ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЯК ІТАЛІЙСЬКІ СПАГЕТІ МОЖУТЬ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА ЛОКШИНУ
Минулого тижня в Києві на сцені Національного драматичного театру ім. І. Франка відбулася театральна прем’єра.
“Слуга двох панів” Карло Ґольдоні (режисер-постановник Давид Петросян) — вистава, яка нагадує весільний торт. Розкішна «тортова» сценографія: обертовий будиночок, що повертається до глядачів яскравими гранями. У вікнах того будиночку готується щось смачне, щось за італійським рецептом. Позитивне дійство, яке оприявнює шаленство вільного духу, емоційну розкутість, що поєднує таємницю, ерос і танатос. Вистава пластична, вишукана, з прекрасними декораціями й несподіваними режисерськими ходами, коли звукорежисера долучають до постановки, коли актори деавтоматизують сприйняття реальності, виходячи з ролі, а потім звертаючись до глядачів і запрошуючи публіку до італійського гастрономічного свята. Святковість і пластичність — дві визначальні характеристики постановки, яка вияскравлює свободу людини, ідею «вільної волі» Піко делла Мірандоли.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Слуга двох панів» — комедійна феєрія, як венеційський карнавал, вистава-свято, яка виблискує лоском свободи й емансипації духу, вітальності й грайливого розуму, який вносить плутанину в порядок речей, множачи на «два» вертикальну залежність слуги Панталоне (Віталій Ажнов/Остап Ступка) від свого пана.
Граційна та грайлива постановка, що вияскравлює мотив свободи. Щоправда, свобода легко може бути зманіпульована: і тоді «вільна воля» перетворюється на шлях у нікуди… на колообіг випадковостей, що затягують персонажа в трясовину випадку, який починає грати злий жарт із усіма. маленька брехня породжує велике непорозуміння, у якому плутаються й переплетені всі.
Торт поступово «розпадається» на шматки і бачиш, що всередині є якась червоточина. Але така людська природа: людина — не янгол і не диявол. Людина — вільна в своєму виборі, навіть тоді, коли робить дурниці. Лоск венеційського карнавалу перетворюється на театр абсурду. Актор може вийти перед антрактом, стати перед лаштунками, щоб зіграти свою роль.
«Слуга двох панів» Карло Ґольдоні — легка й іскрометна комедія характерів і переплетених доль, із якими бавиться випадок. Це історія про брехню, що, немов італійські спагеті, обкручує персонажів. І ось уже ніхто не може виборсатися з тенет цих спагетин, які з’являються на сцені на самому початку вистави і постають метафорою і своєрідною квінтесенцією постановки про життя, кохання й несподівані зиґзаґи долі.
Спагеті поступово перетворюються на «локшину», що звисає звисає з вух персонажів комедії.
Яскраві костюми (Даниїла Колот — художник-сценограф, художник по костюмах) вражають глядачів і переносять в італійський світ з його неймовірно смачною кухнею. Режисерові вдалося поєднати образи італійських спагеті з тією метафоричною «локшиною», що звисає з вух героїв, котрі потрапляють в ігри Панталоне. Кожний його вчинок дедалі більше заплутає. І от уже ніхто не може виборсатися і ніхто не здатен знайти вихід. Неправда в геометричній прогресії примножує подальшу брехню і тут мимохіть спадають на думку слова Августина Блаженного: скоївши злочин, важко повернутися до праведного шляху.
Чому виникає брехня? З жадоби, з тієї химерної людської природи, котра постійно прагне наживи, яка хоче отримати дедалі більше дивідендів, прислуговуючи двом панам.
Прекрасна метафора нашого часу, у якому важливо повернутися до етичного буття, тобто до осмислення реальності як етичного явища. І ця легка комедія, по суті, порушує перед глядачем екзистенційно важливі питання про темні сторони людського “я”, що просто є.
Потрібно брати до уваги те, що людина така, яка є: слабка в своїх пристрастях і жадібна, маніпулятивна й подеколи просто пришелепувата у незбагненних вчинках.
Д. Петросян залучив до постановки іронію, і це, безперечно, плюс. Сильною стороною також є інтерактив із глядацької аудиторією. Від цього вистава виграє і відчутно, що ця постановка сприймається легко, залишаючи приємний післясмак.
Гастрономічні метафори тільки посилюють загальний антураж італійського емансипованого й перебільшеного екзотизму. В постановці наявна постійна гра з мовним дискурсом, з перетворенням акторів цієї вистави на “італійців”, про що вказують химерно обіграні на початку вистави італізовані прізвища на початку. Варто відзначити прекрасну гру Івана Шарана в образі Труффальдіно.
У виставі репрезентовано традиції блазнювання, які доречні й допомагають занурити читача в атмосферу комедії масок, цієї майстерної comedia del’arte, яка містить також і мораль.
Вражає пластичність постановки, її сучасна тональність, що посилюється інтерактивними прийомами. Сюжетна тканина цілком зрозуміла: ця вистава видається цілісною в своєму мистецькому оформленні. Немає нічого невідповідного, глядач сміється з кумедних вчинків слуги, від самого початку знаючи, що один із панів “фальшивий”.
У постановці важливе навіть не оприявлення правди: тут майстерно показано, як із кожним вчинком, що віддаляє людину від етичного буття, поглиблюється ситуація абсурдності і в якийсь момент уже неможливо знайти вихід. Закон достатньої підстави не працює: від початку слуга заперечує, що його пан мертвий. А далі глядач спостерігає за макабричним танком макаронів, у яких заплутуються всі. Любов і омана, пристрасті й жадібність, людська пришелепуватість і гра з долею — ось про це «Слуга двох панів», вистава, що огортає глядачів нестерпною легкістю буття зі смаком італійських спагеті й одвічної людської «локшини», якої так багато в людському світі.
Дмитро Дроздовський,
секретар НСПУ,
науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України,
головний редактор журналу «Всесвіт»
Фото з ФБ-сторінки Національного драматичного театру ім. І. Франка.