Слоньовська О. Феномен генія: «Ми є тому, що нас не може бути» (Ліна Костенко): Монографія. Івано-Франківськ : ТОВ «ГАЛИЧИНА-ПАК», 2025. 800 с.
Словами, використаними в заголовку, свого часу охарактеризував Тарас Салига Ліну Костенко, феномен якої намагаються осмислити чимало дослідників різних поколінь. Пропонована монографія – плід багаторічної, без перебільшення, титанічної роботи відомої письменниці, літературознавиці, професорки кафедри української літератури Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Ольги Володимирівни Слоньовської. Вражає не лише обсяг цього фоліанта, а насамперед огром інформації, який оприлюднила науковиця на його сторінках, її обізнаність із перебігом навкололітературного життя й особливостями суспільних умов, у яких це життя витворювалося, а також багатоаспектність висвітлюваних питань, які стосуються біографії, діяльності і творчості Ліни Костенко та її епохи у взаємозв’язках із минувшиною і сьогочассям. Глибина аналізу, залучення потужного фактографічного матеріалу, неупереджене різнобічне висвітлення подій і явищ, висловлення власної позиції щодо них, доступність викладу не на шкоду науковості – ось лише деякі риси монографічного дослідження Ольги Слоньовської про Ліну Костенко. Серед інших намагань осягнути велич постаті неординарної великої українки воно, як справедливо зазначено в анотації, є в наш час «найповнішим, найбільш об’єктивним і дуже сумлінно виконаним». Авторка «без жодних натяків на компліменти» вважає, що «Ліна Василівна уже добрих пів століття по праву не має собі рівних серед справжньої української інтелігенції і як громадська діячка, і як письменниця. Талант Ліни Костенко не меркне з роками: її невсипуща муза демонструє вічну молодість і дивовижну працездатність».
На самому початку книги вміщено деякі поезії видатної шістдесятниці й тексти поеми «Циганська муза» і «Древлянський триптих», у яких потужним струменем вияскравлюються риси національної самоідентифікації.
Оскільки Ліна Костенко «у когорті шістдесятників … залишається немеркнучою зорею першої величини і як людина високого громадянства, і як талант рівня геніальності», то органічним у структурі монографії, безперечно, є перший розділ «Шістдесятництво у профіль і анфас», де проаналізовано це знакове явище як рух опору й супротиву відродженню сталінізму, що охопило своєю гравітацією найкращих людей щонайменше трьох поколінь і «ознаменоване не тільки новаторством, а справжньою любов’ю до свого народу й України і жертовною готовністю віддати власне життя за національні ідеали». Феномен шістдесятництва О. Слоньовська характеризує не лише на тлі епохи. Часто вона вдається до історичних екскурсів та порівнянь із минулим, а також екстраполює на наше сьогодення, простежуючи в багатьох випадках причинно-наслідкові зв’язки.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Другий розділ «З вогню та в полум’я» присвячений розгляду маловідомих або й зовсім не відомих читачеві фактів про українських шістдесятників: Івана Світличного, Григора Тютюнника, Василя Стуса, Ірину Жиленко, Миколу Вінграновського, Дмитра Павличка та ін. і, звичайно ж, найповнішою мірою – про Ліну Костенко. Зокрема, тут подано деякі відомості про її дитинство, про батька – Василя Костенка, стосунки з польським письменником-патріотом Яном-Єжи Пахльовським, її короткочасне проживання в Польщі (яке «не переконало Ліну в потребі міняти Україну на західноєвропейські терени. Вже у момент перетину кордону вона однозначно збагнула, що на чужині жити не зможе»), про роль Василя Цвіркунова в її долі, про тривале недрукування її творів та інші перипетії буття-діяльності. Описуючи ті чи ті події із життя Л.Костенко, авторка доречно наводить їхнє відображення в Ліниних текстах. Напевно, оприлюднення багатьох фактів у монографії стало можливим завдяки суголосності О. Слоньовської з Ліною Костенко.
Інформативно насиченим, як, зрештою, і всі інші частини монографії, свіжим щодо аналізу творів Ліни Костенко є третій розділ «Цариця Савська української поезії ХХ–ХХІ ст.». Він репрезентований глибокою інтерпретацією деяких ліричних та ліро-епічних творів Ліни Костенко (підрозділ 3.1. «Тяжкий твій спадок, батьку Прометею» (Леся Українка). Цей розділ охоплює такі підрозділи, основні вектори дослідження в яких О. Слоньовська вдало відобразила в їхніх формулюваннях: 3.2 «Це лиш слова. Зате вони безсмертні. Вгамуйте лють. Їх куля не бере»: проблема генія у творчості Ліни Костенко»; 3.3. «Архетипний образ саду в ліриці Ліни Костенко: інтерпретації, версії, візії»; 3.4. «Етнопсихологічні та етноестетичні особливості характеротворення ліричних персонажів у сюжетних віршах Ліни Костенко»; 3.5. «”Щоб так страждать за нього, чи вартий цей народ?”: національна ідея у творчості Ліни Костенко»; 3.6. «Росія і росіяни в оптиці аналізу Ліни Костенко»; 3.7. «”В його акордах чути кроки Бога”: категорія часу як особливий ракурс художнього бачення».
