ЛЮЛІЧ В. WORLD OF WORDS.: ПЕРЕКЛАДИ. – РІВНЕ: ВОЛИНСЬКІ ОБЕРЕГИ, 2018. – 124 с.
Людність у нашій державі все більше орієнтується на загальнолюдські цінності. Дихання глобалізаційного вітру, і від цього нікуди не подінемося. Але процес не є таким простим. За великим рахунком, можна говорити про два камені цієї проблеми. Завдяки безвізовому режиму і спрощенню пересування громадяни намагаються отримати хоча б поверхову інформацію про чужизну, не заглиблюючись у психологічні моменти, це по-перше. А по-друге, не можна не помітити збільшення уваги до них. І тут на поміч приходить художній переклад.
Цей жанр дивно був поширеним у красному письменництві. Досить, напевно, згадати про його освячення іменами Григорія Кочури, Миколи Лукаша, Бориса Тена. А хіба мало для інтерпретацій зробити Ростислав Доценко, Анатолій Перепадя, Валентин Корнієнко? Та й нині маємо потужний загін тлумачів іншомовних книг: Андрій Содомора, Петро Рихло, Іван Рябчій, Дмитро Чистяк… Не відстають від них і жінки-перекладачки: Марія Гиблевич, Валерія Богуславська, Олена Криштальська… Правда, окремі з них намагаються залишити свої сліди не тільки у переспівуванні, а й в інших видах літератури.
Цю традицію успішно продовжують молодші від них сучасниці. Приміром, Ярославу Бабич знають не тільки як гарну поетку, а й як перекладачку творів з англійської, німецької і французької мов. У слов’янську стихію занурює усіх Анна Багряна інтерпретаціями доробків польських, болгарських, македонських, сербських і хорватських поетів. Ужинки американських віршників пропагує й Вероніка Кавун…
До цього загону драгоманок вирішила приєднатися Валентина Люліч з Рівного, випустивши книгу своїх тлумачень текстів іншомовних авторів. Назвав би це дебютом на новому творчому полі. Адже досі її знали як неординарну поету, цікаву прозаїчку. Мені, скажімо, імпонує те, що «Печериці в законі» означені як кулінарний детектив, так зване молоде вино у старих міхах давнього підвиду прози.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Але давайте не будемо розпросторюватися думками про цю оригінальність. Бо в полі зору опинилася не вона, а перекладене видання, і, зрозуміло, що не дає спокою питання про те, чи має воно у собі ген живучості.
Хотілося, безперечно, почати розмірковування з оцінки друку на всеукраїнському тлі. Але, як не прикро, не можу цього зробити через неповноту інформації та «завдяки геніальності книгоросповсюдження». І все ж ризикну ствердити, що на фоні того, про що знаю, книга є вартою уважного прочитання. Адже разом з оригінальними текстами літератки вона творить неповторність.
Чому так висновковую? Та тому, що ця книга дає так багато для пізнання чужизни. Бо перед нами постають вірші азербайджанських, болгарських, канадських, латвійських і російських поетів. Бачимо віршників з різних континентів. Зрозуміло, що розмаїття має свій шарм в очах сприймачів інформації. Але мене цікавить не це, а те, за яким методом письмачка переспівувала поетичні твори. Себто хочу згадати про вглиблення в оригінал чи користування підрядником. Сам віддаю перевагу першому, хоча нічого поганого не узріваю в експлуатації дослідного перекладу неінтерпретатора. Якщо переспівувач володіє неабияким теоретичним мисленням, то отримуємо хороший результат.
У даному випадку маємо дивовижу, яка радує, маємо книгу перекладів віршів з чотирьох мов народів світу. І лише для українізації доробку азербайджанських інтерпретаторка вдалася до послуг підрядника. А вірші болгарина, канадців, латвійця й росіянина переспівувала з оригіналу.
Усе це (звісно з моєї дзвіниці) підштовхує до розмови про виражальні можливості перекладної поезії талановитої рівненчанки. Розумію, що це питання неоднозначне. Змушений залишити поза кадром порівняльний аналіз написаного на мові чужини й україномовної копії, оскільки сам не спроможний це робити, бо не володбію знаннями окремих мовних нюансів. Тому говоритиму тільки про метафорику, порівняльність, епітетність, які найбільше подобаються. Не омину деяких лінгвістичних нюансиків.
