Інна Жарюк. «Дива, дивиною вагітні»

736

                       Прокоф’єв І. Вибрані твори у 2-х т. Т.1/Вступ ст. О. Рарицького, післямова  В. Базилевського,  О. Рарицького. – Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2019. – 448с.

                       Вийшов з друку перший том із двотомника вибраних творів Івана Прокоф’єва. Книга уміщує багато нових, написаних протягом останніх років текстів, серед них і частину досі не публікованих.

Володимир Базилевський, Олег Рарицький, інші критики однією з відмітних ознак творчості поета вважають її гносеологічну спрямованість, націленість художницької уяви на глибинні процеси життя природи, людини, соціуму. Прикметно,  що на відміну від інших письменників, І. Прокоф’єв  не западав в ілюзії щодо швидкого прориву українства до віками твореного суспільного ідеалу, прозірливо передбачаючи численні «пороги» на Дніпрі нашого поступу. Це проявилося у книгах «Підводне сяйво», «Лабіринт», «Зелений шум». Це – одна зі змістових домінант і творів останнього часу.

Спроби углибання у природу речей і явищ приводили автора до своєрідних художніх передбачень наслідків глобалізаційних процесів, викривлень у природньому розвитку душі, абсурдизації індивідуального і суспільного буття. Про це, зокрема, –  у вірші «Програма», написаному 2014 року:

Душу і комп’ютер

атакує люто

всюдисуща сила –

розпаду бацила.

 

На колінах вівтар.

На колінах клірос.

Але, мов папірус,

пробиває віру

демонічний вірус.

 

Від синів Адама –

фарс і мелодрама.

Де ж ти, антивірусна

захисна програмо?..

Нині світ переживає тривогу, викликану короновірусом. У  цитованому вірші образ вірусної зараженості багатозначний. Йдеться і про всепроникність світового зла, про пошуки шляхів і засобів протистояння йому. Теперішня світова загроженість передбачливо проявлена також у віршах, створених ще раніше:

на розбитім путі

у нікуди

експрес

зі стрілою в п’яті

світ Ахіллес.

До філософічності, художньої повноти змісту письменник ішов довго. Ціла низка його словесних малюнків є цікавими спробами продовження поетичного осягнення метаморфічності світу, так яскраво проявленої у творах Овідія, Хайама, Б-І. Антонича, Л. Талалая. Зазначена проблематика проглядає уже з назв віршів: «Метаморфози», «Плин», «Коло», «Народження», «Прозріння», «А що там далі?», «Берег», «На цій дорозі», «Сув’язь», «У робітні», «Політ», «Вип’є тебе земля», «Зерна» та ін.

Шукаючи нового художнього втілення невпинності і складності всесвітнього руху, поет створює своєрідні і змістовні образні візії:

Сняться й мені див медові краплини,

в них – перетворень глибинні плини:

стебла ж і соки, й нектари – із глини…

 

В метаморфозах щомиті новітні,

сняться дива, дивиною вагітні.

.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .

мегаполіси

мегаполіси

в колесі

колесо

 

колесо

в колесі

 

.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .

комбінації

комбінації

 

наче невидимий велетень

загнаний в шок

пересипає пісок

вітер в пустелі

в Богом забутій лабораторії

Отже, диво  у диві, колесо у колесі. Маємо вдале образне унаочнення невпинного руху у мікросвіті і макросвіті. Зумій лише, читачу, повно осягти запропоновані тобі автором художні моделі. Вириваючи на якусь мить увагу реципієнта зі сфери приземленої, буденної, інколи навіть переміщуючи її у сфери космічні, письменник підносить читача над суєтним, малозначним, романтизує його умонастрій.

За спостереженням О. Рарицького, «читання деяких творів цього поета вимагає неабиякої уважності». Підтекстові шари вирощуються тут на тонкій алюзійності, їх не завжди вдається розгледіти в «глибин розверзнутих миттєвім зяянні». Духовний зір ліричного героя, прагнучи вирватися з локусу грубої реальності, інколи наближається до тих явищ, які означують поняттям «трансцендентальне»:

Хоч для доказу і не зважують,

відчуваю: таки полиша.

