Роман Лябига. Рок-н-вірші. – Брустури: Дискурсус, 2026. – 160 с.
…Останнім часом, коли загроза знищення зависла над цілою нацією, а не лише, відповідно, над літературою, все частіше лунають голоси про одноманітність тематики, стандартні сюжети й зацикленість на жанрі автофікшн. З одного боку, це свідчить про те, що ця сама нація – попри трагічність часу і загрозу знищення – намагається довести власну стійкість і незламність, якщо під бомбами і ракетами продовжує читати книжки і перейматися їхньою якістю. З іншого боку, саме згадана якість – літератури, а також способу її творення – демонструє підсвідоме бажання змінити ситуацію на краще. У даному випадку хоча б формально, як підказують аналітики, алн потрібні зміни, і творять цю саму нову форму – оповіді, борні, життя – нові автори нашого буремного сьогодення.
Таким чином, «Рок-н-вірші» Романа Лябиги – це достойна відповідь на запит доби, коли внутрішній світ сучасного українця розкривається у всій повноті свого розмаїття, в якому не лише військові строфи, але й те, на чому тримається його дух, вихований все ж таки мирним життям. І відсутність вибухів і проклять агресору як перших рефлексій, якими сповнена сучасна література, – це не бажання опинитися в «зоні комфорту», а прагнення зберегти і літературу, і той самий внутрішній світ від засилля тимчасової, сподіваємось, військової тематики. Адже ніяка війна не в силі перемогти український дух, в основі якого, все ж таки, не кров чи смерть, а воля до життя і творчості.
Ось чому рок-н-рол, театр абсурду і формальні експерименти, які чекають нас у цій збірці, і якими автор закликає нас до творчого мислення як спротиву банальній описовості. Його рефлексії – це революція духу, який не знищити ніякими війнами чи відповідною жанрово-тематичною стагнацією в літературі. Це нагадує творчість українських шістдесятників, коли до поетичного світу раптом увірвалися космічні симфонії та атомні прелюди, що створили яскраву поліфонію тієї легендарної доби. Те саме у випадку із збіркою Романа Лябиги, в якій звучать гітарні рифи багатьох класичних рок-гуртів, чию поетику, мелодику та енергетику озвучує автор у своєму поетичному аналізі музичного вітаїзму. Таким чином, це –
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Запрошення у подорож
людською підсвідомістю,
Медитативні пошуки
звучання у гітар,
Собор музичний, проповідь —
із філософським домішком,
Космічний рок над Місяцем —
від групи-суперстар.
Пропонуючи нові форми оповіді, автор книжки, тим не менш, не пориває з традицією, якщо згадаємо, у скількох текстах нам вже траплялися романтичні пориви, спроби та намагання – бодай подумки! – зібрати докупи найкращий рок-гурт світу, в якому б взяли участь легендарні музиканти з різних команд. На соло-гітарі – обов’язково Річі Блекмор, на клавішних – Рік Вейкман, на барабанах – Джон Бонем… Ясно, що все це мрії, бо половини рок-героїв вже й на світі нема, але ось вони здійснюються у книжці українського поета, а світова слава гримить на його сторінках не гірше за всі колишні рейтинги та номінації!..
Драйвовий ритм, увінчаний вокалом,
З глибин штовхає лірики мотив.
Палітра кольорів — бузковим, сталим —
Малюється під полум’яний спів.
І все це, додамо, не заради спогаду про юнацькі пориви чи підліткові мріяння (ясна річ, відмінні у різних поколінь справжніх меломанів), а бажання вкотре підтвердити й довести (наразі вже всім слухачами і заодно користувачам, зі Spotify включно), що –
Структурована музика, міць динамічна,
Болі серця не зрадять — і видадуть перли,
Покоління розгублених зламом критичним
Знає спосіб навчити комп’ютери — нервам.
Майже те саме з історією літератури у «Рок-н-віршах» Романа Лябиги. З яких зірок, продюсерів, менеджерів, костюмерів і водіїв складається романний світ Альбера Камю? Зокрема на його кращих «альбомах», чи пак у книжках, «Сторонній» і «Чума». Здається, зірковий експеримент, який чекає на читача у цьому розділі, вийшов напрочуд вдалий, і це справжній бестселер, що доповнює основну «екзистенційну» розповідь класика про похорон матері, дивакуватого героя і фінальне вбивство араба. Або про несподіване покликання героя-лікаря як поета, пророка і цілителя в поетичній «адаптації» роману «Чума»:
Гірка є правда: місто — для Чуми,
Ця чорна смерть здолала наші мури.
Біді скоритися не маєм права ми,
Ми вільні люди, не домашні кури.
Адже це поезію не пояснюють, натомість «поетичний» коментар прозового твору, та ще виконаний у довершений літературознавчий спосіб – на це треба неабиякого творчого хисту і читацької відваги, а не лише історико-літературної інтуїції, яких не позичати авторові, якщо згадаємо його попередній 600-сторінковий роман у віршах, присвячений Роксолані.
