“Українська літературна газета”, ч. 9 (365), вересень 2024
Культура прочитання й реінтерпретації минулого, як це пропонує І. Говоруха, є однією з основних складових національної ідентичності, формуючи не лише історичну пам’ять, а й естетичні та моральні цінності суспільства. “Код нації” Ірини Говорухи (Київ: Саміт-книга, 2024, 616 с.) — видання, яке розкриває життєвий і творчий шлях видатних діячів української культури, пропонуючи екскурси в родинне життя письменників, акторів, політичних діячів, оприявнюючи їхні стосунки з колегами й друзями.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Рецензована книжка підкреслює важливість проєктів, що пропонують нове прочитання біографій видатних українських діячів. Видання виявляє потужний гуманістичний потенціал і розкриває життєтексти про творців українського буття, не порушуючи кордонів етики (за епіграф до книжки взято слова Василя Симоненка: «Я — українець. Ось і вся моя біографія»).
«Код нації» — виважена й делікатна спроба реконструкції внутрішнього світу митців, репрезентація їхніх устремлінь, часто змагань із зовнішніми обставинами, коли ідеологія протистояла творчому духові. У світі, де цінності швидко змінюються, такі видання є містком між минулим і сучасністю, допомагаючи передусім молоді зрозуміти, як історичні постаті формували українську ідентичність і культурні традиції модерного часу, подеколи в непростих конфігураціях і протистояннях із системою. Сучасне прочитання життя митців допомагає розкривати їхню справжню сутність: життєві злети й падіння, боротьбу за право творити, зміцнювати українське буття вчинками й творчість, а також і тріумфи, без прикрас і забронозовілості, що інколи мала місце в класичних історіях про видатних діячів. Ось як авторка завершує розділ про Павла Тичину: «Останні місяці Павло марив, що за ним стежать, а в його квартирі встановлена апартура для прослуховування (насправді так воно й було). Перед смертю здіймав догори руки, все диригував невидимим хором з оркестром. «Причалив», на жаль, на чуже місце, бо для тих, хто продав душу, не передбачено персональних апартаментів (раніше в тій же ямі лежав меценат і купець Григорій Гладенюк). Ліда перевірила всі його щоденники й повирізувала «компромат». Особливо — згадки про інших жінок. От і вийшов нудний комуністичний образ. Образ генія, який уклав з дияволом «вигідний контракт»» (с. 231: тут і далі цитовано за рецензованою працею).
Ірина Говоруха пропонує надзвичайно живе, щемке й правдиве прочитання життя видатних постатей, допомагаючи читачам усвідомити, що митці були не лише геніями, а й звичайними людьми, які переживали складні обставини — боялися, сумнівалися, але не зупинялися на своєму шляху. Ось як авторка пише етюд про Максима Рильського: «У Максима Тадейовича приживалося все: від фруктових дерев до екзотичних. Навколо — Голосіївський ліс, гонорові пагорби та такі ж поблажливі схили. Свою оселю поет називав «мануаром», тих, хто охоче гостював, — «мануарцями». В маєтку завжди радо приймали гостей. Бувало, за вечерею збиралося до тридцяти чоловік. Поет любив розлити по келихах добре вино, затіяти змістовну розмову, зіграти партію в шахи» (с. 211).
Така відкритість у висвітлені життєвих історій сугестивна, й вона впливає на формування свідомості читачів: вчить приймати поразки як частину шляху до успіху, заохочує до чесності й відповідальності перед собою та суспільством. У світі, переповненому симулякровими, викривленими й неправдивими інтерпретаціями, що часто віддаляють нас від реальності, важливо повернутися до істинних цінностей, що їх сповідували такі постаті, як Максим Рильський чи Ольга Кобилянська. Ось як письменниця пише про один із періодів у житті Максима Рильського: «Унадилась самотність. Дім став пусткою і якось враз збайдужів до свого господаря. Максим ходив кімнатами, наче примара, і все шукав її домашні черевички на підборах. Милувався каблучками, сукнями. Плакав, коли згадував, як припудрювала щоки коло дзеркала, щоб здаватися молодшою, обирала прикраси. Вдівець намагався рятуватися роботою, брався за нові й нові переклади (знав тридцять мов), але на душі залишалося гірко. Тоді чимчикував до заплавних луків. Ставив стілець і сидів годинами, слухаючи гомін перелітних птахів та шарудіння у верболозі. Розглядав плесо води, що зрідка розходилась ледь помітними колами. Рахував сварливих качок чи куликів» (с. 213).
“Код нації” не лише розширює культурні обрії, а й формує нову модель усвідомлення постколоніальності через споглядання правдивого шляху велетів українського буття. Ця книжка привносить у наш складний час війни образи та ідеї, актуальні для утвердження вільної особистості, яка шанує своє минуле. Такі ревізії життєтексту видатних постатей є невід’ємною частиною просвітницької місії, що спонукає до пошуку та збереження автентичності в культурній гармонії між традицією та сучасністю. Але акцентування на автентичності – іманентна риса метамодерної культури ХХІ ст., яку візуалізує “Код нації” І. Говорухи.
