“У пошуках цінних перлин”: Ель-Кувейт, 2023, ред. А. Богомолець-Бараш, перекладачі О. Сегеда, Л. Музаннар, І. Субота
Зазирнути за межі книжкового мейнстриму та згадати, що світова література це не лише переклади з англійської – дуже корисно для розширення кругозору та ламання шаблонів.
Під загальною назвою новел перед нами постають тексти дуже різних жанрів – і алегорична антиутопія “Катастрофа внизу”, і соціальна сатира, (“Посмішки”, “На даху”), і військова розповідь (“Блокпост”, “Час занепаду”), і нехитра страшилка в дусі дитячих оповідань у піонертаборі, і сімейно-побутові замальовки.
Про рівень перекладу говорить те, що з трьох його перекладачів — два кандидати філологічних наук і один практикуючий дипломат-арабіст. Але варто враховувати, що видання перед нами “дипломатичне”, підготовлене українським посольством та кувейтською Радою у справах мистецтв та літератури. З одного боку, українські укладачі явно обирали тексти, зрозумілі та близькі європейському читачеві, з іншого – кувейтське державне видавництво явно намагалося показати себе з найкращого боку перед західними варварами.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Хоча “Перлини” пройшли державну цензуру, їх автори та персонажі найчастіше виглядають досить вільнодумними та незакомплексованими. Про те, чого саме в Кувейті писати не можна, читач може лише здогадуватися по фігурах замовчування: можна лаяти абстрактну владу, чиновників і поліцейських, але ніде, навіть у позитивному ключі, не згадується правляча сім’я; ніде не обговорюються питання релігії, хоча персонажі регулярно чують заклик муедзіна і ходять у мечеть (іноді – лише для того, щоб потеревенити про дівчат, як матроси з “Чорного поту” аль-Баксамі). Хоча, наприклад, містико-фантастична “Оповідь Гази, який народила свого батька” з ідеєю переселення душ явно не має відношення до ортодоксального ісламу. А до героя Бассама аль-Мусаллама і взагалі прилітає ночами прекрасна Шахрезада в напівпрозорому одязі, викликаючи законні ревнощі дружини.
Саму цензуру, що характерно, лаяти можна, що автори роблять із великим задоволенням.
ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ КУВЕЙТУ
Новели “Вадха” і “Надія на порятунок” показують нам, що хоча домашнє насильство є досить гострою проблемою, але аж ніяк не всіма воно сприймається як норма. Автор “Вадхи”, Талеб ар-Ріфаї – дворазовий лауреат Державної премії та колишній радник міністерства інформації, тобто людина, не віддалена від кувейтського офіціозу. Це дозволяє зробити висновок, що державою і досить широкими колами інтелігенції безправ’я жінки цілком усвідомлюється як проблема, з якою треба щось вирішувати.
Мешканка Кувейту цілком може отримати розлучення, полишити тоталітарного чоловіка і навіть отримувати державну допомогу – і причини, які утримують арабських жінок від такого рішення, недалекі від тих, які добре знайомі мешканкам Європи. Ці причини та сумніви особливо яскраво втілюються в образі Ібтігаж (ім’я перекладається як Радість), героїні “Надії на порятунок” – соцпрацівниці, яка допомагає іншим самотнім жінкам, але не в змозі допомогти собі.
Втім, є те, що споріднює усі жіночі образи у різних авторів антології. Не знаю, чи відбилися тут смаки укладачів, збіг чи національні риси, але майже всі героїні “Перлин”, незалежно від свого становища – це жінки з характером. Вадха сміливо кидається на захист юної сусідки, яку б’є брат “з моральних міркувань”. Наваль і її неназвана подруга з ризиком для життя розповсюджують листівки під час війни з Іраком, приєднавшись до підпілля, втім, за цілком дівчачими мотивами – бо ватажок осередку був смаглявим, високим, широкоплечим і з чорними вусами. Шага, незважаючи на тиск усієї родини, погрози і навіть побої, стійко відмовляється вийти заміж за небажаного чоловіка, і навіть Ібтігаж зрештою знаходить у собі сміливість уникнути буйного чоловіка.
ПАСИНКИ НАФТОВОГО РАЮ
Жінка покірлива, безсловесна і безправна в текстах збірки теж присутня, але що характерно – це не місцева мешканка, а приїжджі “заробітчанки” (“Ніч приниження”, “Мама”). Їм доводиться зносити потрійний гніток: статевий, національний та соціальний – мало того, що жінка, так ще й чужинка, ще й бідна. Втім, становище заробітчанина-чоловіка з опоідання “Біля входу до університету” відрізняється дуже мало. Характерно, що з 22 новел 6 так чи інакше присвячені соціальній проблематиці, нерівності, “маленькій людині” кувейтської літератури. У європейських літературах схожий процес проходив у XIX столітті, коли класики критичного реалізму наполегливо втовкмачували “чистій публіці”, що ось цей кріпак або фабричний роботяга, взагалі-то, теж людина, незважаючи на те, що носить замість фрака і манішки брудну спецівку. Завдання кувейтських майстрів культури вдвічі важче саме тому, що бідняк у Кувейті – чужий, “понаїхавший”, часто іновірець.
Так само часто в “…перлинах” порушується тема батьків та дітей. Тут перед нами універсальні емоції та проблеми, близькі всім і всюди (Лейла аль-Усман “Цигарка матері”) – якщо читачеві не сказати, що справа відбувається в Кувейті, то він про це і не здогадається.
З військової прози “Блокпост” Машарі аль-Убейда вражає готовністю і вмінням зазирнути на інший бік: розглянути у ворожому солдаті не карикатурний образ окупанта, а людину загалом нещасну, примусово мобілізовану і воювати не бажаючу. Тим не менш, здатну не просто плисти за виром подій, а зробити вибір і “не помітити” партію зброї для підпільників у машині, що перевіряється.
Таким чином, з поставленим завданням – допомогти українському читачеві дізнатися та зрозуміти далеку країну та її мешканців з їхньою несхожою культурою, історією, сподіваннями та проблемами – укладачі цілком впоралися, за що варто їм сказати спасибі.
Якщо ж говорити про цінність не лише пізнавальну, а й художню, то, на мій смак, це насамперед Сурайя аль-Баксамі. За фабулою її “Чорний піт” – звичайна замальовка з життя бідняка в старому Кувейті. Але – купа етнографічних дрібниць, моряки та рибалки, що збираються в старій мечеті на узбережжі, на стінах якої записані імена загиблих у морі товаришів, подробиці побуту збирачів перлів, джин, що ввижається головному герою серед її стін – видають, що авторка, що виступає тут у жанрі реалізму, більш відома як казкарка, поетеса та художниця. Її мова здалася мені найбільш багатою і насиченою, а її тексти – найбільш “арабськими” з усіх, представлених у збірнику.
Приємного читання!