ВІДГУК НА ПОЕТИЧНУ ЗБІРКУ «КОЛИ Я ЗАХОТІЛА ПОЛІТАТИ…»
У Дрогобицькому видавництві «Коло» вийшла друком друга поетична збірка молодої авторки з Коломиї Соломії Мардарович «Коли я захотіла політати…» (2020 р.). Що побачимо, заглядаючи за «обгортку» доброї поліграфії цієї книжки, де товста обкладинка по дитячому яскраво розмальована, а сторінки густо оформлені досконалою графікою знаного тернопільського художника Євгена Удіна? Яким є головне – внутрішнє наповнення, власне її верлібри і поезія в прозі?
А є воно тремким, вразливим, що відповідає юності, іноді сповненим помилковими ходами, але є передусім щирим і сміливим пошуком чогось більшого, аніж пропонує нинішній день сучасній молоді, якій дозволяє багато, а проте часто забирає головне. Лірична героїня Соломії Мардарович (попри молодече бахвальство із рекламою амфетаміну у першому ж вірші з однойменною назвою («Амфетамін»)), одразу після слів похвали чотирьох більше чи менше відомих людей від літератури) шукає світла, яке прояснило би поставлені нею самою запитання і вслухається в мелодію своїх вражень і почуттів, що відображають побачене і відчуте. Молода людина – такий собі мандрівник у світі, з яким знайомиться, прагнучи у ньому гострих відчуттів, солодких «снів» і чогось невловимого, яке наздоганяє.
Проте світ відкриває себе з темного боку: жорстокість – друге ім’я долі, утеча – у простір бурі, зливи та обману, а весна заплакала хвилями путинних марень. Душа нинішнього покоління дивиться широко розкритими очима у жорстокий світ, який формує її під себе, одночасно засуджуючи. Вона не розуміє, не кричи… – каже поетеса, – / Не винна, що тепер такі порядки. // Ніч зваблює порожніми словами, / а день не пам’ятає обіцянок. // … // Навколо вже немає тиші, а тільки вітер, / за покликом якого співає серце і горить душа. Постмодернізм нинішнього покоління молодих, забувши чи глибоко в собі затаївши вертикальний пошук, пробує знайти красу в обмані світу, у його дозволеності бути неморальним, у виживанні сильнішого, бо не може жити без любови, яку називає красою. Авторка сама означує цей літературний стиль: Ви кажете, імперативний (що обов’язково опирається на закладені правильні цінності) модернізм? / Та ні. / Це просто штурм з акулами у масці. А отже, й говорить: «Нам потрібна підтримка, у нас, молодих, самостійно нічого не виходить, бо світ недосконалий, нам дуже важко і боляче».
Молода поетеса признається у своєму тяжінні до футуризму. Вона цінує, з одного боку, швидкісну, урбаністичну діяльність із усім її нинішнім прогресом, з іншого – вимушено погоджується (чи ні) із пошуком краси у потворному, добра – у злі, любови – у прагматизмі і вигоді. Деструкція, яка лежить в основі психології футуризму, заторкує і її душу. Відкрита чи прихована, усвідомлена чи ні, але походить вона завжди від глибокого внутрішнього невдоволення через утрату найголовніших цінностей. Вимушене прийняття цієї вагомої втрати провокує приховану агресію, спрямовану на зовнішній світ чи на самого себе.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Однак талановита молодь робить свої правильні висновки: Краса рятує світ – так кажуть люди, / але насправді це не так // … // Цей світ давно вже переплетений із сміттям, / але десь ще співають квіти, усміхається річка. І починається очищення: Кидаєшся у зони пекла, / мрієш про рай без сну. Символ сну у молодих відповідає солодкій ілюзії. …Я аркуш пронесу із написом «надія» … я пронесу листок із написом «людина». Музика продовжує шукати ноти, / але нова любов чомусь брехлива. І врешті: Усе в житті потрібно віднайти: / духовність, людяність, мораль, / себе, тебе і наше небо. І ще: Ти знаєш, Боже, я боюсь. / Боюсь, що не вистачить сміливості й волі. / Боюсь, що втрачу серце й душу, / коли ангел перевірить на любов. І означує себе «людиною, чиє серце навчилося / навчилося відрізняти день від ночі, / красивий захід / від намальованих ескізів».
Отже, головне знайдено. І якщо вже є розрізнення, розділення добра і зла, досконалого творіння Бога і недосконалого людини (штука, бо штучне; творець – учень Творця) і вирізнення головного, є й добре майбутнє, бо є правильний вибір. (Завважмо, не кожна літня людина це подужала!) Авторка гостро шукає найважливішого і знаходить його, принаймні вказівку на нього. Вона вже розуміє, що краса, від якої не відмовиться, – лише інструмент у руках або зла, або правдивої любови. Головне – вибрати Любов із найвищого рівня, тоді й вона вибере тебе. Навіть у недосконалому світі.
Дівчина вже встигла стати дворазовим дипломантом Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», лауреатом і призером польських літературних конкурсів для молоді (пробує писати також і польською) і зарекомендувала себе актрисою (починаючи в Любліні у часі студентства) і журналісткою. Залишається побажати, щоби дорога перед її творчими кроками, і кроками усіх молодих людей була світлою, чистою і відкритою. А коли ні, то, доклавши усіх зусиль, хай і тоді вони пройдуть
її справжніми переможцями.