Ярослав Дзісяк. Кава у дощ: збірка новел. – Тернопіль: ФОП Осадца Ю.В., 2025. – 164 с.
Художня проза Ярослава Дзісяка, а в цій книжці це етюди, замальовки, нариси, новели і оповідання, що основним тлом мають насамперед психологію головних героїв, читається легко і захоплююче, підкупляючи людяністю і хвилюючими життєвими ситуаціями, зрозумілими багатьом. А ще, іноді, – гостросюжетністю, наближеною до детективу. Чи елементами містики, на які багато де натрапляємо, зрідка фантастики, іноді гумору, особливо, коли йдеться про тварин, яких, відчувається, автор дуже любить. Та, про що б не йшлося, мала проза Ярослава Дзісяка є завше правдивою, цікавою і достатньо художньою, виражаючи інструментами художності світоглядні позиції і орієнтації, інтелектуальні і буттєві запити молодих людей малого міста.
Автор майстерно будує сюжет оповіді і легко викладає свій задум. Він вміло поєднує літературну мову і мову свого персонажа, вживаючи, відповідно до часу дії чи соціального прошарку літературного героя, застарілі слова, жаргон, діалектизми, розмовну мову чи наукову термінологію. Його розповіді живі, насичені колоритом свого часу і відповідними описами сцен, де відбувається дія.
Душевні драми і переживання дійових осіб розповідають читачеві багато про що. Гротескна похмурість «Байдужого божевілля», яким починається прозова збірка, показує безвихідь, що панує у свідомості соціально упосліджених мешканців глибокої провінції. Обділені багато чим, особливо відсутністю духовної освіти, молоді люди не бачать гідного майбутнього. Село, що завжди плекало і постачало зі своїх глибин духовно сильних особистостей, на грані зриву цього свого призначення. А відтак і під знаком питання добре майбутнє всієї країни. До теми закостенілої і поверхневої містечковості можна віднести і «Хибні усмішки», де зображено світ провінційних пересудів.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Протилежним за полярністю світлового наповнення виступає (одразу за «Байдужим божевіллям») етюд «Містерія лісу». Автор показує язичника у білих одежах, який сповнений світлого духу і з повагою, рівноцінним прийняттям і любов’ю ставиться до всього, що його оточує, зокрема до рослинного світу. Здійнявши руки до неба, волхв просить прийняття і, піднімаючись, отримує його.
Головним героєм новели «Черга за життям» виступає лікар, який уособлює людину, що за грошову винагороду дозволяє собі (взявши на себе функції Всевишнього!) вирішувати, кому жити, а кому померти. Очевидно, це не поодинокі випадки подібних рішень, де особистість таким немічним інструментом, як доводи земного розуму (порівняно із величчю і всеохопністю Творця) пробує знайти потрібну відповідь на запитання, поставлене життям. Не розуміючи, що людина живе для загального цілого – Бога, і тільки Він знає, хто приносить більше користі у єдиному бутті фізичної і духовної матеріальностей.
Цікаво, у всіх відношеннях професійно виписаний невеликий історично-художній нарис «Ясновидець ІІІ Рейху». Автор дуже достовірно показує, якими могли бути психологічні причини і мотивація наступу Гітлера на Радянський союз. І як можна маніпулювати правдою, якщо вона неповна.
Автор володіє прийомами зацікавлення читача, задіюючи очевидну неймовірність при описі загрози реального повернення у радянську дійсність з її контролюючими органами НКВС і (згодом) КДБ, які мають незаперечну владу, щоби нищити світлу сутність людини («Виставка календарів»). Моторошно виглядає і окутаний туманом потяг, що блукає світами, «назавжди забираючи своїх пасажирів» у дрімучий СРСР п’ятдесятирічної давності («Сутінковий рейс»).
Тему містики у творчості Ярослава Дзісяка зустрічаємо неодноразово. З’ява дивної пані з оповідки із народного життя («Гостя з потойбіччя») і прохання із засвітів про порятунок душі через церковну відправу («Врятуй мене») свідчать про те, що цей і тамтой світи все ж мають між собою тонкий зв’язок. А колоритна карпатська замальовка «Невидимець» розповідає, що в земному житті, особливо минувшини, бувають і містичні оказії. Іноді уявна містика перетворюється на звичайну сіру мишку, що видряпується з бочки, і на вітер, що з гуркотом закриває двері горища («Страх на стриху»).
