Богдан Дячишин. Візії нашого сучасника про новий світ

509

Любомир Сеник. Райський світ: фантастичний роман. – Львів: Сполом, 2017. – 168 с.; іл.*

 

І все ж незрівнянною є насолода, яку відчуєш,

озираючи світ душею світлою, без будь-якого ґанджу.

Сенека, «Моральні листи до Луцілія» (лист IV)

 

Фантазія є фантазією – пошук омріяного, і нема на те ради. Хоча Алоїз Принц стверджує, що люди втомилися від вигаданих історій. Є тільки одне «але» – якщо оповідь порушує вічні теми морально-етичних стосунків людства, питання його економічного розвитку, то вона вартує нашого найпильнішого дослідження. Людство вступило в нову геологічну епоху, у т. зв. Антропоцентр, і це змінило умови життя на планеті. Колосальне споживання енергії призвело до зміни клімату, й людині залишається дедалі менше місця на планеті Земля.

Головного героя роману Олега невідомою й невидимою енергією переміщають в інший світ, на планету, яка залюднена такими ж людьми, що й Земля, але в інтелектуальному, науково-технічному розвитку випереджає нас на тисячу земних років. Олег намагається зберегти свою самобутність, шукає відповідей на незрозумілі питання, бо ж прагне повернутися до рідного дому: «Я такий, як був. Я залишуся собою…» (с. 18). Ми ж перед Богом, «Як оголене немовля, без пеленок…» (с. 18) – у такому світі опинився Олег. Але ж він на планеті Земля сповідував життєву цінність: людина мусить бути чесною перед собою, тоді буде чесною перед Богом та іншими людьми, бо сутність людини – бути собою, не зрадити себе, своєї пам’яті, любити одне одного.

Перші кроки Олега в Новому Світі… Він «онімів з дива», яким було приготування Нілеєю обіду (вона зустріла його в ІНШОМУ СВІТІ, і в її обов’язки входило займатися такими прибульцями, як Олег. Лея – вигаданий персонаж всесвіту «Зоряних воєн». Можна припустити, що ім’я Нілея перегукується з протилежністю. Вона зізналася: « – Я… там [в Україні. – Б. Д.] була… і вивчила мову…{с. 30}):

« – Дорога господине. Ви, як фея з чарівної казки, своєю ніжною рукою творите чудо, задля якого жінки на планеті Земля піт проливають…

– Олеже, не дивуйтеся. Це інша цивілізація» (с. 21–22).

Олега мучили питання, сумніви. Він не розумів мети свого перебування в іншому світі. Нілея прочитала його думки й відповіла:

« – Щоб пізнати майбутнє» (с. 22). Йдеться про майбутнє планети Земля. Це свідчило про те, що Олег після повернення зобов’язаний сказати людям правду: «І знову почув Нілею:

– Не поспішайте. Ви впевнені, що вам повірять?» (с. 22).

Нілея крок за кроком знайомить Олега з досягненнями і життям її народу: « – Господи, яка дивина, божественна ваша здатність бачити навіть не бачене, чути – не висловлене вголос… На Землі я такого не бачив!

– Олеже, я вам говорила, що наша цивілізація інша… Мабуть, це результат природної еволюції, насамперед – духовної еволюції. На Землі… В біблійний вік вміли воскресити з мертвих, переміщатися в просторі… Що сталося? Чому вони загубили цю здатність? Та ви краще за мене знаєте відповідь…» (с. 35).

Так, ми знаємо! У біблійний вік сталися великі трагедії людства, які повторюються в інших вимірах і по сей день. Це зумовило втрату людством поступу розвитку «ДУХОВНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ»:

Далі читаю книжку… Таке відчутття спорідненості з думками автора, що цитувати тексти можна до нескінченності мало не з кожної сторінки. Неможливо описати силу думок із прочитаного, та й не треба – кожен охочий сам прочитай цю книжку. Якщо своє сприйняття й осягнення прочитаного ми зуміємо перенести цілковито в пам’ять, то побільшиться дух, дарований нам Богом. Якщо ми житимемо прочитаним і серце наше заплаче невидимою сльозою, відчувши здатність насолоджуватися дивовижним плетивом зорових і звукових образів книжки, то ми щось таки зрозуміли, й дух нашого життя віддячить нам сповна. Не маю наміру переповідати, аналізувати кожну подію, але наступний епізод вартий моментів нашого життя, які не стираються з пам’яті люблячої людини. Мова йде про дев’ятий розділ: «Небезпечне наближення. Довга ніч у сні і наяву» – це правда життя… Кохання першим і останнім не буває – воно єдине і вічне. Нілея, попри її місію стосовно прибульця, надвисокі морально-етичні норми – закохалася в Олега, але не переступила межі: «Небезпечне наближення було загрозливим…

– Стривайте, якщо я правильно вас зрозумів, то у сні я… обнімав Надійку?..

– Так, ви обнімали вночі дівчину… Мене! – і глянула йому в очі… ви… не зрадили своєї коханої. Звичайно, це могло статися… Але не сталося… Бо ви… ви незвичайна людина… Я низько схиляю свою голову перед вами» (с. 53, 54).

