“Українська літературна газета”, ч. 9 (377), вересень 2025
Відомий поет і прозаїк Анатолій Шкуліпа вкотре дивує читачів черговим творчим звершенням. Цього разу він оприлюднив у ніжинському видавництві «Орхідея» (видавець Василь Лук’яненко) грубезний том енциклопедичного характеру, буквально приречений на масове прочитання й засвоєння, плід тривалої дослідницької роботи, який під силу сотворити хіба що колективу науковців. Прикро, що тисячі філологів-викладачів вузів не поспішають ставати дослідниками живого творчого процесу у своїх куточках України, а місцеві краєзнавці, не заохочені владою, ніколи не замислюються над тим, що історія України твориться навіть у пеклі війни, що поруч живуть небуденні люди, по яких майбутні покоління будуть судити про цілий народ, що сучасна школа не буде стогнати від нових і нових сумнівних експериментів різнотипних чіпких формувальників навчальних програм та чиновників найвищого ґатунку, які комфортно почуваються в десятках сумнівних новоутворень.
Дослідження назване досить нейтрально – «Над рівнем моря». Можна подумати, що в ньому йдеться про якісь географічні відкриття, відважних мандрівників на суші, омиваній безмежним океаном.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А йдеться ж зовсім про інші поняття, про море духовне, яке творять покоління людей і оберігають від нищівних ударів часу, перед яким безсилі і боги, і раби. Саме про утвердження духовного моря українського народу й дбає передусім автор. Саме порятунку найвищих скарбів рідного народу він і віддає свій дослідницький талант.
Яка каторжна робота стоїть за подібними книгами, можу судити із власного досвіду – свого часу столичне Чернігівське земляцтво, кероване великим патріотом древнього поліського краю Віктором Ткаченком, вирішило серед іншого видати краєзнавчу книгу «Сіверські скрижалі» і доручило роботу над нею мені. Добрих два роки каторжної роботи поклав я на збір матеріалів, редагування й звірку поданих фактів (а в ті часи в кожному райцентрі плідно працювали місцеві краєзнавці, дбаючи про збереження свого минулого), на іншу технічну роботу. І нарешті книга побачила світ, підсумувавши працю сотень добровільних літописців рідної землі, вона стала ще одним фактом нашої славетної історії, зберегла для нащадків глибоке народне море, в якому неповторна кожна дрібна хвилька на скоробіжній воді часу. А що вже казати про інтелектуальну карту Чернігівщини, що завжди знаходилася над рівнем всеукраїнського моря бодай такими високими островами, як Ніжин із його козацькими традиціями та просвітницьким духом Гімназії вищих наук князів Безбородьків. Отож нове дослідження Анатолія Шкуліпи з гідністю несе на собі важкий тягар державотворення. Подумалося: якби кожна область України спромоглася підготувати щось подібне, то й не було б різних антиісторичних загарбницьких випадів типу путінських, які підрубують під корінь нашу древню славну національну тяглість. Тоді б «ніхто не перекреслив наш народ» – за рядками незабутнього Василя Симоненка.
Над рівнем буденного моря стоять і понад шість десятків літераторів Чернігівщини, яких зібрав під своє високе крило Анатолій Шкуліпа. Скажу відразу, що впродовж кількох днів просто розкошував у рідному світі, де все добре знане й дороге, де звучать голоси друзів і знаних контурно колег. Різні вони за масштабом сподіяного, за мірою таланту й розголосом, за віком та жанрами. Але всіх їх єднає любов до України, до материнського слова.
Книга складається з коротких статей, де подаються стислі факти життя та фактологічні начерки творчості, фотографії митців. Це як перекличка і добре знаних літераторів різних поколінь, так і точні характеристики особливостей стилю. І дивуєшся часом, який же мальовничий колективний портрет! Скільки талановитих творців дала поліська земля! Саме звідси виходили в безсмертя невідомі творці «Слова о полку Ігоревім», в тому ж непоказному на перший погляд Ніжині народжувався «Літопис Самовидця», тут ставали на крило титани духу Павло Тичина, Олександр Довженко та многість інших уславлених творців. І добрим доповненням до цих імен є в книжці їхні колеги різних часів. Євген Гуцало, Володимир Мордань, Ігор Качуровський, Олекса Ющенко, Станіслав Реп’ях – із когорти тих, хто добився всенародного визнання. Але ж поруч трудилися й продовжують трудитися такі оригінальні літератори, як Михась Ткач, Анатолій Мойсієнко, Дмитро Іванов, Любов Пономаренко, Олександр Забарний, а з ними – й менш відомі чи призабуті: Олександр Самійленко, Петро Пулінець, Михайло Кушніренко, Надія Івченко, Віктор Попок, Сергій Мельник та десятки інших пошуковців слова. Це – золотий фонд народу, сіячі доброго, вічного. Отож і тим цінна книга поета Анатолія Шкуліпи, що може стати мудрим помічником кожному вчителеві чи бібліотекареві у вихованні молоді. Про її спрямування каже й сам автор-виконавець ідеї, хоча суто книга виходить далеко за межі призначення, стає одним із фактів безперервного розвою культури. Чи не для того й стоять на смерть у боротьбі з москальською ордою кращі сини й доньки нашого звитяжного народу!
Література виховує. Виставляє чіткі орієнтири, до яких нам прагнути.
На закінчення – цитата.
Анатолій Шкуліпа намагається загострити увагу всіх, запитуючи:
“Уявляєте, до чого ми дожилися? Бути людиною вже не завжди визначає головну суть нашого приходу в цей світ. Хоча це чи не найважче в той, тоталітарний, і в нинішній, вельми обчикрижений, час. Точніше: не просто бути людьми, а з доволі значимою прикладкою: безсрібниками. Та вони інакше не могли! Чи не можуть – іще живі. А якби не було таких? Та людство б і досі жило в печерах! Бо з тих, хто споконвіків робив щось не заради вигоди, сучасники завжди насміхалися. Змострочив крила, причепив до рук, стрибнув безоглядно з дзвіниці – і розбився на друзки. Коли ж оклигав як-небудь, кістки позросталися – знову причепив (уже більш удосконалені) крила й безстрашно стрибнув… Тепер – літаємо, як птиці… До нових висот. Але ж небеса-то на духовних палях тримаються! З якої дзвіниці треба стрибати письменникам, щоб на них звернули увагу? Але ж на невидимі тріски від розбитої душі гіпс не накладеш! Та й хто їх побачить, ті тріски? Дальтоніки та міопісти?”
Зверніть увагу на обмін полоненими уже в нинішній час. Яких ми повертаємо і яких росіяни? Їхні, відгодовані й підліковані в полоні, через місяць-другий знову в полон потрапляють. А наші?.. Покалічені, немічні, знесилені тортурами… Ще довго-довго підліковуються й реабілітовуються…
Оце вам і відповідь: хто є хто.
Наші письменники – за мир. Реальний, а не вигаданий. Російські – поруч із монстрами. До якого майбутнього вони закликають? Хто туди хоче?
Зрозуміло одне: тільки не українці!
«Рівень моря» нашого життя набагато духовнішній, ніж російський. Чи не тому вони й тягнуть усе українське собі? Століттями! Бо нашим, порядним, вони хочуть прикрити своє смердюче болото.
Не виходить. Ковдра тріщить, а вони тягнуть, тягнуть…
Доки спостерігати, Європо? За нами – ти! Чи з нами? Але… В пасиві, як досі, чи, може, вже в активі, як треба?
Леонід Горлач,
лауреат Національної премії України
ім. Т.Г. Шевченка
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.