Перше, що привабило, – це її наймення, точніше, прізвище: Сонячна. Влучне! Бо ж, відомо, «як ми корабель назвемо, так він нам і попливе». А я як сонцепоклонниця ще й люблю сонце, осоння, його світло і тепло… Тож коли я згодилася на прохання авторки редагувати її сьому збірку, дізналася, що Міла Сонячна – це її літературний псевдонім, а справжнє ім’я – Людмила Щербина. Теж привабливі, бо – наші, українські.
Тож трішки повідаю про свої враження від поетичної подорожі «У прийдешнє»: збірки, яка отримала таку життєствердну (оптимістичну) назву і яку я мала честь редагувати. Отож з її авторкою познайомилися ми віртуально: у фейсбуці. Провели не один вечір, спілкуючись по телефону про поезію, про нормативні наголоси у словах та про багато инших азів віршування і слововживання загалом. Усе це – під час редагування, бо мій метод праці – обговорювати з автором важкі або сумнівні місця, себто веду ще й незаплановані консультації. Отак, окрім удосконалення тексту, я супроводжувала рукопис її книги до друку.
Чому мені було приємно редагувати цю книжку? Бо в ній – поезія і щирість. Віршів у нас предостатньо, а хочеться саме поезії і чистоти душі. Тож, редагуючи, я просто насолоджувалася.
Щоразу, від самого початку, незатерті тропи та словосполуки зворушували мою уяву, пам’ять, почуття й відчуття. Як ось:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Маршрутом воєнним з усяких усюд
Транзитом курсують надії…
(«Чернігівський етюд»);
При стежині листя лебедить.
Подорожник знахарем іздавна
(«При стежині листя лебедить…»;
Де хлюпа стріхи купіль у досвіт сонних снів –
Схиляються в шанобі махрові мавки маку…
(«Благословення»).
Шукаючи розради і спокою, перемикається авторка з теми на тему: то на дощ, котрий «комизився в березні», то шукає тиші, звертаючись до світу: «Угорни мене, світе, як мушлю», то на сонце, котре «неквапно сіда життєдарне»… І все – з однією думкою:
Хай із фронту повернуться нині,
Хто за «завтра» уперто стояв.
Вдається авторка й до неологізмів, творить їх – наче висипає городину, яку виростила між сиренами-тривогами:
…наперчило,
Наморквило, набульбило, вбурячило.
Помідорно і капустно нарясніло,
Гарбузами жовтопузо натовстіло
(«На городі уродило…»).
Але про що б не мріялось, про що б не писалось, а «думок безсилля, мов скалки криги», і «чати новин співчувати зависли», і «сльози не щоками – по душі»… Хоча й пам’ятає прохання коханого: «Про сумне, – шепочеш, – не пиши… Хай про літо, грім, про губи, руки…».
У своїй переважній більшості вірші Міли Сонячної дарують віру, надихають, мотивують…
Якщо ви вже маєте її збірку «У прийдешнє», ви зрозуміли, що ця збірка вмістила поезії кількох років і чекала слушної нагоди явити себе світові. Її «У прийдешнє» – це і віра, й послання в завтрашній день, і водночас мандрівка у щасливе, гармонійне, творче, погідне життя. Як отой путівець на обкладинці! Бо «саме він із полотна художника Миколи Бригинця «Сонячна дорога до Корнієва» став знаком Долі й рушійною силою до видання збірки», зазначає авторка у післяслові. Це справді магічний дарунок і метафоричне фото: погляд митця і слід у Вічності. Тож так органічно вплелися її вірші, в яких теж ясніють соняхи її краянина, «видніється рідне село, трусить благословенням небо», у якому – погідне сонце… Гадаю, зайве й говорити про символізм або шукати зв’язок із псевдонімом…
Про сонце – й в оригінальному вірші «Літепло», який процитую у формі прози: «День-сопло: / У чоло, / Мов кайло, / Сонце зло… / Відбуло. / Небоскло / Над село / В зелотло / Літепло / На весло, / На крило, / На кубло, / На стебло, / На берло / Налило».
Чимало творів – навіть із нотками гумору! Тож поезія у книжці зібралася сонячна, як і її авторка, на яку б тему вона не писала б. І від того – сонячно на душі й у читача.
Живе Міла Сонячна в селі Чайки на Київщині, працює вчителькою української словесности та зарубіжної літератури в Петропавлівсько-Борщагівському Міжнародному ліцеї «NSS». Чекає з війни коханого чоловіка і рідного брата, а найбільше – закінчення московитської агресії. У вільний час, окрім ліричних одкровень, грає на гітарі і щомісяця збирає однодумців на посиденьки у книгозбірню імени М. Гоголя у столиці на створене нею «Поетичне коло». Аж захотілося й собі бодай раз побувати в їхньому колі, насамперед – аби послухати з вуст Міли Сонячної її живе слово: поезію й пісню…
Любов Сердунич.
спілчанка НСПУ