Долаючи бар’єри

[Антонишин С. Бар’єр: поезія. – Л.: «Сполом», 2014. – 104 с.]
Дарина ГЛАДУН
 

Бар’єр росте. А ти з ним не ростеш…

Таке ось несинхронне двоголосся…

Світлана Антонишин

Світлана Антонишин – сучасний український письменник та літературний критик, з-під пера якого нещодавно вийшла сьома книжка – збірка поезій «Бар’єр» (у 2014 році відзначена премією ім. Бориса Нечерди). Як зазначено в анотації, це – книга «про подолання болю і біль подолання, про вибір, який постає перед кожним […] на шляху до істини та добра». Втім, дане формулювання окреслює лише провідну лінію збірки, її головний конфлікт (якщо це слово можна вживати щодо поезії). Бо ж, природно, тематику і проблематику більш ніж півсотні творів не можна вкласти в єдине речення.
Твори у збірці розділені на три тематичні блоки («Не ображайся: світ як світ», «Контужений час» та «Пружина стиснутого серця»), що складаються із силабо-тонічних віршів та верлібрів; у книзі також є твори, що поєднують верліброві та силабо-тонічні строфи («Давня драма», «Драбина, якою той самий Янковський…», «Пробач мені, пробач мені, пробач мені…», «Перехрестя»).
Різноманітні за формою, твори Світлани Антонишин строкаті й тематично. Так, окрім теми подолання бар’єрів, у кожній поезії наявна ще й внутрішня тема, яка, відгалужуючись від провідної, утворює деревоподібну структуру збірки. Наприклад, у «Давній драмі» бар’єр набирає відтінку дорослішання, у поезії «Бути?» – шекспірівського питання. Кожен вірш, таким чином, опроявляє певні теми і проблеми, які постають перед людиною протягом життя й утворюють своєрідні бар’єри на шляху подальшого розвитку.
 

Інтертекстуальні бар’єри

Збірка «Бар’єр» насичена інтертекстами. У своїх творах Світлана Антонишин звертається до образів давньогрецького (Сизіф, Мінотавр, Аїд, Орфей, Еврідіка, Сибілла, Пенелопа, Прометей, Титан, Цербер), давньоримського (Феб, Ніка) та українського (Лель, Див) фольклору; біблійних легенд (Про створення світу, Про всесвітній потоп, Про Каїна та Авеля; Про вигнання людей із раю); творчості українських (Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайль Семенко, Іван Драч, Юрій Андрухович, Володимир Базилевський, Ірина Жиленко, Раїса Харитонова, Тамара Севернюк, Світлана Йовенко) та зарубіжних (Вільям Шекспір, Сергій Єсенін, Антуан де Сент-Екзю­пері, Габріель Гарсія Маркес) письменників.
Наявна також автоінтертекстуальність (поезія «Твоя восьма нота в клавірі…» – інтертекстуально пов’язана із четвертою книгою авторки «Клавіри буднів»).
Та, окрім запозичень з інших культур та літератур, збірка «Бар’єр» має власну цікаву образну систему, зокрема, у циклі «Восьмий світ» в образах восьмої ноти, восьмого кольору веселки, восьмого неба, восьмого дня після творення світу втілюються вічні образи істини, щастя, апокаліпсису; образ «чотирьох пам’ятей» в одноіменному вірші символізує перехрестя з каменем, від якого розходяться три шляхи втрати («на Голгофу»), і один – назад; у другій частині поезії «Вибух» небо втілене через образ «синіх садів».
Окремо слід виділити групу поезій, присвячених творчості Тараса Шевченка, Габріеля Гарсії Маркеса та Михайля Семенка.
«Балада про вибір», епіграфом до якого є рядок із вірша Тараса Григоровича «Мені тринадцятий минало», насичена не лише цитатами із Біблії та алюзіями на твори Кобзаря, але й на його біографію («плац б’ється у шпіцрутенах доби»).
У «Часі «Ч» літають «жовті метелики» зі «Ста років самотності» нобелівського лауреата Габріеля Гарсії Маркеса, і полковник вкотре не отримує листів (алюзія на роман Маркеса «Полковнику ніхто не пише»).
У «Божевільному пероні» – алюзії на творчість українського футуриста Михайля Семенка (неологізм «мертвоосінній» – алюзія на збірку «П’єро мертвопетлює»; «семафор безнадійно погас» – алюзія на журнал «Семафор у майбутнє», який редагував Семенко; пряма мова диктора у вагоні потягу – алюзія на вірш Семенка «Вагоновод»).
Таким чином, Світлана Антонишин вписує власну творчість не лише у контекст загальноукраїнський, але й у світовий.
 

Долаючи бар’єри форми

Втім, навіть у такій структурі є свої недоліки, здебільшого, формальні (дієслівні рими (рахувати-прощати; просила-сварила; пишуться-утішаться; спинялося-лишалося-зламалося-сталося; усміхається-обертається; брехалося-писалося), змішування образів різних міфологій («Ти знову озираєшся в Аід!.. Мій Бог, чому?» – звертання до Орфея; тим паче у Давній Греції «бог» був не іменем, як у Біблії, а загальною назвою, оскільки релігія греків була політеїстичною, тож пак, богів було багато), порушення наголосів у словах для збереження ритмомелодики поезій).
Але, зосереджуючи увагу на недоліках, ризикуємо не побачити переваг. Несправедливо було б розпочати аналіз з формального боку, оскільки тоді читач міг би зробити поспішні висновки і щодо змістового наповнення збірки. Недоліки форми і переваги змісту, таким чином, вказують лише на те, що авторці тісно у силабо-тонічному віршуванні, де кількість складів у рядку обмежується стандартами ритмомелодики, а закінчення – римою. У цьому аспекті верлібри пані Світлани значно виграють: позбавлені формальних обмежень, вони в повній мірі опроявлюють творчий потенціал авторки (такими є поезії «Закон свавільного пензля», «Біла вистава», «Нехай зустрінуться!», згаданий уже «Божевільний перон»).
Про технічну майстерність письменниці говорять також використані у творах діалектизми (відтам (звідти), зимно (холодно), ябко (яблуко), мешти (взуття), парасоль (парасолька), знимкувати, зазнимкувати (сфотографувати)), приказки («Під лежачий камінь…»), афористичність певних висловів авторки («Коли босий народ, що йому до судьби віків?») і навіть пророцтво:
 

А на сході… Що на сході?
Не питай!..
Хтось говорить? Де говорить?
Хай говорить!
Вже начулися заплаканих
історій…
…Знову зірка покотилась.
Просто в рай?..
«Вічний зорепад», травень 2013

 
Власне, форма стала ще одним із «бар’єрів», на які, можливо, навіть несвідомо, звернула нашу увагу авторка. Загалом, єдність форми та змісту і вищості одного над іншим – одне із наріжних питань теорії літератури. І кожен письменник відповідає на нього сам, тому не будемо робити будь-яких висновків замість пані Світлани. Зазначимо лише, що, змістовий бік її творів об’єктивно сильніший, ніж формальний.
Якщо ж оцінювати збірку в цілому, то можна впевнено сказати, що, попри певну недосконалість, вона варта уваги. Зокрема, завдяки своїй життєствердності та оптимізму, які, врешті-решт, перемагають усі бар’єри.