ІННА КОВАЛЬЧУК. «(НЕ) БУВАЛЬЩИНИ». – КИЇВ, 2021, ДРУКАРСЬКИЙ ДВІР ОЛЕГА ФЕДОРОВА, 88 СТОР.
Життя непередбачуване. Іноді з нами трапляються такі дивні пригоди, які просто неможливо забути. Вони осідають у пам’яті, час від часу нагадуючи про себе, інколи навіть лякаючи. Містика супроводжує кожного. На жаль, не всі можуть збагнути її глибинну суть: розгадати, чому якась подія трапилася саме в даному місці й у даний час – тоді, коли для цього, здається, не було жодних передумов. Є щось недовідоме й таємниче у світі, непідвладне розуму. Є те, що наші предки добре знали й уміли з ним співіснувати. Ці знання завжди були оберегами від нечистої сили та всіляких бід.
Перегортаючи сторінки оповідей книжки «(Не)бувальщини» відомої київської письменниці Інни Ковальчук, поринаєш у дивину правдивих життєвих історій, просякнутих містичними видивами та напівказковими сюжетами, що виграють мереживом вишуканих слів. Багата і розмаїта мова зачаровує з перших рядків: вже в оповіданні «Дідова волосінь», яке відкриває збірку, уявно бачиш і «переливчасту, якусь майже шовкову річкову гладінь», і стривоженого діда Мартина, і те, як він розчулено чує лагідний голос дружини Маруні, «яка чекає на нього в небесних засвітах». Нев’янучий зв’язок поколінь, відтворений авторкою в оповідці, просвітлює читача, надихає розумінням, що ми є народом вічним, з глибоким корінням та одухотвореним віруванням у надприродні сили. «Твоя баба Маруня, хай Бог її простить на тому світі, завжди говорила, що Купальські дні не для риболовлі, а вона щось таки знала, небіжчиця», – каже дід Мартин онукові.
Читаючи «(Не) бувальщини», відчуваєш душевне багатство звичайних людей – тих, які живуть поряд з нами. Вони замилувано споглядають красу рідної природи, бережно ставляться до всього живого, охоче уквітчують пахучими травами свої оселі, де завжди прибрано, охайно, чисто. Можливо, підсвідомо, але авторка зуміла зачарувати і різьбленим хатнім сволоком, який має силу оберігати від зла, і духом минувшини, і солодким запахом матіол та земними парфумами, якими можна «огорнутися, як найдорожчими шатами».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А які гарні, вдало придумані, лаконічні назви кожної оповідки! Це і «Дідова волосінь», і «Сволок», і «Тихе полювання», і «Коралі», і «Повня», і «Малинове варення»… Їхні підтексти дають можливість відчути таїну поки що незнаної, але невдовзі неодмінно прочитаної розповіді. Магічне число 13 (а саме стільки оповідок у книжці) натякає, що в усіх творах «(Не) бувальщини» є щось містичне й надприродне. Воно з’являється несподівано й так само швидко зникає, залишаючи багато запитань, на які ще ніхто не спромігся дати вичерпну відповідь. Ось як про це каже пані Інна, відтворюючи переживання дівчини Оляни в оповіданні «Сволок». Вона «сторопіла від майже тваринного жаху: повз неї повільно плив яскравий сферичний згусток, всередині якого заворожуюче мінилися білі, жовті, помаранчеві відблиски. Різко запахло чимось незнайомим, загрозливим, звідкись почулося тихе шипіння, потріскування».
Думається, «(Не) бувальщини» – це світ, у якому поряд із любов’ю панують первинні підсвідомі людські страхи. Людина тікає від них, шукає порятунку в навколишній реальності, долає невпевненість, щоб стати вільною. У цьому їй допомагають сили добра. Вони можуть притаїтися в бабусиних коралях, що намолені для захисту від будь-якої біди (оповідання «Коралі»), а також у ніжних пелюстках розквітлої мальви (оповідання «Жовта мальва»), у шепоті вітерця та незбагненних снах, що приходять, як обереги, з-за овиду.
