Ольга Вовк. Мишолосіє. – Л.: СПОЛОМ, 2025. – 88 с.
У цій книжці казка сплітає вигадку з реальністю: у ній звучить колискова, яку написала Олена Пчілка, світиться гасова лампа, що приховує майбутнє, стара підлога у кімнаті поскрипує так благородно, немов скрипка з оркестру, та приходять листи від дядька з далекого вигнання. І серед цього всього – зерна тих слів, які колись вилікують душі мільйонів.
Загалом казкова повість «Мишолосіє» Ольги Вовк – це спроба художньо відтворити дитячий світ Лесі Українки як простір народження уяви, співчуття й творчого покликання. Маленька Леся ще не знає, що стане великою поетесою. Вона просто живе яскравим, теплим дитинством, разом із братиком Мишком, із яким вони – нерозлучне «Мишолосіє». Саме так вони і називають своє таємне місце серед лісу. Авторка поєднує біографічні мотиви з фольклорно-символічною образністю, створюючи текст, що працює одразу на кількох рівнях: як пригодницька історія для дітей, як алегорія становлення особистості та як ніжний вступ до майбутнього духовного портрета поетеси. «Будинок мав іграшковий вигляд, бо все у ньому було на своїх місцях. Можливо, там часто наводили лад, а може, просто не бешкетували. Але хіба так буває, коли у сім’ї троє дітей? – Ти думаєш, ця штука дасть світло? – посміхаючись, Леся зверталася до брата, який жваво майстрував щось схоже на гасову лампу. Це була пристрасть хлопця. Здавалося б, у такому юному віці не цікавляться дорослими речами, але це не про Михайла. – Може, хоч тоді побачу твою музу в Мишолосії, – хвацько відрізав старший брат. – Її можна уздріти лише серцем, а не завдяки ліхтарям – вона скрізь. – Леся заплющила очі, обійняла себе за плечі, наче когось навпроти, і нагнулася сказати щось Михайликові на вухо».
Тож, як можна побачити, однією з найсильніших рис твору є атмосфера. Уже з перших сцен ми потрапляємо в затишний домашній простір, де скрип підлоги, згадаймо, звучить «мов скрипка з оркестру», а дитячі діалоги природно переходять у фантастичний вимір лісової галявини. Саме ця межа між буденністю та дивом стає головною художньою віссю тексту: чарівний світ не протиставляється реальному, а виростає з нього, немов продовження дитячої гри. Тим часом братерсько-сестринський союз Лесі та Михайла – власне те саме «Мишолосіє» – постає не просто жартівливим сімейним прізвиськом, а символом духовної єдності. Їхня спільність мислення, взаємна підтримка й готовність діяти разом перетворюють пригоди на історію співтворчості: вона мріє – він майструє, вона відчуває – він досліджує. Завдяки цьому образи дітей набувають психологічної переконливості й тепла.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Але одного дня все у цій історії змінюється. У знайомому світі з’являються дивні істоти, ті хто згодом оживе у Лесиних казках – ельфи, лілеї, пан Ох. Утім, ці фантастичні персонажі виконують не лише сюжетну функцію, але й символічну, бо репрезентують різні виміри духовного досвіду: мрію, жертовність, натхнення, спокусу матеріальним багатством. Наприклад, у випадку того ж пана Оха з його підземним царством золота – це метафора світу без любові, де багатство – форма самотності.
Так само історія порятунку ельфа Дріма у цій «міфологічній» реальності перетворюється на притчу про необхідність турботи і підтримки: авторка також доводить, що навіть найчарівніша квітка не може замінити любові. Бо тільки любов дає силу жити й творити. Як це вдається відтворити у повісті? Не в останню чергу, завдяки мові, яка в авторки легка, образна і водночас педагогічно делікатна: текст не нав’язує висновків, а підводить до них через дію. А також, безперечно, через вдале відсилання до творів самої Лесі Українки – «Лелія», «Про Оха-чародія», образ Музи. Завдяки цьому казка Ольги Вовк стає містком між дитячим читанням і майбутнім знайомством із класичною літературою.