Наприклад, серед метафор мені найбільше сподобалися наступні. Азербайджанець Гісмет намагається розстібнути комір бику, щоб місто вільно дихало, «в небо до свого кольору» (це латвієць Маріс Сайлес). Канадець Гарві вважає, що «жива весняна вода, що тече за зерновим елеватором, тече, незважаючи на тріскучий мороз, створюючи вулкан зі свіжого льоду». Хочемо того чи ні, а ці метафори так багато кажуть про рівень мислення конкретної особи і ментальні особливості певного етносу.
Як і порівняння з творчого арсеналу літератки. Болгарин Димитр Христов переконаний, що «поет – це мисливець митей». Канадець Джон Мак-Крей ще на початку минулого століття закликав «прийми ж, мов дар, вогонь атак». В хоку російськомовного поета Павла Кричевського теж знаходимо цікавинку: «ллється у сад темна зграя омелюхи, як час у нас». Ця гарнота стає зрозумілою за рахунок каскаду дивовижних епітетів: «календар її очей», «блискавка часу»…
Саме у цьому світі виризнішають фразеологізми типу «муху перетворюю на слона» (Гісмет). І логічним є те, що фольклор чужих земель в українській інкрустації народжує крилатослів’я. Той же азербайджанець Гісмет стверджує, що «найважча нерухомість у світі – самотність». У канадця Гарві Спака знаходимо думку про те, що «перейти поле – значить померти». Прикрашають книжку й неологізми на кшталт «мореока» та «помаранчевість». Сумніваюся, що саме такі означення є в оригіналах. Але вони органічно вписуються у контексти. Таки мав рацію вірменський поет Геворот Емін, коли казав, що кожен переклад має бути познакований мовними особливостями переспівувача.
Чи таке. В професійних перекладачів інтерпретація чимось схожа на конвеєрний процес. Вибір твору для переспівувача певною мірою відбиває його світовідчування, десь на підсвідомому рівні. А в того, хто вряди годи займається перекладацтвом, це почуття є першочерговим. Хоча в обох випадках маємо контекстовість. Тільки в професійних перекладачів вони є якоюсь зримішою. Такі думки обсіли мене, коли читав українізації азербайджанки Кенуль Аріф.
Ці переклади, до речі, порушують ще одну дуже важливу тему. Питання різностатевості. Якщо з текстами азербайджанки все є зрозумілим, бо обидві авторки представляють прекрасну половину людства, то далі маємо суцільні запитання. Гісмет, Димитр Христов, Джон Мак-Крей, Гарві Спак, Маріс Сайлес і Павло Кричевський – мужчини. І перекладачкам буває непросто увійти в їхній мікросвіт. Слава Богу, Валентині Люліч це вдалося.
Ще одна цікава деталь. У книзі вміщено лише один переклад вірша Джона Мак-Крея з Канади. Його твори й раніше інтерпретували українські поеті. Був серед них і передчасно згаслий Анатолій Криловець з Рівненщини, на честь якого встановлено літературну премію. Симптоматично, що нею опікується пані Валентина.
Наприкінці згадаю про таке. Читальник чекає від кожної перекладної книги якогось відкриття. Вона, така цікавинка, є і у цій книзі. Ми уже звикли, що червоний мак з чорною цяткою посередині символізує пам’ять про полеглих на війні. Та вперше (на свій сором) дізнався, що автором емблеми вважають військового лікаря Джона Мак-Крея з Канади «В полях флагманських мак цвіте».
Та приваблює не тільки це. Дуже важливим є те, що з доробком окремих авторів українські читачі знайомляться вперше. Якщо вірші болгарина Димитра Христова уже виходили окремою книгою в перекладі Анни Багряної, то цього не скажеш про канадця Гарві Спака. Пані Валентина відкрила для вітчизняних шанувальників ці неординарні вірші.
Нині багато говоримо про глобалізаційні процеси, їхню неминучість. І через це все більше зрозумілішим стає бажання пізнати себе через інших, тобто зближення душ через художній переклад. Бо мистецькі твори допомагають збагненню чужизни на ментальному рівні. І це завдання виконує книга перекладів Валентини Люліч.
м. Шумськ, Тернопільська область
“Українська літературна газета”, ч. 14 (280), 17.07.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.