ОЛЕКСАНДР КОЗИНЕЦЬ. «СЕЗОНИ ДНІВ»
Поет – завжди сучасник, відданий слову поза часом. Олександр Козинець у циклі, який умовно дозволю собі назвати «Пори року» (своєрідна алюзія на А. Вівальді), залишається вірним слову, яке може бути Любов’ю, Вірністю, Натхненням.
Він не розчиняє глибинних емоцій, не тікає від них, не іронізує з власної емоційності як слабкості чи недолугості.
Суб’єкт його лірики близький сучасному віртуальному світові з цілковито новим типом чуттєвості мешканців фейсбуків та інстаґрамів. Він розчиняє слова й зближує слово українське з англійським гештеґом або ж просто інкорпорує до відомого слова частинку, яка в іншій мові (наприклад, тій-таки англійській) має інше значення. І ось міжмовні омоніми стають чинником конструювання особливого художнього слова, де лавка – це love_ка.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
приходь у парк
на love_ку
посидіти зі мною
поки осінь тепла
поки затишно бути
осінньо_
го_лим
нам (12 вересня)
Поет завжди створює власну мову. І суб’єкт лірики в О. Козинця заглиблений у пошуки питомо свого слова. Він епатує, емансипуючи й гібридизуючи українську мову, яка в його збірках часом виявляє нові можливості художньої гібридності та транскультурності. Поет розчленовує слова, використовує лексику питомо свого часу (ретвіти, лайки, інстаґрами…), бо мова поета — тут-і-тепер, вона не може бути з архаїчних глибин. Прадавність мови не в архаїзмах, а в тому, щоб розщепити матерію, щоб вжити слово, яке деавтоматизує сприйняття реальності.
Кожний вірш Олександра — це сюжет, картинка, сформована під впливом розмови, образу, мандрівки, відчуття. Його вірші — сильветки, замальовки, календарні афоризми, кажучи умовно. Проте в них нуртує магма слова, а отже, перед нами поет, який іде не за календарем, а який рухається в світі власних лабіринтів, а календар – лише стратегія гри, форма наближення слова до часу, у якому вияскравлює неповторна індивідуальність. Кожний фрагмент поетосфери має часову локалізацію. Перед нами індивідуальний календар, у якому, проте, важить не так природа зовнішніх змін, як природа внутрішнього слововчування й психовчування в слово, бо сюжети автора в цих чотирьох книжках психологізовані.
О. Козинець майстерно відтворює психологічні тони й напівтони, показуючи, як кожне слово має психотип. У його художньому світі немає порожнечі, натомість слово образне насправді є словом психологічним. І в цьому також сучасність поета, бо слово – це не лише звучання, а й образне сприйняття суті, тобто поривання у світ психосоматики мови.
Глибинність переживань пов’язана з часом, у якому живе суб’єкт лірики. Це час по-своєму контроверсійний, і важливо зрозуміти, в чому коріння нової контроверзи. Наприклад, чому дівчина в поетичному світі виставляє у своїх постах картинки з їжею, а сама «постує» вже котрийсь день, проте не зізнається в цьому своїм віртуальним френдам?.. Чому виникає новий тип симулякрової реальності, чому прагнемо бути не собою й водночас у цьому бажанні утвердити когось іншого у віртуальному світі замість себе виявляємо власну сутність?
Чотири пори року, впродовж яких розгортається світ поета, — психологічне тло, на якому зображено полювання за словом. Ці замальовки ніби банальні, але водночас неповторні, інколи сміливі, експериментальні й зухвалі, щирі й наївні. Ситуації справді мільйони разів траплялися в минулому й траплятимуться в майбутньому майже з кожним із нас. Проте важливо звернути увагу на мовне представлення того, що є правічним у людській природі: любов і бажання бути разом, прокидатися в одному ліжку з людиною, яку кохаєш, відчувати біль і тривогу, захищатися й іти разом крізь усі негаразди життя.
Окремі поетичні замальовки нагадують східні хайку, віршам притаманний зоровий малюнок, оригінальна й потужна візуальність і екфрастичність поетичного зображення:
бувають дні суму
бувають дні спаму
бувають дні мами
бувають
коли на дні
буває що за[буває]
мо
народжуємося
помираємо
швидко
минають
дні…
(5 жовтня)
Поетичні сюжети О. Козинця неповторні. Є в них глибинний гуманізм, справжня любов, нестримна, подеколи стихійно-дика, а є й ніжність, і тривожність, і романтичний флер, і пафос закоханості. Суб’єкт лірики шукає слово, бо вірить у Слово, вірить у те, що в світі є щось абсолютне, що не має терміну придатності, бо містить у собі істину, яка трансцендує час, тобто витікає за межі тут-і-тепер і стримить у нескінченність, якою є мова. Ця нескінченність може мати різне позначення: космос, Бог, Любов.
нам вистачає тих
хто кожну
святу думку
спаскудить
збезчестить
викривить
і бракує тих
хто залишить
її
у своїй голові
святою
(21 листопада)
Любов визначає динаміку внутрішніх шукань і їх цілепокладання, тобто телеологію поетичного світу. Гортаєш сторінки й розумієш, що немає тут слова, написаного без любові. Гуманізм залишається важливим, якщо не фундаментальним винаходом людства. Уміння співчувати, любити, дбати — те, що наповнює життям світлом. Якщо тобі замало сонця грудневого дня — спробуй запалитися зсередини. Ця думка — перефразована цитата з одного із «зимових» віршів О. Козинця. Його слова наділені світлом, тому вони запалюють читачів зсередини. Потрібно лише ввести код до цих вайфайних книжок.
Задум Олександра оригінальний, книжка — своєрідне продовження віртуального світу нашого життя. Вона відображає психологічні колізії й тенденції сьогодення, як-от зацикленість на віртуалістиці, — й водночас пропонує вихід із цієї залежності.
Думаю, радість від експерименту, яку відчував автор, передається й читачеві, бо книжки заряджають новими сенсами й енергіями, в них відчутна жива думка поета, який прагне йти досі ніким не протореним шляхом. Хоча в тексті є інтертекстуальні алюзії й відсилання (до Жадана, Привалової, Забужко, Мудрак…), проте авторська іронія тут не стає чимсь броненепробивним. Наведу один приклад, коли іронія виводить суб’єкта лірики на філософське афористичне узагальнення, що стає емблемою часу сьогоднішнього:
люди
лускою
туляться
одне до одного
й
лускають_
ся
(15 вересня)
Навпаки, легка іронічність рятує від банальності й дає можливість іще раз сказати про найважливіше — любов і вірність, потребу щастя й гармонії… Чотири «скибочки» з PIN-cod-ом від Олександра Козинця припадуть до смаку тим, хто в поезії прагне знайти життєдайні сенси й насолодитися пошуками нового — у слові й дійсності навколо нас.
“Українська літературна газета”, ч. 3 (269), 14.02.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.