“Українська літературна газета”, ч. 4 (360), квітень 2024
“Нотатки мого друга Т.Р” — друга (насправді третя – перекл.) книга у творчому доробку Володимира Яворського-Волдмура. Попередня книга епопея «Напівсонні листи з Діяамантової імперії та Королівства Північної Землі», яку автор писав упродовж кількох десятиліть, вийшла в Україні у 2020 році (в електронній версії) і того ж року була видана польською в перекладі Богдана Задури Товариством «Літературна ґалерея» (Towarzystwo Galeria Literacka) в Ченстохові. Новий прозовий твір Яворського-Волдмура за формою подібний до попереднього, але зовсім инакший, якщо йдеться про порушувані теми. “Нотатки” подають панораму сучасної України очима доволі ориґінального невдахи, який, досягши значного матеріяльного та соціяльного становиська, в певний момент добровільно відмовляється від усього здобутого, на два роки покидає країну в пошуках чи то сенсу, чи то якоїсь вищої сутности, яка визначає життя людини (автор иноді називає це «сокровенним тепер»), і врешті-решт повертається на батьківщину з усвідомленням поразки. Оселившись у Києві, він віддається усамітненому спогляданню дійсности, провадячи нужденне існування в крихітній однокімнатці убогої багатоповерхівки.
“Нотатки…” мають форму коротких оповідань, наснажених конкретними образками з життя (в українському електронному виданні кожен розділ супроводжує світлина або малюнок). Отож ті образки є ніби відправним пунктом для розповіди, яка майже завжди закінчуються кульмінаційним моментом. Такий підхід несе в собі не тільки (або не стільки) ілюстративну мету – за ним стоїть глибша думка, намагання поставити під сумнів достеменність взаємодії між розумом і світом. Це, напр., бачимо в 29-му розділі, який ілюстровано фотографією двох дівуль-ляльок у вітрині супермаркету в Бельґії. Розглядаючи їх, оповідач спочатку переконаний, що вони живі, але невідь-чому залізли під дах торгівельної залі, коли ж виявляє свою помилку, то його поймає жах, він вибігає з приміщення і заспокоюється лише на березі річки Урт. Пояснення цієї – можна сказати, нестандартної – реакції становить кульмінацію оповідання: “Відтоді мені і запала в серце ця велика загадка – омана, що змушує нас плутати живе з мертвим, спонукає не бачити непроминальности у змінному і минущости у незмінному, загадка, яку я не розгадав і досі.”
Прикладів такого зв’язку між ілюстраціями та оповіддю можна було б навести багато. Всі вони (або, якщо не бути таким категоричним, майже всі) підводять героя до загадки «сокровенного тепер», неможливости поєднати спостереження з досвідом.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Додамо, що прозі Володимира Яворського-Волдмура також не бракує і самоіронії. Стеменно так, як режисери заради забави знімаються в епізодичних ролях у власних фільмах, у деяких нотатках явно проступає ґротескний портрет самого автора. Дивакуватий персонаж, який викликає страх і жалість у односельців, явно є спотвореним портретом самого письменника.
Ми спостерігаємо за життям головного героя “Нотаток мого друга Т.Р.” не в лінійному часовому порядку, а через повторення, нагадування, ремінісценції. Варто, однак, зазначити, що, незважаючи на це, перебіг подій відтворено бездоганно, у найдрібніших деталях. Читачеві неодмінно сподобається відкривати для себе нові деталі, що доповнюють одне одного, і в той же час цілісність романного світу свідчить, що автор впевнено веде розповідь власною рукою. До того ж, такий нелінійний спосіб побудови оповіди автор уже успішно використовував у своїй попередній книзі.
Головний герой роману виявляється проникливим і уважним спостерігачем повсякденного життя в ріжних його аспектах. Структура твору, побудована на основі образків-оповідок, сприяє таким спостереженням. Перед нами справжня «людська комедія» — цілість, злютована як неустанними спробами збагнути сенс життя, так і розвитком колізій, що виникають часом із несподіваних ситуацій. Сенс – це таємниця, «сокровенне тепер», що відкривається в неспогадані миті життя і вислизає щоразу, коли думка намагається це зафіксувати. Подорож героя в гори Перу – це не стільки втеча, скільки спроба емоційної сублімації в умовах тотального усамітнення. І хоча бувають моменти, коли Тихін відчуває близькість «таємниці буття» (якщо спробувати передати «сокровенне тепер» у термінології Віткація* (Станіслав Ігнацій Віткевич, польський письменник, маляр і філософ, 1885 -1939 — перекл.) ), але рух рефлексії щоразу перекреслює всі зусилля. Істина – це не те, що мислиться, а те, що переживається поза мисленням. Таким чином подорож в гори зазнає поразки, до того ж вона абсолютно безглузда – адже переживати без урухомлення думки можна де завгодно, не обов’язково на иншому кінці світу.
А от те, що, на думку автора, є незмінним і не підпадає спекуляції чи непевності, це природа – величний Дніпро, який, як скеля, опирається плинові часу і якого анітрохи не зачіпають ні людські клопоти, ні мінливі людські пориви. А ще також фльора і фавна, які пов’язані з людиною невидимими нитками: дерева та кущі київських парків, садів і тварини – тхір, старий пес.
