Юрій Хмелевський. «За сліпучою гранню поезії»

422

 (Відгук на книгу: Роман Скиба. Погода для некурців (напівзібране). –  Тернопіль: СЛОН, 2017. – 144 с.)

 

Вибрані вірші з трьох попередніх збірок українського поета Романа Скиби, написані протягом 1995 – 2013 років, утворили спільну книгу – 111 творів, які своєю самобутністю та образністю вирізняють цього яскравого митця з чималого кола поетів сучасної України доби Незалежності.

З КНИГИ «ЗОРЯ АРКАДА»

Вірші насправді казково і містично автобіографічні? Хто такий поет на зламі ХХ і ХХІ століть: несповна розуму менестрель? пророк у неспокої?

 

І слізні шлють листи мені донині

Лаура, Беатріче, Наталі…

 

Ліричному герою сняться видіння Булгакова і Кафки, біла калина і вбита левиця. Навколо – клятвопорушники, мертві слони і котики-не-котики, а

 

Він був останнім трубачем

І охоронцем.

 

В якості «опального короля», що не пам’ятає власного імені, знає він однак сувору долю відповідальних, справжніх лідерів:

 

Я не хочу вертатись першим,

Бо із перших росте трава.

……….

Я не хочу вертатись другим,

Бо на других кладуть сідло.

 

Повсякденне шалене життя викликає відповідні асоціації з рухом:

 

Помічник машиніста – п’яний.

Вимкнув світло і творить вірш.

Хтось голосить і рве стоп-крани –

В люду розуму ні на гріш.

Ліс вростає у мегаполіс…

Хрясь, і тіло стає тісним…

Ні, не знаю, куди цей поїзд.

Не у ньому ж я, а під ним…

 

Втікаючи від сучасності в часи короля Артура, пам’ятаймо, що

 

Тут, кажуть, помирати треба гарно.

 

«Сутінки богів» малюють нам невтішну картину даремності пожертв і фанатичного маршу добою Вендетти…

 

Не бійся самотності в чорному лісі.

Коли ти безпомічний – ти святий.

Коли ти святий – ти невразливий.

Не бійся самотності в чорному лісі.

 

Взагалі цей «чорний» оптимізм вражає вибуховою сумішшю безнадії та впевненості, руху вперед і роздумів з каюти «потопленого штормом корабля».

«Диптих про зниклий караван» ще дужче підсилює напругу боротьби за місце під сонцем, коли навіть відчайдухи втрачають себе:

 

так вони ставали безликими,

Так вони ставали собою…

 

Рятує митця (власне, ліричного героя) творчість – висока, мов небеса:

 

Доти ж і триватиме це небо,

Доки ти вдихатимеш його.

Зовсім не страшно читачеві слідом за ліричним героєм, по-перше,

 

І зрозуміти, що час – не лікар,

по-друге, відчути, як

Сонце чекає свого Ікара…

 

Спостереження за звичайною омелою на деревах викликають просто космічні, неземні медитації, пошук творчої «провінції» тими, «кому земля мала». Ось вам – поетична майстерність занурення в неіснуючий рай митця! Браво!

 

З КНИГИ «ОДІССЕЯ – 2000»

Заголовний вірш сповнений оптимізму сучасних аргонавтів:

 

Це життя виліковне,

як нежить від ворсу вовни.

Пиймо вина джерельні,

змиваймо з облич іржу…

Проминають ягнята –

лишаються тільки овни.

Ми їх обрані стригти.

Бо й вічних колись стрижуть…

 

Місто Львів у Романа Скиби – це не тільки місце народження, але і ціла містика поетичного Середньовіччя у сенсі романтичних героїв, міфічних істот, подій та явищ поза межами нудного сьогодення…

«Церемонія очікування» у поета – це ще та «китайська чайна церемонія», коли роздуми з приводу візитера розгортаються здогадами та візіями, посланнями «Тій, що сама». Бо життя випробовує нас жорстоко і систематично:

 

Я був темний, як сніг навесні.