У четвертому розділі, схарактеризувавши літературознавчі та філософські роботи Ліни Костенко, О. Слоньовська висновує, що їх «можна вважати явищем на теренах не тільки України нашого часу, а й усієї Європи завдяки проєкціям умовиволів авторки на насущні проблеми світу». Як викладачка університету, авторка настійно рекомендує вважати Ліну Костенко пророкинею, прислухатися до її умовиводів і концепцій. Цілком погоджуємося з дослідницею, що праці Л. Костенко повинні текстуально вивчати в закладах вищої освіти філологи, політологи й історики, адже відомо, що «у Стародавній Греції рівень науковця визначався його філософським складом інтелекту, і це не було примхою часу».
У підрозділі «Я вибрала долю собі сама» О.Слоньовська, опираючись на ґрунтовний аналіз життя і творчості великої українки, авторитетно стверджує, що «Ліна Костенко як авторка і лірична героїня завжди залишалась і залишається жінкою, тобто у жодному разі аж ніяк не Залізною Леді, що взагалі не притаманно українській ментальності. Ліна Василівна завжди була унікумом. Єдина і неповторна. Завжди прима, тобто завжди ПЕРША. Типові штампи не трималися її образу».
У рецензованій книзі О. Слоньовська компетентно і доказово висловлює свою думку про використання термінів «шістдесятники», «шістдесятництво». Авторка доводить, що вони «можуть стосуватися тільки українських митців-дисидентів 60-х рр., причому не лише материкових, а й зарубіжних (Олександр Архипенко) або свого часу зарубіжних (Іван Марчук). У світовій літературі в 60-і рр. ХХ століття, особливо в літературах європейських, справді появилося багато знаково талановитих митців, але приблизно такою ж мірою, як і в кожні наступні десятиліття. Нав’язливе побутування в науковому обігу різних “дцятників” … нівелює поняття українського шістдесятництва й понижує цю унікальну когорту митців-дисидентів до рівня схематичних розкладів насамперед українського літературного процесу за десятиліттями, через що краще це поняття літературознавцям не використовувати й узагалі надалі в наукових дослідженнях забути про подібні схеми підходу до аналізу літературного процесу». І далі пояснює свою позицію щодо цього умовиводу: «Знакове явище гріх уподібнювати до питомо стандартних подій!».
Багато уваги в монографії приділено аналізу особливостей авторського стилю Л. Костенко, який, на думку дослідниці, «залишається однозначно впізнаваним. Як творча особистість, ця поетка відрізнялася від “мистецького цеху” насамперед тим, що вона не “ліпила”, не “змальовувала” своїх персонажів, а наче актриса чи акторка входила у відповідну роль і розкривала своїх героїв / героїнь ізсередини». О.Слоньовська наголошує на багатопластовості і багатогранності, на філософськості й інтелектуальності Ліниних поезій, кваліфікує їх неймовірно високими за своїм художнім рівнем. Тому й впливово радить, що «не варто намагатися відмикати ключем від навісної допотопної колодки її творчість як найновішу електроніку, старатися примітивно переповідати поетичні тексти прозою».
Зазначимо, що, крім власне текстової частини, багатюща інформація вміщена також у численних розлогих примітках.
У «Додатках» подано згадувані в монографії праці Ліни Костенко «Поет, що йшов сходами гігантів» (1983 р.), «Чорнобиль у дозах історичної свідомості» (1993 р.), «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала» (1999 р.), «Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф» (2002 р.) та інші матеріали, які дадуть змогу реципієнтам глибше вникнути в суть розглядуваних проблем. Названі літературознавчі й філософські науково-публіцистичні роботи для більшості українських читачів недоступні. А це ж, як небезпідставно вказує авторка, «пророчі тексти, свого роду метафізична натальна карта дороговказів нашому народові. Відповідні статті зовсім не застаріли, хоч написані десятки років тому!».
Працюючи над дослідженням, О. Слоньовська скрупульозно визбирала дотичні до теми дослідження матеріали й уклала розлогий список літератури. Бібліографія охоплює 437 різножанрових джерел: наукові та науково-популярні розвідки, художні і публіцистичні тексти, навчально-методичні статті, спогадові публікації тощо. Отож зацікавлений читач зможе використати їх як орієнтир для самостійного глибшого ознайомлення з порушуваними в монографії питаннями.
Насамкінець не можемо оминути увагою той факт, що авторка акцентує на активній позиції Ліни Костенко щодо мови: у час, коли наша (а чи наша?) проворожа влада на чолі з януковичем готова була надати московській мові статус другої державної, Ліна Костенко попереджувала: «У всіх народів мова – це засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження», «Упередження до будь-якої національної мови – чи ця нація чисельно велика, чи зовсім маленька, – це вияв фашизму».
Усвідомлюючи, що «про Ліну Костенко писати відповідально», О. Слоньовська, на наш погляд, усе ж змогла всебічно представити цю особистість як непересічну, неординарну – справжню. То ж ствердимо, що скарбниця лінокостенкознавства поповнилася ґрунтовним дослідженням – монографією Ольги Слоньовської.
м. Івано-Франківськ