Тетяна Марцинюк – давня творча змагальниця, має відомі літературні здобутки. Вони не лише в дипломах, а й в книжкових палітурках, бо авторка кандидат філологічних наук, досвідчений літературний критик і, звичайно, знана поетеса. Підтвердження цьому – три поетичні сповіді: «Кардіограма любові», «Забери мене в літо своє», «Перед порогом совісті». І ось четвертий виліт «творчого метелика» на люди із сьогоднішньою назвою – під чорним крилом війни». Збірка має досить промовисту назву, в якій виразно відбивається наш тривожний час, повен вогняного розвою.
З першого вірша цієї збірки читачі щиро проймаються її злободенною тематикою творчих намірів: «Україна в огні», «Ворог книнув вогонь…», «прийде розплата», «Російським вбивцям», «Жахлива потвора»…
Звичайно, сучасним патріотам авторка радить брати до бою найвірнішу зброю – рідну мову. Не дивно, що першим наступальним розділом збірки вона й поставила – «Мільйоннолико залунає Слово!». Бо:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Допоки ми народ – цвістиме Мова!»
Мовний розділ на відкритті збірки вона поставила не випадково. Вона – закохана в рідне слово, бо ж – кандидат філологічних наук, глибокий знавець мовних тонкощів, є вірним навчителем словесного розвою.
«В мові слова і завзяття
Об’єднаймося ж всі, браття!
Рідне слово, рідна мова –
То державності основа».
Можливо, читач подивується, що авторка у «вогняній» збірці першим поставила розділ про Мову. Немає тут дива, а є сердечна відповідь: «Мово – зболене серце держави – Ти одвічно свята й величава». Бо з багатьох життєвих прикладів відомо: «Ті, що рідної мови не знали, Матір зраджували єдину».а мова для авторки – це незамінима переможна зброя.
Вже на одних заголовках віршів читач спрямує свої настрої в «плач України», її неподоланість. Ось вони: «Увірвалося зло», «Ми – єдині», «Стомився час», «Жахлива потворо», «Чому в квітня заплакані очі?», «Палітра дня», «Останній день»:
«На жаль, гудуть сирени, ріжуть вухо,
Десь гинуть хлопці, серденько щемить».
Успіхи наших оборонців авторка висвітлює в усіх сповідях, несе радість на завтрашній день. Дарма що…
Аж до Дніпра вони добрались,
Ті навіжені москалі.
Вони ж катюги сподівались,
Що візьмуть Київ за три дні.
Не по зубах прийшлась столиця –
Твердиня духу й гарту прить, –
Тож перекошені в них лиця,
А Київ квітне і стоїть.
(«До перемоги!»)
Поетеса уміє знаходити в щоденних напливах часу найвиразніші картини життя, які ведуть нас до Перемоги. Згадаймо рядки вірша «Тривожний листопад»:
«Ох, ну який тривожний листопад,
Хоча й така краса навкруг сяйлива…
Тож згиньте, залпи грізних канонад!
Всміхнись, веселко. – витвір щастя й дива!»
Авторка уміло розкриває творчу думку перед читачем («Перехворіло…»), спиняє його увагу на звичайних деталях дня, які опоетизовують її сповідь.
Взагалі, почуттєва тема материнства, сердечності – головні творчі наміри її, бо тільки мамина рука може надійно змахнути з очей власних і дитячих солону сльозину. Тому поетка сміливо бере для розкриття «трафаретні назви» ‑ «Серце матері», «Вона хотіла жити…», «Балада про хороброго солдата» тощо.
Любить і вміє Т.Марцинюк висвітлювати життєві реалії, знаходити в них «Боже зерно». Ось сповіді про відкриття меморіальних дощок воїнам-героям, колишнім вихованцям Березанівського ліцею №3 Івану Городнюку, Максиму Ярмолці, Олександру Осійчуку. Це були незабутні, зворушливі події. На одну з них навіть з неба опустився справжній лелека, який став символом образу Вані Городнюка, «патріота, що був на Майдані, за ідею, мов свічечка, згас», «Зарубцюй, Боже, біль України», ‑ кожен подумки щиро просив».