  • Де блукала? – питаю. Не каже

приголомшена чимсь душа,

ошелешена, мов пташа,

що з яйця у яйце вируша …

«Вчитаймося в останні з вищенаведених рядків, – пише О. Рарицький, – і перед нашим внутрішнім зором постануть і мікросвіт, і масштабний земний світ, і макросвіт у тій величі, яку лише здатна охопити людська уява. Бо яйце – образ архетип, символ початку всіх початків. За ним – зміст космологічний: світ відкривається як сфера у сфері, як яйце у яйці, з якого є виходи у незчисленні і незміренні інші, ще не знані, сфери. За цим образом – неосяжність буття, взаємопов’язаність усього сущого, імператив невтримного гносеологічного пориву в незвідане».

Філософічність поезії І. Прокоф’єва особливо проявляється в художньому дослідженні феномену людини. Роздивляння предмета уваги відбувається крізь призму, в якій задіяні різні світобачення – від Марка Аврелія до А. Камю. Відчутно звучать мотиви екзистенціалістської драми свободи. Час від часу у дискурсі зринають історіософські візії, образи-спроби осмислення різних аспектів еволюції, історії. Це, зокрема, відзначає і В.Базилевський у післямові «Переминання глини»: «За автором, процес творення людини ще не завершився.

Продовжується творення людини.

Іде тяжке переминання глини.

Несподівана думка. Глибока. – Зазначає критик. – З елементом інтриги: а чим же завершиться цей процес переминання?».

Є в І. Прокоф’єва  і цикл віршів, у яких відлунює розпочата 2014 року Росією війна в Криму, на Донбасі. Обурення підступністю і жорстокістю зайд, імперськими хапальними інстинктами і діями, душевний біль, викликаний тисячами смертей, понівеченим життям свідомих і одурманених путінською пропагандою, пронизують ці твори. Художня сила їх – у лаконізмі форми, у підтекстовості драматизму, змістотворчій функціональності кожної деталі. Ось вірш «Солдатські мемуари». Уже назва вміщує в собі драматичну експресію загроженості і можливої короткотривалості солдатського життя на фронті. Генерали мають свій погляд на війну, колись вони напишуть свої розлогі спогади про неї і потрактування воєнних подій. Солдат живе, почуває і мислить у параметрах безпосередньої окопної реальності:

Всміхалась у сні краса.

Світилась на травах роса.

Гострилась коса.

В патронник заходив патрон…

 

Отак я його й записав –

життя чудернацький сон.

У добрих поетів зміст поезії – сама поезія, найтонші переливи почуттів, думок, митей щасливого духовного піднесення і світлий щем від переживання їх проминальності. Так і в  І. Прокоф’єва. У вірші «Дивина» читаємо:

Він –

лісових дзвіночків дзвін.

 

Вона –

щему повна струна.

 

Десь на дні ще зелених днів

в золотому солодкому сні

неповторного щему луна

немовля

в сповиток завина …

 

Золота днів далеких луна.

Ледве чутна, та ще долина.

 

З далини, з дивини… Дивина.

 

Лікар збоїв у серці – вона,

неповторного щему луна.

Йдеться про пульсування джерел пам’яті, про її живильну силу, про її сувої-обереги, у котрі було завинуто немовля любові, яке чомусь зосталося немовлям і було віднесене у далину часовим потоком. «Золота луна» – цілющий еліксир, що допомагає ліричному героєві зберігати душу в її живій, духотворчій, гармонійній цілісності.

Констатуючи прийнятне і приємне, варто вказати і на деякі промахи автора й укладачів книги. До неї таки потрапили окремі художньо малоінформативні вірші зі збірок «Центр ваги» і «Стежка в пісках» на кшталт тексту «Живу уже вічність», в яких надмірно часто вар’юються думки про швидкоплинність життя, екзистенційні перевантаження і неминучість смерті. Нам відомі десятки нових, художньо повнокровних, творів поета. Маловиразні треба було просто замінити. Доладнішим могло бути і компонування окремих розділів. Впадає в око випадковість розміщення деяких віршів на останніх їх сторінках, а відтак, певне порушення логіки розвитку смислових, настроєвих ліній.

Загалом же, рецензована книга засвідчує художню повноцінність уміщених у ній творів, вагомість поетового ужинку, акумулює в собі глибокі роздуми, добрі і високі почуття.

м. Кам’янець-Подільський

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!