Літературне краєзнавство Віктора Мельника

Віктор Мельник. Літературними стежками Поділля. Шістнадцять нарисів та одне інтерв’ю. – Вінниця: ФОП Рогальська І. О., 2014 – 172 с.
Все ми якось недооцінюємо краєзнавство як серйозну науково-пошукову  сферу діяльности людини. Але час розставляє все на свої місця. Хто сьогодні пам’ятає чи читає радянські історичні чи літературознавчі дослідження 60-80-х років минулого століття, а краєзнавчі розвідки і відкриття і по сьогоднішній день не втратили своєї актуальности і новизни. А такі дослідники, як Іраклій Андроніков чи українські Григорій Зленко і Петро Ротач залишаються в контексті літературно-краєзнавчих відкриттів.
Віктор Мельник із Вінниці трохи мене лякає своєю літературною універсальністю. Він поет, причому ще й поет-експериментатор, поет-перекладач; прозаїк-детективіст; перекладач (у його перекладі українською вийшла філософська книга Джона Фаулза «Арістос»); критик; есеїст; журналіст, який пише на будь-які теми суспільного, культурного, кримінального життя; краєзнавець-пошуковець і архівіст. Нещодавно Віктор став лауреатом гарної літературної премії імені Ярослава Дорошенка, якою відзначають поетів-сонетярів.
У новій книзі Віктор Мельник постає в ролі літературного краєзнавця, який досліджує творчість письменників, так чи інакше пов’язаних із рідним Поділлям. Жанрове визначення книги дуже прозоре: шістнадцять нарисів та одне інтерв’ю.  Але за цією прозорістю ховається відповідальність Віктора Мельника за ту літературну інформацію, якою він ділиться з читачем. Із сьогоднішніх дослідників, які такі ж скрупульозні й порядні в оприлюдненій інформації, я би ще назвав Василя Горбатюка із Хмельницького.
Героями нової книги Віктора Мельника стали українські і зарубіжні письменники ХІХ-ХХ століття. Закономірно відкриває книгу нарис про данського письменника кінця ХІХ – початку ХХ століття Тора Ланґе (1855-1915), який з 24-літнього віку проживав у Російській імперії, жив, працював і помер на Поділлі, був тут похований, а пізніше його прах було перевезено на батьківщину. Закономірно тому, що Віктор є фактичним відкривачем життя і творчості цього напівзабутого письменника, видавши на початку 2000-х окремою книжечкою нарис про життя і творчість Тора Ланге,  який свого часу розглядався земляками-сучасниками як серйозний кандидат на Нобелівську премію.
Не менш цікавою є доля батька і сина Коженьовських: Аполло (1820-1869) і Юзеф Теодор Конрад (1857-1924), останній став класиком англійської літератури під псевдонімом Джозеф Конрад.
Несподіванкою для читачів постане доля Генрика Жевуського (1791-1866), рідного брата Евеліни Ганської, яка стала дружиною Бальзака, і Кароліни Собанської, в яку закохувалися Пушкін і Міцкевич, яка була коханкою знаменитого французького критика Шарля Сент-Бева і дружиною поета Жуля Лакруа і яку вважали однією із найяскравіших авантюристок ХІХ століття.
Дізнаються читачі про особливості подільського життя класика польської літератури Юліуша Словацького (1809-1849),  представників української романтичної школи Томаша  Падуру (1801-1871), Северина Гощинського (1801-1876).
Олександр Роговий, керівник Липовецького районного архіву, в інтерв’ю, яке провів із ним Віктор Мельник, розповідає про дослідження життєвого шляху Федора Достоєвського (1821-1881), дід якого був священиком на Поділлі. Не знаю, чи українське коріння класика російської літератури щось додасть до розуміння його творчого феномену, однак стимулюватиме наші фантазії на цю тему.
Поділля – унікальний у своєму культурному, історичному вияві край. З ним пов’язана  доля багатьох письменників різних країн і народів – російського поета Семена Надсона (1862 – 1887), кумира молоді 80-90-х років ХІХ століття; тут жив і працював маловідомий український письменник Петро Крижанівський (1885 – після 1929); тут народилася класик бразильської літератури Кларисе Ліспектор (1920 – 1977); у роки ІІ світової війни на Поділлі перебували у складі різних армій італійський письменник Курціо Малапарте (1898-1957) і російський прозаїк Віктор Астафьєв (1923-2000); тут служив в армії дядько Володимира Висоцького (1938-1980), а сам відомий російський актор і бард у дитячі роки не раз приїжджав до родичів; тут жили і працювали репресований радянським режимом поет Вілен Лисенко (1932-1995); викладач Вінницького педінституту, автор роману-епопеї «У лабетах смерті» Михайло Потупейко (1922-2007), до якого Віктор Мельник відчував учнівську шану і повагу.
Легкий виклад, ненав’язливий біографічний фактаж, доречні авторські відступи і коментарі, а також  моментами детективна інтрига додають колориту і белетристичного шарму краєзнавчим нарисам Віктора Мельника. Безперечно, цією книгою Віктор Мельник не тільки зафіксував долі людей культури, повернувши їх у сучасний світоглядно-естетичний контекст,  але й вписав свій досвід в ряд вічних солдатів українського культурного простору, без яких історія української культури виглядала б неповною.
 
м. Івано-Франківськ