У кращих традиціях магічного реалізму, що нагадує «Сто років самотності» або ж навіть «Осінь патрарха» Маркеса написаний роман «Релігія» Сергія Постоловського. А що ж іще може нагадувати справжня сага про життя наразі українського роду Загорянських, крізь призму якої нам запропоновано глянути на сучасну історію України? Ясна річ, альтернативну, тим паче таку, що простяглася у цій оповіді аж до 2095 року, але від того не менш пророчу і недалеку від гіркої правди про неї.
Ось, наприклад прадід героя, сповідь якого криється у таємному щоденнику, що потрапив до його онука. Це був жорстокий та всесильний Глава Таємної Поліції України, який, щоб помститися своїм мертвим, змінив хід самої історії, при згадці про якого так само ввижається легендарний полковник Хосе Ауреліано Буендіа з роману Маркеса. І так само, як в епопеї цього автора, у кожній біографії героя обов’язкова має бути червоточинка гріха. Як, наприклад, у діда Загорянського, який був видатним кардіохірургом, глибоко віруючою людиною, лауреатом кількох міжнародних премій у галузі медицини та хірургії, кавалерром ордена «За заслуги» всіх ступенів, автором сотень наукових праць з питань шунтування, операцій на клапанах серця, лікування аритмії та запобігання виникнення тромбів на ранніх стадіях. Врешті-решт мій дід мав звання «Герой України».
«Але було й інше життя, про яке ніхто не знав, – додає його онук, – життя, у якому професор Загорянський був збоченим придурком, справжнісінькою твариною, божевільним розпусником, якого час від часу трахали в одне місце штучним членом його рідна невістка та її подруги!» Або батько героя роману, уславлений авантюрист Роман Загорянський, який, як згадував його син, перетинав континенти, заводив коханок, зачинявся в стародавніх замках і фортецях, де працював над картинами, відвідував виставки передових майстрів свого часу, днями не вилазив з казино, банкрутів і за мить ставав мільйонером, планував пограбування європейських антикварів і ювелірних крамниць, наводив злодіїв на будинки, у яких зналися на коштовних і вишуканих творах мистецтва доби Середньовіччя і Ренесансу.
То що ж дізнався наш герой з таємного щоденника свого прадіда? «Проживши все своє життя – майже п’ятдесят років, я не знав правди про власну родину, – звіряється він. – Дід, прадід, бабця, батько – безбожники, яких випустив на цю землю Сатана. У мені текла кров психопатів і садистів, які ніяк не могли приборкати власних демонів, не знали ані заборон, ні перепон, були зовсім не тими, якими їх бачили люди. Тепер я зрозумів, чому батько не любив говорити ані про свою матір, ні про свого знаменитого на всю Україну діда. Коли він починав тему своєї родини, я помічав зневагу в його словах. Єдиний, про кого він говорив з гордістю і душевним теплом, був його батько – Роман Загорянський, чиї таланти певною мірою передалися і мені – Василю Васильовичу Загорянському – сценаристу, режисеру та художнику-аматору, якому наразі випала нелегка справа нової розвідки. Розвідки, яка несе в собі небезпеку, бо стосується цілковитих таємниць народження Релігії та становлення її Проповідника, котрого мені довелося побачити лишень один раз.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Не дивно, що, крім альтернативної історія з відвертим присмаком збочених людських бажань, непристойних сексуальних ігор і дитячих трагедій та політичною оповіддю, що описує Україну ХХІ століття після закінчення Визвольної війни проти загарбницької Росії, у романі «Релігія» також розповідається легенда про Проповідника — чи то людину, чи то істоту, чи то справжнього посланника Бога. Насправді він був потрібний силовикам, як будь-який лідер, що може повести за собою народ, і прогнози в романі щодо цього хоч і невтішні, проте передбачити майбутнє за ними не складно. «Він згадує початок 2058 року, коли все пішло не так. Було вже створено Державну Асамблею, а українці добровільно віддали своє право голосу парламенту, який і обирав Главу Державної Асамблеї. Верховна Рада – цей повністю контрольований силовиками орган законодавчої ініціативи, заляканий кримінальними справами, погрозами й великою кількістю компромату на депутатів, робить усе, що йому наказують, вичищає державу від транснаціонального та російського впливу, виводить на чисту воду всіх кремлівських агентів та західних грантожерів, розширює повноваження Таємної Поліції, аби та вже пакувала до в’язниць любителів «русского мира» та неоліберальної економіки. І коли силовики отримують усе, чого вони прагнуть, коли вже починає працювати нова система влади, у генералів і полковників з’являються нові амбіції та апетити, які перекреслюють свободи і права, а на Проповідника та його послідовників починається справжнє полювання, яке триває майже чотири роки. Інакше й не могло статися, тому що Релігія вже не потрібна. Вона виконала свою роль – забрала владу в одних, аби передати її в руки інших, і ті інші добре знають, що без репресій проти свідків їхнього становлення рух у майбутнє не матиме тих перспектив, які кожен з них вже встиг собі намалювати».
Таким чином, «Релігія» – приголомшливий, неполіткоректний, аморальний роман, у якому змішалися добро і зло, амбіції та ненависть, категоричність і нездатність пробачати, атеїзм і релігійність, розпуста й цнота, закулісні ігри й трагедії, що є результатом людських слабкостей та гріхів – нікого не залишить байдужим. Оскільки це книга, яка змушує замислитись над сенсом нашого буття.
Сергій Постоловський. Релігія. – Х.: Фоліо, 2023