Нереальні історії – часто з підтекстом символу. Істота із задзеркалля в однойменній психологічній замальовці – відображення, яке треба розбити, щоби осягнути правдиву реальність. Вона може тонко шантажувати, погрожувати, маніпулювати правдою, опираючись на природні людські чуття, лише для того, щоби свідомість реальної жінки прийняла власну викривленість (відбиток завжди викривлений, бо, окрім площинного сприйняття, бачимо ліве правим, а праве лівим). Відображення, маскуючись під совість, тягне енергію з правдивої реальності і прагне запровадити її у свою залежність від нижчих почуттів. Утім, автор не дає чіткої підказки у розрізненні добра і зла, він – лише фотограф, який залишає цей вибір за читачем.
В оповіданні «Патологоанатом рятівник» розкрита тема серйозного злочину заради майна. Головні герої, які на боці добра, пробують врятувати життя молодій дівчині, і це їм майже вдається…
Молодий прозаїк багато розповідає про ставлення роду людського до «братів наших менших» – переважно собак і котів. Тут маємо як жартівливо-реалістичні описи співіснування обох видів – господарів життя і їхніх помічників-підопічних, так і фантастичне оповідання «Заблудився, або У всьому винні коти», де коти і собаки уміють говорити, працюють на роботах і виступають за рівні права з людьми. В іншій оповідці жорстоке ставлення до тварин стає причиною неприйняття до раю. А вихід із хвороби улюбленого песика стає приводом для доброго настрою молодого викладача навіть тоді, коли надворі дощ.
Ярослав Дзісяк не тільки олюднює тварин, а й оживляє довкілля, в його творах ведуть між собою розмову Сонце і Місяць, явища природи: Вітер, Дощ, Сніжок, Морозець, навіть неживі предмети: чашки і келихи із посудних сервізів, подовгу стоячи у сервантах, жаліються, що ними не користуються, а Ліфт свою важку працю скрашує жартами. Взаємне поєднання світів живого і неживого, внутрішнього і зовнішнього є тим, що завжди повинен відчувати і бачити талановитий письменник.
Найбільше уваги приділено опису психології стосунків чоловіка і жінки. Ліричний герой автора – майстер спокуси («Діти туману», «Ходімо… викрадати щастя»), його мистецтво спокуси («Ровесниця бруньки») іноді переходить у тенета, аж до відходу із земного життя («Кавові мрії»), а символ червоної лампочки набуває протилежного значення («Червона лампочка»). Аналізуючи цю тематику у творчості прозаїка, бачимо, що тонка чутливість і вразливість його ліричного героя нерідко переходить у тонку маніпуляцію, з допомогою якої здобуває бажане. Та однак він уміє вирізнити правдивість почуттів і чужих, і власних, і означити їх («Довіра, обман і ще обман»).
Дійові особи Ярослава Дзісяка роздумують про життя і смерть, ведуть інтелектуальні розмови, цікавлячись історичним розвитком людства в контексті філософії, психології, релігії, відправляються в астральні мандрівки. Вони кохають, роблять вдалі ходи чи помиляються, прямуючи впевненими кроками молодих через іноді затуманений світ, який прийняли у спадок. І все ж у них залишаються сподівання на світлі часи, де все буде зрозуміло і все прийнятно, у яких буде взаємність правдивої любові між світом і людиною, і між ним (чоловіком) і нею (жінкою). Бо це основа, на якій стоїть життя.
В одному із короткосюжетних творів Ярослава Дзісяка зображено край очерету на плесі, за який зачепилося сонце. Людина ж, завваживши це, взялася за фотоапарат. Таким самим ловцем миті є і сам автор цієї збірки малої прози. Поки очеретина тримає на горизонтальній поверхні світило, він змальовує світ, який йому відкривається. Та дні змінюються. Знову піднявшись над горизонтом, небесний носій життя наділяє своє підсоння новими силами і барвами. І той, хто ловить миті, художньо осмислюючи побачене, радісно знимкує широчінь овиду, віддаючись сонцю, яке упіймало його своєю любов’ю. Хай так і буде!