Божий птах – це не вигадка, а реальність. А, взагалі, авторка уміє образно передати свої думки. Ось приклад:
Всміхатися сонцю щодня,
Не бачить міста в руїнах.
А, може, що не роси,
А дитячі сльози?
Стомився час в жалобі днів.
Час сльозою пливе.
Він історію кров’ю напише.
Героїчна сторінка Березнівщини рясно скроплена кров’ю справжніх Захисників, мужніх Воїнів, яким авторка присвятила зворушливі поетичні рядки. Назвемо їхні імена: Іван Городнюк, Максим Ярмолка, Олександр Осійчук, Михайло Курята, Володимир Курильчик, Василь Іванюк, Олександр Яковишин, Богдан Семенчук, Тарас Лещук, Марія Власюк. Звичайно, не до всіх змогла прихилити своє співчутливе Слово поетеса, однак її поетичні розповіді уособлюють навіть імена тих, котрі не потрапили на сторінки знакової книги, але залишили глибокий, болючий слід у душі. Цей біль проривається з кожного рядка, з кожної строфи.
На завершення розділу «Вони тримають небо» авторка подала «Баладу про хороброго солдата», який є своєрідним підсумком героїки молодого покоління.
Є у збірці чимало слів люті на адресу сучасних убивць. Ось приклади:
Чи ви люди, чи просто мізерні створіння?
Ви поляжете усі тут – на землі країни,
Де лишилися від вас горе та руїни.
Не скотина ж вас вродила, а людина – мати.
Чорти покотять вас на тачці в пекло,
Бо ж ви не люди – справжня сатана!
Закінчимо цю «люту карусель» останніми поетичним словами авторки:
Тепер у гості до нас – зась!
Ні кроку – будемо вбивати!
Але вбивча хроніка у збірці продовжується. Ось розкриймо вірш «Очі війни».
Які вони, очі війни?
Усім зрозуміло, що злючі.
Без сумніву, в них – зло пітьми,
Й драконові іскри палючі.
Виразним є розділ у збірці, присвячений тим, кому «не виплакати сліз ночами», ‑ «Осанна матерям»:
О, де ти, Боже, де тій меч,
Щоб зняти голови їм з плеч,
Щоб сліз не проливали мами
В гіркій скорботі за синами.
Розділи збірки «Сирітське крило», «Російським вбивцям», «Зранена земля», «Переможна світання», роблять її тематично-прозорою, підсумково-зведеною. Досить прямолінійні авторські оповіді можна назвати віршованими загальниками, в яких криється головне звучання.
Однак, завершити варто рядками з вірша «Загублені підкови»:
О, Боже, якщо ти є в світі,
То витягни добро х тенет –
Хай сяють зорі між планет,
Птахи гніздяться в буйнім вітті.
Та, мабуть, не сказати кілька завершальних слів про пісню «Вчить «Заглада», було б неспраедливо. Тож співаймо її разом! А читачам пояснення: «Заглада» ‑ це книга земляка авторки Бориса Боровця. Вона вчить кожного українця мужності, вміння перемагати зло й знаходити шлях додому:
Як долати треба страх,
Коли бачиш смерть і жах
Вчить «Заглада» ‑ 3 рази.
Вміти правду берегти
Й поколінням донести
Вчить «Заглада» ‑ 3 рази.
Пісенними акордами розбурхує емоції іще одна пісня – «Полини»:
Полини, полини, гірко вам від війни,
Загубилися ви між вітрами.
Полини, полини, вас герої-сини
Зігрівають своїми тілами.
Збірка «Під чорним крилом війни» ‑ це сьогоднішні реалії життя тих, хто «тримає небо». До них найважливіше слово авторки:
Я пригорнуся до вас, як бувало, ‑
Менше любові моєї не стало.
Досить вже воєн! Замовкніть гармати!
Вертайтесь, синочки, до рідної хати!
Дмитро Головко,
лауреат літературних премій
Павла Тичини та Григорія Сковороди