.Базилевського чи до Сенеки, щоб не поплатитися чимось дорогим чи найдорожчим: «Не нарікай на покоління, / яке господар на балу. / Не сподівайсь на розуміння, / на визнання і похвалу. / Воно засліплене собою, / міцне вино на балі тім, / де ти лишився поза грою, / бо не запрошений у дім…».
«Блажен той муж, хто з вічністю на «ти», / хто сам себе зумів порятувати… / … Блажен, хто знає: світлом дивен світ і, як вогню, неправди стережеться…». Бо, може, єдина теорія, яка допоможе нам вистояти – це, як у стоїків, не намагатися змінювати зовнішнє, натомість чесно працювати над своїм внутрішнім і продовжувати жити своє «надто крихке життя», обмінюючись світлом із рівними.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.