Юлія Сільчук. «Алегорії і філософські істини Ольги Камінської»

424

 (Рецензія на книгу художньої прози Ольги Камінської «Театр тіней»)

Театр тіней / Ольга Камінська. Київ: Журнал «Райдуга», 2021, 186 с.

 

Нещодавно придбала дебютну прозову книгу юної авторки Ольги Камінської «Театр тіней». Зізнаюся, мене насамперед заінтригував той факт, що на той час, коли Ольга писала свою психолого-філософську повість та оповідання, їй було тільки 16 років. Знаю, як це – випустити свою першу книжку-ластівку у юнацькому віці – і з острахом очікувати її оцінки знавцями, а також реакції своїх найперших читачів… Адже я теж видала свою дебютну книжку «Золоті дні» в 16 років. Правда, це була поезія… До речі, деякі вірші в ній мені і досі подобаються. Але тільки деякі.

Коли з роками переростаєш свій рівень, то, озирнувшись, дивишся на свої давні здобутки скептично, не надаєш їм колишнього значення або навіть просто соромишся написаного. Але з упевненістю можу сказати, що Ользі Камінській це точно не загрожує. Їй не буде соромно за свою першу книгу. Адже дебютувала молода авторка, без перебільшення, впевнено і яскраво. Навіть якби їй було 26+, така книга не втратила б своєї самобутності й актуальності. А не зацікавитися філософськими життєвими кредо молодої письменниці просто неможливо… Вражає афористичність висловлювань і глибина думки дівчини. Вона доволі вправно володіє словом, яке в поєднанні зі спостережливістю, ерудицією та обізнаністю одразу в декількох сферах мистецтва дозволяє тримати увагу читачів із легкістю майстра.

Повість «Театр тіней» ‒ це доволі яскрава алегорія на життя людини в соціумі, де за особистісне становлення або ж просту душевну гармонію доводиться чимось-таки платити. Духовно здичавіле суспільство звикло витісняти «інакших». І розбити цей панцир байдужості може тільки серце, просякнуте любов’ю до світу. Адже саме любов – рушій будь-якого існування. Але ці сили і здатності в собі ще належить розкрити, зрозумівши себе і своє призначення.

Книга потребує уважного, вдумливого читання. Її просто неможливо прочитати «по діагоналі»… Адже кожна репліка невипадкова, а зміст пронизаний різноманітними символами. Приємно вражає вишуканість та афористичність метафор. Цілком можливо, що це сформовано під впливом мами – Юлії Бережко-Камінської, філософській, любовній і пейзажній ліриці якої характерна образність і сконцентрованість слова.

Цікаво, що в прозі Ольги час від часу зустрічаються виділені курсивом окремі слова. Саме завдяки цьому прийому вони набувають нових відтінків, акцентів і значень. Утім, не можу стриматися від цитацій окремих моментів, що хоч курсивом і не виділені, але є не менш влучними і глибокими. Скажімо, бачення авторкою такого поняття, як ЧАС:

«А може, час, яким ми його відчуваємо, і є єдино правильним? А годинник… чи не підлаштовує він усе наше внутрішнє сприйняття часу під один стандарт?» (с. 66).

Авторські спостереження над реаліями суєтного буденного життя дорослої людини – на диво влучні й переконливі, подекуди вражають власними зрілими умовиводами. Наприклад:

«Він бігав від справи до справи, як заєць, і ніяк не міг зрозуміти, чому ніде не затримується. Замало таланту? Замало старань? Та замало було лише бажання й потреби». (с. 119)

Імпонує бачення Ольгою Камінською призначення людей-творців:

«Тобі не здається, що весь світ належить саме їм? Вони штовхають еволюцію силою думки, надихаючи людей, що втілюють усе це в життя! Яким був би світ без прекрасного? Заради чого ми жили б, якби не мистецтво?» (с. 98).

Власне, повість «Театр тіней» – про земних «чарівників». А ще – про пошук себе, творчої особистості (та й не тільки творчої), у цьому світі. Я навмисне не розкриваю змісту твору. Я просто намагаюся звернути увагу потенційних читачів на те, що може спонукати взяти до рук цю книгу…

Звісно, кожен твір можна вдосконалювати і відточувати безкінечно. Особисто в мене залишилося легке відчуття незавершеності оповіді. Від першого речення і аж до завершення повісті Ольга настільки вміло тримала інтригу, що… наприкінці мені таки не вистачило її авторських спецефектів та якоїсь несподіваної яскравості. Проте, можливо, мені просто було жаль розлучатися з текстом.

Окрім психолого-філософської повісті «Театр тіней», до книжки увійшло сім творів малих жанрів – це оповідання, есе і навіть п’єса-мініатюра. Й відразу хочеться зазначити про вміння тримати інтригу, майстерне володіння мовно-виражальними засобами, мислення філософськими категоріями, тонко продумані імена головних героїв, вдале використання натяків і підтекстів… Усі ці твори – це, по суті, поради читачам у художньо-літературній інтерпретації щодо того, як же варто жити.

У книзі Ольги Камінської знайшли своє відображення вічна філософська боротьба Істини та Омани, тобто гіркої правди і солодкої брехні (оповідання «Момент Істини»), непростий пошук молодою людиною себе і свого призначення (оповідання «Покликання»), роздуми про сенс людського існування (есе «Фотографії»), захоплююча молодіжна історія-страшилка, де письменниця намагається пояснити природу людського страху (оповідання «Після сотої історії»), цікава інтерпретація теми війни крізь призму життя малих форм живої природи (оповідання «Квітка»), алегорія існування двох індивідів і їхніх взаємин у людському соціумі (коротеньке, але глибоко філософське оповідання «Точки»), своєрідне міні-дослідження природи людського інтелекту (психологічна п’єса-мініатюра «ДУМготель»).

Лейтмотивом усієї книги юної письменниці, на мою думку, є такі слова (цитую репліку Портьє із п’єси Ольги Камінської): «Я просто змушую людей думати. Я змушую ввімкнути нарешті їхній обмежений мозок, у якого насправді стільки можливостей!.. Людський мозок – геніальний! Але люди ніяк цього не зрозуміють…». Так, авторка змушує читача думати. А що може бути кращим від процесу нових власних умовиводів під час прочитання будь-якої книжки? Тому не побоюся зазначити: творчість Ольги Камінської – перш за все і без перебільшення, інтелектуальна.

«Як чудово, що хоча б десь існують по-справжньому щасливі люди…», ‒ гірко зауважує авторка про деяких своїх персонажів і… віднаходить власне щастя – у мистецтві Слова! Інтуїтивно відчуваю (не знаю авторку як людину, а суджу тільки за її текстами), що Ольга належить до тих творчих молодих людей, яких життєві обставини і доленосні хвилі випробувань не зіб’ють із наміченого шляху. Бо в свої 16 вона вже має власну спрямованість та володіє неабиякою наполегливістю і працьовитістю. Відчуваю необхідність «позичити» у письменниці та журналістки Валентини Семеняк слова з її передмови до книги «Театр тіней»: «…запам’ятайте це ім’я – Ольга Камінська». А від себе з упевненістю додам: ви обов’язково і неодноразово ще зустрінете його на теренах нової української літератури.

 

“Українська літературна газета”, ч. 19 (311), 23.09.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!