Твір, який найбільше спливав мені в пам’яті під час читання «Нотаток…» – «Навпаки» Жориса-Карла Гюїсманса. Це роман з усталеним місцем в гієрархії світової літератури, культурна модель напрямку, який можемо назвати «нуртом втраченого сенсу». Покликання на твір Гюїсманса прямо виражене в «Поданні» Мішеля Уельбека, і непрямо відображене, власне, в «Нотатках мого друга» Т.Р.”
Згадаймо, що головний герой роману «Навпаки», молодий потомок знатного роду де Ессейн, дитя занепадаючої західної культури, віддається читанню мудровано-витончених творів, а водночас збоченським роздумам і безплідним оргіям. При цьому у нього виникає гостре відчуття, що він падає у прірву ненаситности. У момент відчаю, коли з’являється проблиск надії на відродження і віднайдення сенсу, автор ставить його на роздоріжжі – перед ним постає безрадісний вибір: дуло пістолета або підніжжя Хреста. Він обирає підніжжя Хреста і – як і сам Гюїсманс, який наступними романами засвідчує про своє повернення в лоно Церкви – рятується від загибели через віру. Його пізній нащадок, герой «Покори», ще раз намагається пройти той самий шлях, не лише в містичному, але й у фізичному сенсі – він відвідує ті самі монастирі, що й герой чергового роману Гюїсманса «В дорозі», здійснює таке ж паломництво, але брама навернення вже зачинена – тож йому тільки й лишається, що збавляти дні в глухому мертвущому абсурді.
Також не зайвим буде відзначити певну схильність українського письменника до резонерства, яке, до речі, він поділяє зі своїм французьким попередником. Однак, якщо Гюїсманс присвячує цілі сторінки французькій релігійній та світській поезії, живопису та кулінарному мистецтву, то у творі Яворського-Волдмура ми зустрічаємо прискіпливий аналіз світу рослин, квітів, птахів та плину вод Дніпра. Автор роману «Навпаки» не був би задоволений – він ненавидів природу, і марно шукати її описів в його творах. Але в прозі Яворського-Волдмура ці описи додають мальовничости, меланхолійности і водночас дозволяють відсторонитися від зчаста виснажливих внутрішніх переживань.
Не знаю, чи був Яворський-Волдмур знайомий з творчістю Ж-.К. Гюїсманса (не виключаю), але подорож Тихона Рожавського, хоч і не пролягає через спекотний південь Франції, закінчується схожим чином – питанням: «для чого це все?», яким і завершуються «Нотатки»….
Не важко назвати й инших літературних шукачів втрачених смислів – Гаррі Ґаллера зі «Степового вовка» Ґермана Гессе, Орасіо Олівейру з «Клясової гри», Хуліо Кортасара та багатьох инших безстрашних мандрівників. Повернення Тихона Рожавського до Києва після невдалої виправи в гори Західних Кордильєр і його пізніші блукання вулицями, провулками, площами, мандри у часі та просторі нагадують подорожі до витоків. І так само залишають по собі відчуття нереалізованости, гіркої поразки, болю існування. Саме до цих блукачів у меандрах буття звернувся з цими словами инший француз* (Ґійом Аполінер, 1880-1918 – перекл.):
Де ти, мій друже!
Ти так умів занурюватися в себе,
що залишилася лише безодня,
в яку і я пірнув у самотині –
аж до безбарвних глибин.
Згідно з датами під кожною нотаткою книга була написана між 2018 і 2021 роками, тобто до початку повномасштабної війни, яка розпочалася з неспровокованого нападу Росії на сусідню країну 24 лютого 2022 року. Однак ми знаходимо тут відлуння подій і більш раннього часу – російської анексії Криму та Донбасу в 2014 році. Хтось гине під час бойових дій на сході України, хтось втрачає близьку людину внаслідок цього. Певною мірою книга відображає настрої загрози і непевности на тлі аґгресії з боку сильного сусіда. Цю тезу підтверджує і сам автор в інтерв’ю перекладачеві: з лютого 2022 року він не написав жодного рядка нової прози. Як стверджує, він просто не може писати з огляду на те, що сталося.
Попередню книгу Володимира Яворського-Волдмура можна розглядати як пророче бачення війни, яка прийде і не буде тривати нескінченно довго. Епопея “Напівсонні листи з Діямантової імперії та Королівства Північної Землі” – хоч і витримана в стилі фентезі, з перенесенням дії в невизначене, далеке майбутнє – при прочитанні в час вибуху теперішньої війни набуває несподіваної актуальности.
Роман “Нотатки мого друга Т.Р.” можна також читати як свідчення часу непевности, нездатности знайти сенс у приголомшливій реальності періоду між першою військовою акцією Росії проти України у 2014 році та жахливою тотальною війною, яка триває з 2022 року.
Переклав з польської
В.Яворський-Волдмур
Заувага від В.Я-В.
За останні девять місяців у польських літературних часописах стали з’являтися окремі розділи нового роману Володимира Яворського-Волдмура “Нотатки мого друга Т.Р.” у перекладах Богдана Кнопа — спочатку у ченстоховському квартальнику “Ґалерея” (Galeria), потім у вроцлавському місячнику “Одра” (Odra), а згодом і в люблінському квартальнику “Акцент” (Akcent), вочевидь, як промоція до виходу роману окремою книжкою, що анонсовано на осінь ц.р. В “Акценті” також вміщено і рецензію на “Нотатки”, яку написав перекладач твору.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.