Людмила Коткова. «Глибокі пекучі грані «Скрипниківки» Сергія Жадана»

“Українська літературна газета”, ч. 9 (353), вересень 2023

 

 

(Рецензія на поетичну збірку Сергія Жадана «Скрипниківка». Чернівці: Видавець Померанцев Святослав, 2023. 144 с.)

 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Зринула в пам’яті одна цитата з листування М. Коцюбинського до В. Винниченка: «Ви маєте найкращого читача, якого можна мати, – молодь! Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь ідуть розмови…?»

Проводжу паралель із сучасністю. Кого ж зараз у нас так захоплено читають? Красномовною відповіддю на це запитання є серпнева кількакілометрова черга з автограф-сесії в Харкові – так натхненно в нас читають книжки Сергія Жадана. І приємним бонусом є те, що серед поціновувачів творчости цього генія сучасности – саме молодь. Та, яка нібито більше живе в цифровому інфопросторі, але яка, як бачимо, купує й читає паперові книжки. Додамо – правильні й красиві українські книжки, бо в них слово -– філігранне, витончене, живе, соковите, гаряче, незламне, горде, щедре, мудре, переконливе.

Як Ви вже зрозуміли, ідеться про вишукану подію – вихід у світ ошатної поетичної збірки Сергія Жадана «Скрипниківка»:

 

Бо зі старих віршів лишилася тиша.

І в тиші цій не ступиш і кроку,

І немає поетів, які б мали вірша,

аби пояснити печаль цього року.

 

Це своєрідний щоденник-сповідь поета, філолога, громадянина. 51 вірш, написаний «до» і «після». Щоправда, у Сергія Жадана тема війни почалася не з 24 лютого 2022 року, а ще з подій 2014, про що свідчать попередні збірки, зокрема «Антена» та «Список кораблів», але «Скрипниківка» – особлива. Це «рвана хроніка двох останніх років», приватна, індивідуальна й водночас суспільна, колективна. Автор поділяє книжку на дві частини, «нанизані на нитку голосу, узалежнені від звучання» й оздоблені авторськими світлинами. Такими ж щемливими, терпкими, тривожними, спраглими, промовистими. Фототворчість – інновація митця, яка виявилася такою ж високомайстерною, довершеною, як і все, за що береться Сергій Жадан.

Автор оригінальний в усьому, навіть видову назву видання він іменує як «нова книжка віршів»,

 

Бо старі вірші вже не мають сили,

і старі поети вже не мусять вмирати.

Вони забули, про що їх просили.

Кому потрібні їхні поради.

 

Настрій збірки перетікає з одного вірша в інший, інколи навпаки – постає в опозицію до попереднього, часто поєднує непоєднувальне чи об’єднує розірване й роздвоєне – вишуканим співом, синівською любов’ю до України, вірою в рідне слово, силою духу й незламністю:

Але навіть по смерті мова є важливою.

Подібна до поглиблення річища,

схожа на перше осіннє прогрівання великого дому.

Єдине правило – закорінюватись

і пробиватись.

Єдиний шанс –

триматись за гілку голосу.

 

Влучно й тонко про наше коріння. По-жаданівськи метафорично. Звідси зрозумілим стає й вибір назви збірки.

Як ми знаємо, «скрипниківка» – це неофіційна назва Українського правопису від 6 вересня 1928 року, який затвердив нарком освіти УСРР Микола Скрипник і який через п’ять років визнали національно-буржуазним. Сам М. Скрипник із зрозумілих причин покінчив життя самогубством, а членів правописної комісії було нещадно знищено. Так майже 100 років тому репресували «скрипниківку», згорнули політику українізації й насадили імперські гасла про великі братні народи, велич російської мови, прищепили наратив про меншовартість української мови. Тож «Скрипниківка» Сергія Жадана – це нагадування всім нам, що настав час мислити не в межах імперських наративів, а в інтересах нашої держави. У назві збірки – акцент на відродженні мови. Хоча в самій книжці – не про створення чи заборону правопису. Ні. У ній, як і завжди в мовотворчості митця, глибше коріння думки – у метафорі:

 

І досі це відчуття дорослішання на початку зими.

Небо – ніби школяр, якому ще належить уперше

прочитати свою Одіссею,

вікна – теплі, наче жінки, що народжували у любові,

мова – як бритва:

найнебезпечніша, найближча.

 

Так, мова нині – як бритва. Саме зараз відбулася (чи ще відбувається) трансформація свідомости українців щодо надважливости мови в житті людини, країни, нації. Саме повномасштабне вторгнення ворога на нашу землю розбудило ген українськости, дало поштовх до розуміння вагомости мовного питання в країні. Саме війна змусила багатьох переосмислити історію, мову, літературу. Нині мова стала потужним маркером ідентифікації для більшости українців, а для генія думки й лідера громадських патріотичних акцій та культурних ініціатив Сергія Жадана вона була в пріоритеті завжди. Тож не дивно, що саме мова стала й головним героєм збірки, і художнім широкомасштабним полотном. Недарма автор бере за епіграф слова Юрія Шевельова.

