Людмила Іволга. “Безсоння Ольги Яворської і не тільки її…”

900

ОЛЬГА ЯВОРСЬКА. «БАРВИ ОБВІТРЕНИХ ЛІТ»

Нещодавно Ольга Яворська порадувала своїх читачів новою книгою «Барви обвітрених літ», в передмові до якої письменник, доктор історичних наук Петро Шкраб′юк говорить: «Барви обвітрених літ» – книга жанрово розмаїта і водночас цільна, щира, бо кожне слово, кожна подія, кожна ситуація пропущені через небайдуже серце, а тому вражають, запам’ятовуються, змушують замислитися… Не знаю, чи є в сучасному українському письменстві більш світла і щедра душа, яка б так тонко, проникливо, й переконливо відтворювала нашу дійсність в її різноманітних виявах, колізіях і суперечностях…»

Здається, краще і не скажеш.

Нова книга Ольги Яворської складається з чотирьох розділів: «У вихорі протиріч» – це афористично виражені спостереження загальної природи; «Долю не обдуриш» – мініатюри, образки, новелети; «Де свище овлур» – проростає жаль» – розділ присвячено світлій пам′яті Петра Сороки; «Під сонячними дощами» – вибрані новели та оповідання, читаючи які, переживаєш катарсис, очищення сльозою, внаслідок потрясіння справжнім мистецтвом.

Лаконізм, потужна енергія думки, присутність живого, болючого нерву чи не в кожному слові – це проза Ольги Яворської, яка в літературі, як і в житті, обрала Божу дорогу…

Особисто мене найглибше вразила новела «Не дочекався». Такі речі пишуться з перебоями в серці. Стефаниківська, найвища проба!

Не дочекався старий Петро, який цілий рік пробув у тубдиспансері, що син з невісткою візьмуть його на Великдень додому. І, не витримавши того великого жалю, тієї тяжкої образи, у великодній світанок – розірвалось серце…

Мені це до болю близьке, зрозуміле. Бо сама кілька років прожила в лікарні. І за ті кілька років аніхто з рідних, хоча б на Різдво чи на Великдень, не озвався, не покликав додому…

Але часом нещастя однієї і милосердя іншої людини роблять їх більш рідними і близькими, аніж кров – рідних братів чи сестер. Дякую всім, хто проявив милосердя!..

Та вернімось у «Барви обвітрених літ», а саме до мініатюри, що називається «Безсоння»:

Павлина не може спати через гуркіт машин, що вивозять кругляк щоденно й щоночі.

Кажуть, що ті буйні дерева облеліяні небом, вирубують і продають чужинцям за долари. Убивство дуба нікого не лякає, за нього не карають і не саджають до вязниці… Товчуться лісовози з трупами найкращих дерев по грудях знівеченої матінки-землі, призвичаюючи безпорадних селян до божевільного гуркоту.

Стіна рідного лісу давно перетворилася на стіну плачу, дороги на вирви, слова на зітхання.

Павлина знову не може заснути…

Зрозуміло, що Павлина – це сама письменниця, яка живе на Прикарпатті і щодня спостерігає таку ж зловісну картину, яку я упродовж років бачу на Поліссі – натужно ревуть довжелезні лісовози, вивозячи з наших лісів останнє багатство нашої землі…

Дубів уже нема (хіба-що десь у заповіднику), бо куб дуба коштує 500 доларів, а то й дорожче.

До речі, один столітній дуб вбирає в себе півтори тонни води. А позаяк дубів, буків уже нема (лишилися тільки чагарники), то маємо апокаліптичну спеку, яка до дна висушує криниці, або дощові повені, які змітають все на своєму шляху…

Україна займає двадцять п’яте місце в Європі за площею лісів, а перше – за вирубкою! Сьогодні вже немає санітарних рубок, як колись, – тільки суцільні…

Чому Фінляндія потопає в лісах?.. Чому в Ізраїлі до кожного дерева в лісі підведена трубка з водою?!. Чому в Швейцарії без дозволу місцевої влади ніхто не має права зрубати дерево навіть на своєму власному городі? (Бо пейзаж у Швейцарії – це валюта…)

І чому в Україні, хто що хоче і де хоче – вирубує й вирізує дощенту? А й справді, що ж ми за народ такий?..

Дивишся на ті горезвісні лісовози, на яких відпливають у безвість останні корабельні сосни, що були зеленими легенями нашого краю, а натомість лишається сплюндрована земля – і хочеться криком кричати: «Схаменіться! Що ви лишаєте своїм нащадкам?..» Та хто почує той крик?.. Хіба-що Господь, Який рано чи пізно каратиме за все…

«Чи знаєте ви, що Бог дав нам ще одну заповідь, котра не згадується в Писанні? Це заповідь: «Любіть дерева». … Коли ви садите дерево – ви садите надію, мир, любов і благословіння Боже пребуде на вас», – каже о. Амфілохій, геронда з острова Патмос.

Із XVIII-го століття долинув до нас голос великого грецького святого, пророка і мученика Косми Етолійського: «Не знищуйте лісів. Вони вас заховають, вони вас врятують. Не псуйте їх, бо земля ваша вкриється руїнами.»

Ці слова мовилися тоді, коли ще природа була первозданною, але пророк передбачав, що настане час, коли масово винищуватимуться дерева на планеті і тому застерігав: «Бережіть дерева і ліси, як своїх дітей, кожне дерево врятує людину.»

Явні і потайні нищителі Природи! Читайте творіння великих афонських старців-природолюбів: Паїсія Святогорця, Порфирія Кавсокалівіта, Косми Етолійського, Афанасія Зоїтакіса… Читайте книги нашої сучасниці Ольги Яворської і ви побачите, що смисл життя зовсім не в тому, до чого ви прагнете…

На завершення цих думок, навіяних «Барвами обвітрених літ», хочеться процитувати кілька рядків з листа незабутнього Петра Сороки до Ольги Яворської, що надрукований у даній книзі: «Тішить те, що б ти не писала, які б теми і проблеми не порушувала, твоє серце і думка неодмінно звернені до України. Ти перейнята її долею, тривогою за її майбутнє, продовжуєш творчу і життєву естафету Івана Гнатюка. Захоплююся тобою, бо працюєш у поті чола, всупереч усім перепонам, недугам і впертому замовчуванню колег. Такі книжки повинні розлітатися світом великим багатотисячним накладом, бо, безперечно, заслуговують на це».

Людмила Іволга, членкиня НСПУ, Рівненщина.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!