Такою самою філософською глибиною і життєвою прозірливістю позначені несподівані «Псалми» у книжці Романа Лябиги – жанру, який, погодьмося, не часто зустрінеш у сучасній поезії. І тим не менш, саме псалми – про Бога і віру, надію і дорогу, любов, гріх і смерть – доповнюють своєю вічною тематикою сучасні рефлексії автора. Так само, до речі, як поезії з розділу «Пам’ять роду» – своєрідного літопису доль, в якому згадки про діда, батьків, рідну оселю і репресії, які торкнулися мало не кожного в українському світі. Не дивно, що цей поетизований альбом – наче героїчну оповідь – доповнено портретами сучасників: В’ячеслав Чорновіл, Андрій Парубій, Ірина Фаріон. І ось вже новий несподіваний віраж, поворот і переліт у «живе» життя зовсім інших спогадів – зокрема про футбол як символу борні, змагання, і українського духу, яким володіли і володіють Володимир Лобановський і Андрій Шевченко, Ігор Беланов і Олег Блохін. Ці спортивні «віражі», додамо, нагадують справжню екскурсію в минуле, яке у багатьох з нас спільне, українське, змагальне:
У вересні сімдесят п’ятого — до фінішу крок залишився.
Зійшлися гранди Європи за Суперкубок один.
«Баварія» (Мюнхен) велична (її як здолати, о лишенько?!),
Та соколи Лобановського, де лідером був Блохін.
Що ж до подальших рефлексій на тему спорту, серед яких вірші про Антонеллу і Мессі, а також про те, «Як албанці спагеті ламали», то це лише додає ностальгійної нотки в ліричну симфонію «живого» життя, яку не полишає творити автор-деміург, радіючи кожній його миті – на трибуні, у спогадах, в душі – і залучаючи нас в якості глядачів до цього розкішного поетичного дійства. При цьому він, буває, перепитує в себе (і у нас):
Може, то дитинства рідні риси
Проступають в спогадах людських?
Може, дні щасливі зібралися
На картинах — темних та пласких?
Втім, світ почуттів у автора аж ніяк не плаский, а темрява живе хіба що у похмурих картинах воєнного сьогодення. Адже навіть у такій літературно-спортивній круговерті не відробитися і не позбутися «візій сьогодення», що засвідчує відповідний розділ у книжці. Вірші, які увійшли до нього, повертають нас до дійсності, в якій навіть пори року римуються лише з вістками з фронту, як, наприклад, у поезії «Химерний Миколай»:
Ті, хто живе
у затишних квартирах,
Чи знаєте ви, що таке зима?
В засніжених окопах, полях мінних,
Де дім бійців — допоки йде війна.
Загалом звертання автора до цілої скарбниці жанрів і стилів з його творчого інструментарію – класичного, модерного ба навіть постмодерністського – коли поруч із музичними, спортивними і політичними портретами він розмірковує про Камю і Ван Гога, глобальне потепління та екологічних терористів, нагадує тематичну масштабність того вікопомного часу, коли зоряні корсари і летючі бригантини вкупі з українськими донкіхотами розпочинали українську весну у всесоюзній поезії. Так, про те саме шістдесятництво, в якому Іван Драч і Леонід Кисельов, Микола Вінграновський і Ліна Костенко. Тож, мандруючи «зарубіжними» шляхами – творчими і життєвими – автор, який, між іншим, побував у більше ніж 20 країнах світу закликає:
Повертайтеся в Україну, крізь велику китайську стіну!
В Україні весна! На чужбині лиш холод в серцях.
І цілком «наївно», як і притаманно ліричному герою, що чимало звідав, тим не менш, на своєму віку, запитує:
Що сталося з менталітетом тим?
Чому ж так самовіддано і радо
Євреї їдуть в свій Єрусалим,
А ми — в «свої» Америки й Канади?
Таким чином, уважливого і вдумливого читача чекає у цій збірці чимало цікавого. Саме так, адже поезія, як знати, буває «споглядальна» й «описова», а також «аналітична» і «креативна». У нашому випадку збірка «рок-н-віршів» Романа Лябиги – це своєрідна тематична інтертекстуальність, поєднана із справжнім трансреалізмом «живого» життя. В якому герої та персонажі доповнюють або навіть заступають один одного, щоб віднайти той самий Ідеал – віри, буття, кохання (і коханої) – закодований у безлічі образів і портретів, з яких автор збирає свою поетичну колекцію. Знов-таки, щоразу перепитуючи, ніби звіряючи камертон нинішнього буття з колишніми юнацькими мріями:
Бетті Пейдж помолодшала мов, ожила?
Ні, ти інша і навіть краща!
Закохався у тебе, зізнаюся, я,
Із Орджонікідзе Даша.
І зниження «патріотичного» градусу у таких випадках, коли чужі імена і країни тчуть власну географію стосунків – це аж ніяк не крок убік від згаданого Ідеалу, це занурення вглиб, як у поетовій рефлексії з «Вигнання і царства» А.Камю:
Тож, зазирни у внутрішні простори,
Де вільний світ твоїх крилатих дум.
Якщо тебе світ білий запроторив —
Є в плоті друзі — то душа та ум.
Саме так – розумна, душевна, тілесна (й м’язиста) поезія – можна означити те, що дарує нам автор у своїй новій збірці рок-н-віршів. І своєрідним маніфестом у такому розмаїтому «привітанні життя» звучить його заклик до майбутнього читача, якого він запрошує у подорож своїми поетичними світами:
Привіт, попутнику, куди ти?
Я бачу, ти спішиш кудись…
В тобі життя ледь-ледь помітно,
Тож ти довкола озирнись.
Життя саме в собі вирує
У холеричному бутті,
В меланхолійній своїй суті.
А ти ходу свою спини.
І придивися на циклічність
Та мудрість спину і плинуʼ,
Які в собі вмістила вічність —
Цю автентичну множину.