Особливої уваги заслуговує й обкладинка книжки. Це теж метафора, яку кожен зрозуміє по-своєму: заржавілі кнопки на старому тлі структурної поверхні. Подібне тло читачі вже бачили на обкладинці «Марії» С. Жадана (неозброєним оком помітний співзвучний дизайн і оформлення збірок). На обкладинці «Скрипниківки» – не цвяхи (бо їх забивають, а це не про Україну), а металеві вістря, які вже начебто не придатні для користування, але… ними ще можна приколювати папір, тканину до чогось твердого. Такою твердою основою є наша багаторічна історія – пам’ять («як територія сумніву й мовного розладу, пам’ять, що потребує уваги й укорінення. Потрібно просто віднайти початок цієї нитки й піти за нею. Вона має вивести на світло. Потрібно триматися рядків. Структура мови дає відчуття простору, відповідно – дає надію»), а от українська мова нині схожа на ці ржаві кнопки, бо ж століттями вона зазнавала всіляких утисків, переслідувань, заборон, перепон… До речі, лексема «кнопка» може мати й інше значення – рухомий ґудзик, який запускає (чи зупиняє) підключений механізм. На нього лиш варто обов’язково натиснути, щоб цей механізм почав діяти. Чи не на часі кожному з нас натиснути на свою свідомість, почати діяти, шліфувати вістря мови до блиску?!

Ось така увага до деталей у кожному слові поета, кожній поезії й світлині. Тут про морок і світло, мову й мовчання, календарну зиму й внутрішнє літо, про місто і вдячність, життя і смерть, війну й «здатність до опору», про найважливіші інтонації мови, якою ми «названі й пояснені»…У читача – постійне відчуття причетности до творення мови:

 

Ніхто не запам’ятає тебе за твоїм мовчанням.

Ніхто замість тебе не дасть імена довколишнім річкам.

Ви, що складаєтесь нині з відлуння,

ви – нині виповнені тишею,

говоріть, ну ж бо, говоріть,

говоріть травою,

говоріть памороззю,

говоріть диригентами.

50 віршів завершує прозове післяслово «50 і 1», у якому Сергій Жадан скромно резюмує, що тут «контекст виявився вагомішим за власне текст», а вірші «все більше нагадують щоденник, який допомагає зберегти відчуття часу, його тяглості, його наповненості». Категорія темпоральности взагалі притаманна мовотворчості С. Жадана, тож очевидною є його думка, що «час нині багато чого визначає, засвідчує твою здатність говорити, твою неспроможність змовчати». Час працює на нашу життєву мудрість, хоча не дає універсальних правил на всі запитання:

 

Поховані містом поети

схожі на посаджені кущі,

схожі на коріння невидимих дерев.

Що виростає з такого коріння?

 

***

І ти не розумієш, де ж воно –

це поєднання всіх живих

смертю одного з нас, ця солідарність тих,

хто лишається, цей прощальний спів,

що вростає в пам’ять?

 

***

І як їм назвати цей згусток у мові,

який вони звикли називати любов’ю?

***

Пташина пластика танцю,

логіка теплих рухів,

тіла, наче літери, з яких складається

речення радості.

Адже все зрозуміло було від початку.

І кого це спинило?

Кого це настрашило?

 

«Скрипниківка» – про мову й щедрість («одвічна готовність ділитися теплом, ділитися мовою – щедро, але ощадливо»), смерть і любов  («Тому що в слові «смерть» і в слові «любов» немає спільних звуків, і нам обом далі з цим жити»), війну й відповідальність («Це наш час. Це наша перша зима. Країна нічого не вдіє сама. І пам’ять кожного з нас – більше, ніж пам’ять»), кохання й тишу («Я дуже люблю жінку, про яку нікому нічого не можу сказати. Люблю її голос, люблю, коли вона заговорює першою, після мовчання, після згустку тиші»), місто й людей («І люди приходять до цього міста, проймаються ним, боронять його, повторюють місто, як вірш – завчений у школі, пропущений через серце»), і ще про багато чого… Недарма мова «лишається різновидом медицини»: «вона не здатна вилікувати, проте здатна повернути надію».

«Скрипниківка» – самобутній феномен сучасної української літератури і, однозначно, знакова подія нашого культурного життя. Це свідчення того, що мистецький фронт нині набирає потужних обертів: він не мовчить, а стає тим рушієм, який модерує правильне уявлення світу про події, які відбуваються сьогодні в Україні. Тож підтримуймо українське друковане слово, яке будить нашу націю, піднімає з колін і вселяє віру в наше національне відродження.

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.