“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023
Я давно вже мрію про ті мирні славні часи, коли в Україні виходило багато газет і можна було через них оприлюднити своє слово про чергову книгу колеги по перу, тим більше – коли вона претендує на найвищу національну премію. На жаль, наша преса або зовсім замовкла через війну з москалями (а в час Другої світової вона відразу ж обстала на ворога, щоб словом авторитетних літераторів воювати за перемогу, перебуваючи юридично навіть десь у Ташкенті чи Уфі), або ж обходить питання української культури мовчанкою. А між тим життя продовжується, видаються нові книги і знаних авторів, і тих, до кого Слово озивається крізь гуркіт гармат, посвисти куль та осколків в окопах передової. Людська душа ніколи не спить, надто ж коли знову через століття орда зі сходу наперла на наш святий княжий край, аби знищити все українське, неповторне. І в царині літературній маємо досить солідні здобутки, які й належить гідно оцінити поважному журі найпрестижнішої нашої премії.
Як на мене, чергова об’ємна книга відомого українського поета Анатолія Шкуліпи «Навпроти» заслуговує на найвищу оцінку як за загальним громадянським пафосом, так і за художнім рівнем.
Поет іще раз доводить, що не ховається в затінку хутірських тополь і звідти споглядає світ з усіма його складнощами, не борсається в хитросплетінні експериментів заради експериментів, вивертаючи власну душу. Базуючись на досвіді попередників, на канонах народної творчості, він не поринає в легкопис білих чи сірих віршів за середньоєвропейським взірцем, а сповна використовує можливості силабо-тонічної лірики, якою славна наша Україна. Зрозуміло, що набагато важче висповідатися перед читачем за допомогою класичної метрики, дбаючи про звучну риму, музичний тон рядка, загальну архітектоніку вірша. Але А. Шкуліпа успішно справляється з цим завданням, маючи від природи музичну душу і великий словниковий запас, увібраний у мозок із диханням матері. Тому так вільно лягають на папір мелодійні рядки, присвячені животрепетним темам, а серед них – найпекучішій, воєнній.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зумисне не займаюся цитуванням лірики, де вільно почувається і щемливий пейзаж, і сповідання перед коханою, і грайлива замальовка з натури – з цим поетичним надбанням автора познайомляться ті члени Комітету Шевченківської премії, яким випаде честь визначати подальшу долю конкурсної книги. Особливо відзначу цикл своєрідних меморіальних балад «Ніжинське сузір’я над Донбасом», присвячений героїчним землякам, котрі полягли на війні з рашистами. Серед заспіву є такі промовисті рядки, що вже нині вписуються в фронтову лірику опору, яка згодом стане золотою сторінкою українських скрижалів:
Вони були красиві,
вони були багаті…
У них за Україну
було що віддавати.
Вони були красиві,
вони були багаті…
Що ще за Україну,
окрім життя, віддати?
А далі йдуть емоційні портрети Сергія Барана і Олега Бикова, Ігоря Горбенка і Сергія Коворотного, Леоніда Москотіна і Віктора Орленка та інших перших героїв. На велику біду, поруч з їхніми за невеликий час вже постали на Алеї Героїв у Ніжині десятки інших портретів…
Окремого серйозного аналізу потребують і епічні полотна «Даждь» та «Історія портрета».
Перша з них – то розлоге лірико-епічне повертання в сиву давнину українського народу, на теренах осідлості якого відбувалися історичні події, пов’язані з утвердженням християнства, а відтак усічення кореневої язичницької віри. І якщо іудейський народ із першопочатків творення своєї історії опирався на пророчий шлях Мойсея, то наше праминуле ще й нині озивається до нас голосами окремих дослідників Велесової книги чи інших свідків праминулого, котре впало під тиском сильніших філософських систем, у першу чергу – від актів потрійного хрещення Київської Русі, що відбулося не так просто й не зразу – досить згадати трагедію істинно слов’янських князів Аскольда й Діра, що стали жертвами пришельців-варягів, сповідників язичництва. Опираючись на Івана Франка з його могутнім «Мойсеєм», Анатолій Шкуліпа вибудовує і своє бачення одного з головних богів праслов’ян – Даждя, котрий свого часу одухотворював подніпровську людність, вселяв у їхні душі й дії духовність. Тому:
Я – дам!..
Бо Даждь і є отой, що всюди
Дарує щедро…
Скільки не проси…
Від кураїни ми дійшли у люди
І світ явили в крапельці роси.
Незаперечно одне: хоч український народ мусив обирати сильніший цивілізаційний напрямок розвитку, але відголоски нашої легендарної історії живуть у його звичаях донині – досить згадати обрядові пісні, календарні свята, до яких християнство мусило додати своє ідеологічне наповнення. І коли ми кажемо з надією «Дай, Боже», то в підсвідомості звертаємося до Даждьбога, котрий і порятував Україну від тотального зникнення.
Поема «Історія портрета» озивається пекучими проблемами сучасного українського життя. Автор переконує: без Тараса Шевченка не було б уже України, поет – то її душа, її вічність духовна. І тому з такою побожністю ставляться до нього прості українці в різні епохи. Дід переживає Другу світову війну в селі, стає старостою, щоб рятувати земляків, його не займають окупанти – бо одноногий, бо став інвалідом в часи Першої світової, на якій воював із німцями. І, як оберіг, носить із собою портрет Тараса Шевченка, що висів у його хаті доти, доки німець-вчитель не попередив про можливу небезпеку. Носить у протезі, як найдорожчий скарб. Так допрошковує й до визволення, допомагаючи партизанам.
Його внукові дісталося переживати ще страшніші часи, коли в його Донецьку захазяйнували «брати» з Росії. Але цього разу українця рятує від духовного зубожіння пам’ятник поету – знову той же патріотичний шлях до Вітчизни, яку рятує слово Пророка.
Поема написана ніби одним подихом, багата на образи, зміни ритму, ліричні відступи, які не заколихують, не збайдужують серце. Здається, ця річ заслуговує на гідне місце у новітній вітчизняній Шевченкіані.
Саме ці спостереження й подвигають мене на думку, що книга «Навпроти» заслуговує на відзначення Шевченківською премією.
Леонід Горлач,
лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.