Теплом і ніжністю відгукується в душі і серці неймовірно лагідна оповідка «Голуби», у якій авторка описує міське життя вісімдесятирічної жіночки Горпини, напрочуд моторної, спритної, удатної до роботи. «Роки, що впали на плечі, не спромоглися зігнути стан, тільки талія, колись тонесенька, стала ширшою та біля ніжно-блакитних очей шкіру переорали глибокі зморшки». У тексті оповідки використаний цікавий прийом: переплетення буття і небуття, містики і реальності: «Ночами її раптово пробуджував голос небіжчиці неньки: повітря навколо неї наспівувало колискову. Горпина всіма силами намагалася впіймати мелодійні звуки, а вони пручалися, випорскували з душі, поверталися і зникали знову. Жінка відчувала серцем, що колискова обережно прокладає шлях до потойбіччя, де на неї чекають рідні люди». У словах письменниці вчувається плин часу та нерозривний зв’язок з предками. Можливо, це їхні душі голубиними крильми захистили Горпину від наглої смерті, коли тій стало зле, і вона «зламаною лялькою впала на землю»; напевно, це і є причиною того, що птахи ніколи не покидали свою годувальницю першими, чекаючи, що це «вона сама піде від них своєю дорогою».
Книжка Інни Ковальчук цілісна, динамічна, вона прокладає дорогу від чорної безодні до світла, читається легко, цікаво, дає відчуття причетності до творення незбагненної, наповненої різними духами казки, у якій, на щастя, немає трагічного кінця. Є біль, небажання згадувати зустрічі з невідомими жахливими створіннями, як, наприклад, в оповіданні «Тихе» полювання», але завжди все закінчується добре. Інакше не може бути: світло сильніше за темряву.
Перед читачем відкривається поетичний світ українського фольклору, майже в кожній оповіді зустрічаються автентичні прислів’я, вислови, елементи відомих казок («Івасику Телесику, приплинь до бережка…»). Важливо, що поряд з містичними подіями в текстах присутні загальнолюдські істини, психологічно точно виписана незмінна віра в добро і силу чистої душі. Зовнішня простота ховає у собі глибинні протиріччя земної істоти, одвічну тонку межу між альтруїзмом і егоїзмом, дає відчуття незмінної вищої справедливості життя в цілому. Поєднання двох світів, взаємозв’язок знаного і незнаного, реального та ірреального натякає на подвійність людської природи, робить оповіді багатошаровими, наповненими символічним змістом.
Глибоко запало в душу й не відпускає від себе оповідання «Ми ще зустрінемось», де авторка щемливо відтворює розірваний зв’язок, а згодом повернення до родового коріння іспанця Алехандро, дідусь якого по матері був українцем. Уперше до отчини діда чоловік приїхав у сорокарічному віці. «Випала нагода, запросили українські бізнес-партнери, то й ухопився, мов дурень за драний віник», – каже пані Інна устами свого героя, лаконічно й точно відтворюючи в одному реченні цілу картину нашого сьогодення: зубожіла Україна, ставлення до неї як до неперспективної іноземних інвесторів тощо. Але… о диво! Зійшовши з літака в Борисполі, Алехандро змінює свою думку про праотчину діда. Всюди чисто, обслуговування пасажирів заслуговує похвали, «валіза в повному порядку». Пізніше його гостинно зустріли в готелі. Кинувши речі в номері, він виходить на вулицю, щоби вдихнути свіже повітря й помилуватися краєвидами.
Оглядаючи панораму широкої річки, іспанець усе більше й більше захоплюється красою міста, а пізніше й дівчиною з блакитними очима та сяючою усмішкою. І тут читач знову стикається з магією, бо відчуває, що дівчина – це і є Україна. Вона, немов чарівниця, відкриває перед чоловіком минувшину: величні й страшні історії козаччини, купальський обряд, що супроводжується милозвучними піснями. Іспанець потрапляє в казку, яка заворожує, манить, кличе… «Навколо нього виплітали мереживо танку́ дівочі постаті: вигиналися, повільно крутилися, хилилися додолу і знову простягали руки до неба. Алехандро ясно розумів – ні, відчував – кожен звук, слово, порух… «Це не ти розумієш, кров твоя розуміє», – дихнув у вухо жіночий голос». І цим голосом промовляла до нього Україна.
«(Не) бувальщини» Інни Ковальчук – книга занурення в пам’ять роду, у його ментальність. Вона українська і духом, і правдою, продумана до найменших дрібничок. Не пригадую, щоб останнім часом читала щось подібне. Пряний запах малинового варення, аромат меду пасічника діда Левка, розкоші молодої трави ще і ще кликатимуть перечитувати сторінки книжки, де людські почуття в поліфонічній єдності з одухотвореною природою злилися воєдино. У цих почуттях немає гніву. Є українська душа, що вирізняє нас з-поміж інших народів ліричним струменем пісні і художнього слова.
Леся ПРОНЬ, письменниця, лауреат Всеукраїнських
літературних премій «Благовіст»,
ім. Платона Воронька
“Українська літературна газета”, ч. 3 (321), 11.02.2022
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.