 

Фантасмагорія «Білчиного лісу» і «Смертника» переходить у реаліті-шоу «Транспортної сонати», але ж перемагає в людині Художник:

 

А він не перечив,

Хоч зовсім не вмів малювати,

І все здогадатись боявся,

Що був ним

Насправді…

 

Тому міфологія драконів, нереїд, циклопів переслідує ліричного героя, мов антитема очікування дивних знамень, коли

 

В небесах половина п’ятої

За годинником Фаберже…

 

Окрасою книги є поетичний опис портрету чарівної танцівниці, яку здатен виплекати митець («Двадцять крапель Валерії»).

Поезія – то є джерело для роздумів:

 

О де ж той мудрець, що нарешті забув,

Як мислять словами?

 

Творчість – інтимна справа, але твори – для людей:

 

Тож візьми цю весну собі:

Хоч по скибці роздай юрбі,

Хоч у чарки розлий по сто –

Не осудить тебе ніхто.

 

Цікаву філософію творчості пропонує читачам вірш «Гончар і старість»:

 

Що глечик зробити глиною –

То важче, ніж глину ним…

 

Поетичні клапті «Із серветкової лірики» навівають богемні настрої львівських кав’ярень у часовій ретроспективі:

Поети всіх віків мої писали вірші –

Я нині п’ю в кредит на їхні імена…

 

Колоритний Еней у віршах Скиби тужить за друзями, за мандрами, за Римом – таким собі сенсом життя!

Виявляється, не тонути в воді – то не тільки чудо (для одних), але і прокляття (для інших). Принаймні, так у вірші «Двоє». Вірш «Прощення Каїна» рекомендовано (мною) до читання усім несповна розуму, хто плаче за часами Сталіна. Напам’ять!

Містика «Вечері», «Безкоштовного проїзду, або Містерії підземки», «Стали вітри вихристими», «Апокаліпсису-2», «Пісні рибаря», «Сватання до княжни, або Поціляння в яблуко», «Передчуття Ітаки» заохочує читача до глибшого прочитання лірики Романа Скиби, до занурення в бурхливий потік образів і почуттів пронизливо драматичних:

 

Ріко моя, не клич сестрою Лету.

Ріко моя, верни ім’я мені,

Що я його стебельцем очерету,

Безумний, написав на бистрині.

 

З КНИГИ «ПОГОДА ДЛЯ НЕКУРЦІВ»

«Диліжансом» Шевченка ми промчимо цією частиною книги, де хтось (давній) заглядає у вікна, де ввижається край «Там начебто завершуються мандри…», де пілот прозріває, куди летить, де побутова містика Дому і т.д.

Але ж пошук істини – важкий, але ж ватра відповідей – гаряча, а мудрий дід біля ватри – мовчазний («У пістолі відсирів порох»).

Легкість «Писаного раритету» не показна, а природня, бо чернець (він же поет) все записав правдиво, про кожне ЛІТО…

Вірш «Містерія з жуком» в алегоричній формі подає нам драматичні стосунки двох закоханих людей у світі «жуків» та їх «жертв».

Чи сад у вірші «Голос надривний» не наш людський рід, який вирубає сам себе? Чому не настає майбутнє у вірші «Віриш у Завтра…»? За що воює солдат у вірші «MILITARY»? Чому така фантастична погода для некурців на Хрещатику («Замальовка вогким тютюном»)?

На всі ці питання (та інші) читачам збірки дає (на мою думку) вичерпну відповідь вірш Романа Скиби на сторінці 21:

 

Як навчишся світлішати ликом,

Не сахаючись людності площ, –

Усміхнешся і станеш великим,

Усміхнешся і станеш, як дощ.

Коли вимрієш в небі лелеку

І рвонешся за ним навздогін, –

Усміхнешся і станеш далеким,

Усміхнешся і станеш, як він.

І коли за сліпучою гранню

Схаменешся: земля – не твоя, –

Заридаєш і станеш останнім,

Усміхнешся і станеш, як я.

м. Тульчин

 

“Українська літературна газета”, ч. 23 (315), 19.11.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!