Любомир Сеник – високодуховна людина. Так описати події може той, хто пережив єдине і вічне кохання, живе такими почуттями в щоденні й мислить категоріями добра, любові досі. Я проживав подумки миті свого життя і дякував авторові за можливість доторкнутися ще раз до спогадів про єдине і вічне кохання життя, яке в моєму серці засіяв, зокрема Маленький принц; отже, через моменти особистісного – до повноти буття читачів. Низький уклін тобі, мій дорогий друже, серце якого я побачив у слові правди. Сльоза солодка скотилася по пам’яті серця: «Яка то мить – найперша чи остання? / І що в ній – ми? І що – без міту мить? / Полон перетривали, а тривання – / і далі полоняє. І болить» (Богдан Смоляк, «Словник мовчання»).

Олег живе думками повернення в Україну. Чи тільки кохання до Надійки є спонукою… чи існує генетичний корінь, виховання, які тримають нашу пам’ять – саме його незнищенність і є запорукою вічності України, роду, самобутності людини. Олег був таким, як є: «Він зобов’язаний перед Надійкою, але таке ж зобов’язання, щоправда, іншого змісту, закріпилося в нього і щодо рідної землі, як єдиного його дому» (с. 119). Коріння рідної землі, роду, менталітет українця їх незнищенна «шаблинність».

Науковці дослідили й запевняють: якщо людина, подорожуючи лісом, зламає гілку дерева, то воно відчуває біль і тремтінням листочків передає інформацію переживання іншим деревам. А що ж трава? Коси не коси – жодної реакції, їй важливо, щоб неушкодженим залишилося коріння, тоді вона й надалі буде рости. Така її природа, яку, як і менталітет України, «шаблинний» генотип українців не здатна знищити жодна сила.

Рада старійшин іншого світу вирішила втрутитися в життя українців. Для виконання цієї місії були задіяні Олег і Леся з Яремча. Своїм життям на Землі вони засвідчили спроможність виконати задумане старійшинами. Закон буття іншого світу є таким, що в них немає примусу і все здійснюється з волі людей спільноти і прибульців. Наші герої до останку зрозуміли Закон і сповна осмислили свою місію при поверненні в Україну.

«Повернення»: «Час, призначений Олегові, пробіг свою дорогу» (с. 120). Рада старійшин дозволила йому повертатися додому. Згодом повернулася і Леся. Олег і Леся виконали покладену на них місію. Парламент прийняв Меморандум про незалежність України. Від нас усіх залежить, щоб запанувала «В своїй хаті своя й правда».

Пригадую, в Антуана де Сент-Екзюпері є така думка: щоб люди почули нас, треба розмовляти простою і зрозумілою мовою; наші думки мали б бути легкими для розуміння й запам’ятовування. Вже з перших сторінок роману я поринув у читання серцем і душею, бо ж книжка написана мовою, яка зачаровує, і я перемістився на іншу планету – рідної української мови, якою жив, проживав неповторні миті, і не було жодного бажання повертатися в реальний світ. Що то значить гарне слова митця рідною мовою! Сердечно дякую, дорогий пане Любомире, вельмишановний друже, за ці чари життя українськості, які заворожили мій незбагненний світ переживань. Я відчував блаженство від читання – книжка написана мовою, в якій «Кожний ніжний рух сердечний» (Олександр Олесь).

Ось і перегорнув останню сторінку книжки. Який РОЗУМНИЙ РОМАН, який мудрий наш дорогий Любомир Сеник. Попри те, пам’ятаймо твердження Івана Пулюя, що «Бог стоїть за тим, …за ким культура і цивілізація!», бо місія України, українця – нести світові дух правди, щоб оживити змертвілу суспільність до життя: «Бо так склалося, що наша цивілізація обрала саме технологічний напрям розвитку. Був інший, духовний, відсунутий десь там далі… Тому людина загубила особливі свої здатности і можливости. Так і йдемо… Зазвичай виникає питання: Куди йдемо? Що нас чекає в майбутньому? Чи не варто змінити напрям цивілізаційного процесу?» (с. 165).

Хай книжка знайде свого думного читача, який здатний до розмислів, до праці, будування майбутнього України своїми руками.

З роси та води Вам, дорогий наш ювіляре, мій вельмишановний краянине! Попри всі тягарі щоденного життя, завжди будьте собою. Щастя, добробуту, наснаги до життя, праці на ниві українськості, бо час – це те, що в ньому – ПРАЦЯ. Шануймося!

P.S. Якщо коротко… Любомир Тадейович Сеник (нар. 26 червня 1930, с. Чернихів нині Зборівського району Тернопільської області) – український літературознавець, літературний критик, громадський діяч. Доктор наук, професор Львівського університету ім. Івана Франка, член НСПУ, дійсний член НТШ.

______________________________________

 

*Другий том дилогії «Дорога до вічного миру» вийшов у світ 2018 року.

Любомир Сеник. Озонна блискавиця: фантастичний роман. – Львів: Сполом, 2018. – 104 с.

 

м. Львів

 

На фото: Любомир Сеник.

“Українська літературна газета”, ч. 13 (279), 3.07.2020

 

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!