“Українська літературна газета”, ч. 7 (351), липень 2023
Дві третини свого віку Роман Киселюк збирав їх – гуцульські приповідки, прислів’я, приказки, коломийки, прокльони, жарти та побажання. Уродженець селища Детятин, історик за фахом, письменник та краєзнавець за покликанням, Роман Киселюк у літературних колах відомий ще й тим, що сотні разів відкривав усім охочим світ Говерли, іноді піднімався на гонорову вершину кілька разів на день. Ті, хто розділяли з паном Романом таку мандрівку, не могли не помітити, що це не звичайна дорога: пересипана вона чи не на кожному кроці малими фольклорними жанрами, причому так легко – ніби провідник цим дихає.
У 2022 році у видавництві «Дискурсус» побачив перший настояний у часі збірник гуцульського фольклору «Єзик не має слабости», упорядник книжки – Роман Киселюк. Нещодавно не забарилася і друга книжка – «Повні бесаги мудрости. Гуцульські приповідки, прислів’я, коломийки». І в цій книжці, як у бесагах (гуцульських саквах тобто) – всього, багато і вкупі. Як бесаги не мають кишень, а лиш два вуха, так і книжка не ділиться за темами – гуцульські паремії представлені у ній за алфавітним порядком. Абетка гострої думки.
Насправді упорядник фольклорних текстів виступає фотографом етнографічної дійсності, адже відкинувши будь-який момент власного художнього втручання, він фіксує і передає почуте. Принаймні, так би мало бути. В цьому ключі пригадуємо подвижницьку діяльність у зборі та популяризації гуцульського фольклору таких діячів, як Іван Франко, Володимир Гнатюк, Марко Черемшина, Володимир Плав’юк (котрий упорядковував фольклор українських піонерів у еміграції), Степан Пушик та багато інших.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Згадуваний вище Володимир Плав’юк приповідки називає «українською народною філософією», адже з них можна зчитати ментальні аспекти, історичну еволюцію та етнографічну палітру народу-носія. Називає їх також «мудрими дітьми минулих віків». Адже направду часто є так, що приповідка за інерцією продовжує відтворювати те, що вже давно відійшло в історію і не є частиною теперішнього («Незваний гість – гірше татарина» (цей народ уже не позиціонується як загарбник), «Відповідаю головою» (йдеться про страту за порушення слова) тощо.
Книжка «Повні бесаги мудрости», як і її «старша сестра», в певному сенсі зупиняє час, адже в ній можна познайомитися з добірним гуцульським діалектом (надвірнянсько-делятинським його варіантом). Письменник Василь Кузан у передмові до видання з цього приводу зазначає: «Оці рідні гуцульські вислови, більша частина з яких уже майже не вживається у щоденній розмові, засвідчують поетичну душу нашого народу, глибинну, на рівні ментальності, мудрість. Ми маємо таке мовне багатство, так щедро засіяну предками духовну ниву, що нашим сусідам і не снилося».
Деякі з наведених паремій вражають своєю делікатністю і поетичністю – «На Говерлі хмари перисті, єк на ґруни вівці землисті», «Бог стійко добра стелит, шо хлоп не в змозі понести», «Бесаги, Йва, бесагам не пара». Інші ж завуальовано, проте вказують на «перчені» теми: «Відки ти, Михайську, віліз, туда й вік зазираєш». Інші ж – взагалі без цензури. Тому ця книжка в метафоричному сенсі – це бесаги, хто за чим посягне – то й витягне. Хто шукає ошатної народної поезії і чутливий до сороміцького фольклору – той, як і авторка цих рядків, знайде все для душі, а частину пролистає не дочитуючи. Хтось навпаки у пошуку слова, яким можна рубати – читатиме все, і вибиратиме найсильніше. А хтось, хто з тих чи інших причин забанував, затужив за рідною говіркою – просто читатиме вголос і смакуватиме живі слова. Свіжі, колоритні, високогірні слова.
Роман Киселюк ретельно тлумачить практично кожен діалектизм, і для цього використовує чимало фахової літератури (список якої подано в кінці книжки). Єдине, чого дещо не вистачає у збірнику – пояснення контекстів. Тобто коли, в якій мовленнєвій ситуації вживаємо ту чи іншу паремію, що стоїть за нею. Ось, до прикладу, приповідка «На Різдво як нікого не ждеш, так може трафитисі, шо влупити лице». Очевидно, що варто співвіднести переносне значення виразу «лупити лице» – «сором, ганьба» з ситуацією, коли на Різдво не приготовано стіл чи коляду для гостей. Враховуючи, що паремія має подвійне перенесення значення, для широкого загалу варто було би пояснити. Хоча, можливо, увесь смак цієї книжки якраз у недомовленості – аби спровокувати читача на пошук – і не в книжному середовищі (яким би глибоким і достовірним воно не було), а у гірській стихії – саме там, де вміють сказати все і про все, лиш не всім.
До слова про стихію побутування і народне чуття. Письменник Марко Черемшина (а символічно, що Роман Киселюк серед численних інших поважних премій є й володарем премії імені Марка Черемшини) згадує перше і наскільки нам відомо єдине особисте спілкування із Іваном Франком. Марко Черемшина, захоплений поезіями у прозі європейського зразка, показав своєму літературному кумирові власні спроби у цьому напрямку. А для розваги заспівав для нього перчену коломийку-складанку про Параску. Іван Франко порадив молодому авторові краще вдивлятися в народні типажі, а поезію в прозі закинути, «..та вернути до «Параски», себто до мужиків». І Марко Черемшина більшість свого літературного життя балансував – між делікатною поезією з народного кореня і темами «до крику», і в цьому балансі делікатного і живого – увесь Черемшина…
Окремої уваги заслуговують народні імена. Чимало паремій подається відразу з ілюстративними ім’ям – так, ніби упорядник розповідає вам про конкретну людину, або ж на вправи – ви цю приповідку можете «приміряти на себе». Причому це імена саме в народному фонетичному варіанті.
Вчені-славісти Гарвардського університету вважають паремії такими, що зародилися ще до появи писемності (B.J. Whiting. The Origin of the Proverb, 1931), найдавніші з відомих нам паремій стосуються періоду Античності (прислів’я, приказки та афоризми давньогрецького та давньоримського походження). Важко однозначно відповісти, скільки ж років пареміям, які під палітуркою збірників «Єзик незнає слабости», «Повні бесаги мудрости». Своєрідними «річними кільцями» є слова-запозичення часів Австро-Угорщини, слова на позначення радянської дійсності тощо. Проте є й такі, чий вік може знати лиш їхній головний автор – Той, що висипав купку народу на гірському хребті, і дав їм мову…
Іванна СТЕФ’ЮК,
кандидатка філологічних наук, с.н.с. Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, письменниця, членкиня Національної спілки письменників України, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.