Сучасна українська молодь шукає нові підходи до пізнання своєї історії та культури, які були б актуальними, зрозумілими та наближеними до реалій сучасного життя. Війна загострює потребу в гуманізмі, в правдивості та етиці. “Код нації” І. Говорухи є прикладом того, як сучасна література може поєднувати в собі аналіз особистостей та відверту й чесну презентацію їхнього життя. Така літературна форма не лише збагачує знання читачів, а й формує етичне ставлення до минулого, розкриваючи масштабність особистостей без романтизації, але в річищі правдивої поваги до людей, котрі йшли шляхом протистоянь із системою.
У «Коді нації» авторка пропонує сучасне прочитання життєтекстів таких велетів духу, як Максим Рильський, Павло Тичина, Богдан Ступка, Ольга Кобилянська, Ада Роговцева та ін., фокусуючись передусім на людських переживаннях та описах приватного простору. Такий підхід стає зброєю проти ідеалізації постатей. Замість того, щоб малювати “героїв із бронзи”, письменниця зосереджується на реальних моментах у житті митців: помилках і перемогах, емоціях і переживаннях. Часом сконструйовані мінінаративи показують, що геніальність не є чимось однозначним або легким — це результат прихованих зусиль, намірів і колосальної боротьби.
Нині в умовах війни особливо цінуєш щирість та чесність. “Код нації” — це по-живому писана біографія, у якій щирість не лише пробуджує зацікавленість до історії, а й спонукає до саморефлексії, розвитку критичного мислення й розуміння того, як минуле може впливати на сучасність.
«Код нації» виконує не лише освітню, а й культурну місію, формуючи нову національну свідомість серед молоді. У світі, де культурна ідентичність зазнає викликів глобалізації, важливо вивчати й цінувати власні корені. Книга, що балансує між фактом і художнім викладом, надає молодим читачам можливість зануритися в історію, спостерігаючи за трансформацією суспільних запитів і емоцій, які супроводжували розвиток нації. Це вчить їх не лише поважати спадщину, а й активно долучатися до її формування в сучасному світі. Книга «Код нації» Ірини Говорухи є важливим внеском у літературу, що відображає потреби сучасної молоді. Сучасне прочитання життя видатних особистостей, яке пропонується в цій книжці, здатне відновити зв’язок між поколіннями, сприяючи подальшому розвитку культурної ідентичності та національної свідомості.
Ольга Кобилянська, знакова фігура української літератури, відзначалася боротьбою за права жінок і підкресленням значущості жіночої самореалізації. «Не втомлювалася повторювати, що жінка має бути ціллю для самої себе. Розвивати себе, наповнювати, збагачувати. Вирізьблювати. Кожен вечір закінчувала книгою і радила вечірнє читання іншим. Навіть коли спаралізувало, їй читала вголос прийомна донька Оленка» (с. 204).
Ада Роговцева — яскравий приклад того, як акторська майстерність може стати інструментом формування національної свідомості, символом гідності й поваги до себе та інших. «Із театру Лесі Українки Ада пішла в нікуди, оскільки не мала за спиною парашута. Просто залишитися не могла, бо все стало інакшим: люди, ідеї, атмосфера. Написала заяву,. та ще пів року догравала вистави. У театрі поставили вертушку, як на заводі, але жінка ні разу через неї не пройшла. Де ви бачили актора, який погодиться з такою муштрою? Де ви бачили твору людину, котра змириться з шорами чи гамівною сорочкою?» (с. 315). У «Коді нації» зображено, як мистецтво легендарної акторки відображає мрії українського народу.
Богдан Ступка —— один із найвідоміших українських акторів, який став символом театрального мистецтва в Україні. Його багатогранний талант і здатність втілювати різноманітні образи демонструють величезний діапазон психологічних конфігурацій: «Ніколи не просив ролей. Єдиний раз відступив від власного правила, коли мова зайшла про п’єсу «Украдене щастя». актор підійшов до режисера Сергія Данченка й почав благати дати роль Миколи Задорожнього. Той нізащо не погоджувався, адже Богдан Ступка завжди грав благородних героїв: королів, гетьманів, дворян, а тут сільський простий дядько. Мовляв, навіщо такому чудовому акторові грати пригнобленого, приниженого зацькованого селянина? Але Богдан Сильвестрович дуже хотів побувати «у шкурі» того персонажа. Показати маленького чоловіка з великим серцем, що вміє любити. Бо людина може не мати посади, особливого достатку, але вміє кохати вірно й самовіддано. І це викликає повагу» (с. 298). Б. Ступка втілював власним життям і ролями образ українського «аутентичного» актора, який занурений у стихійний еґреґор свого народу, його історії, мови та культури.
Отже, «Код нації» Ірини Говорухи — це сучасне прочитання біографій видатних українських діячів. Авторка пов’язує їхні досягнення з гуманістичними цінностями та екзистенційними викликами часу, у якому жили митці. «Код нації» — книжка художній біографій видатних українських діячів культури, чий шлях зображено у вимірі гуманізму та утвердження поваги до культури, що важливим чинником національної ідентичності. Постаті, про які розповідає авторка, вкотре нагадують нам про значення цінностей у культурі, яку вони уособлюють.
Дмитро Дроздовський,
Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ,
секретар НСПУ
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.