Козинець Олександр. Дороги світла : поетичний календар / Олександр Козинець. – Львів : ЛА «Піраміда», 2021. – 408 с.
Кожен автор – хранитель особистих «фондів». У своїх книгах він завжди зашифровує те, про що воліє мовчати, або, навпаки, говорить так, щоб здогадалися не всі – лише обрані. Бо ж його внутрішній світ – це не загальнодоступне джерело, з якого можна напитися всім, кому душа забажає, а міцно скований дзбан, розгледіти який може одразу далеко не кожен.
Так і в Олександра Козинця – молодого поета й прозаїка з Києва, з яким я познайомилася у фейсбуці і щиро втішена цим, адже це той автор, якому дано говорити про все, але таємне повсякчас залишається з ним. І допомагає йому у цьому витримка – у словах, думках, враженнях. Він не розкидається почуттями, але випліскує емоції, не гарячкує фразами, а шліфує кожну строфу. Саме тому його поезії – суцільні цитати, і це одна з таємниць, яку автор приховує й відкриває водночас. Приховує, бо говорить про це ніби між іншим, зокрема, у вірші «Заява», який вміщений майже наприкінці поетичної збірки «Дороги світла», яку я прочитала на одному диханні, незважаючи на те, що писана вона упродовж року, із зазначенням днів, місяців, пір року. На початку вірша поет характеризує себе колишнього:
…раніше про себе казав
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
чоловік
до якого приходять вірші,
а згодом розкриває таємницю:
…нині
все більше
цитати
Він це не приховує, а, навпаки, говорить відверто, щиро, виважено. Так народжується ще одна характеристика збірки: не лише поетичний календар, як зауважує віршописець, а й цитатник, до якого можна звертатися завжди, бо ж у ньому – «окраєць нового // потужно-пророчого // слова». Віриться, що колись ці слова «стануть віщими». І це ще одна таємниця, яку розгадано.
Вірші-цитати – сучасний різновид поезії, яка любить стислість, влучність, образність. Це все одно, що написати роман у кількох рядках і… виговоритися.
Для письменника важливо, щоб його чули. Для цього потрібно знайти шлях, ту «дорогу світла», яка приведе до бажаного. Олександр Козинець її вже знайшов. Навіть не її, а їх, бо світлих доріг ніколи не буває багато.
То що ж це за «дороги світла», якими крокує поет? Де їхній початок та куди вони ведуть? Прочитавши книгу, вловлюю ще одну таємницю: насправді цих доріг – дві. Перша – та, якою йде сам автор, проживаючи кожен день у радості, піднесенні, гарному настрої. Свої враження він, здебільшого, характеризує одним словом, яким називає той чи той вірш. Навіть не він називає, а його подруга, Вікторія Шевель, яка «запропонувала взятися за нову збірку поезій на кожен день року». «Спочатку ми писали тижневики, даючи назви кожному тижню, й надсилали одне одному слово дня, ділячись ввечері віршами, які в нас із заданим словом за день народилися. Я обирав слова для Вікторії, вона, відповідно, – для мене…», – зауважує Олександр Козинець у передмові до книги. Якщо звернути увагу, то можна помітити, що назви віршів справді складаються з одного слова, наприклад, «Присісти», «Перехрещені», «Ритуал» та ін., але є й такі, що складають словосполучення, як от: «Втомленій жінці», «Чужий погляд», «Березовий сік» тощо.
Інша «дорога світла» – та, якою веде Господь. Вона на небі. Це підтверджують рядки із віршів «Тераса» («знову літаю // дорогами світла // добре що в небі // безпечні траси») та «Очисти» («тихо кажу // Боже очисти // своїми // дорогами світла // мене проведи…»). І тут знову відкривається таємниця Олександра Козинця. Це його сильна віра у Господа – вселюбного і всемилостивого, слідами любові Якого всі ми ходимо на землі:
кожен новий
урожай
твоєї любові
сліди
Збірка «Дороги світла» – неймовірна у своїй новизні та практичності. Вона справді нагадує дороговказ, і це не лише тому, що у ній вміщені стрілки із зазначенням пір року й місяців, які, до речі, мають свої назви. А тому, що вона відображає життя звичайної людини, яка любить гуляти містом, їсти морозиво, спілкуватися з друзями, милуватися красою природи, любить життя. І ця любов – у кожному дні.
Підвищена експериментальність в короткій поетичній формі, яку сповідує Олександр Козинець, варта уваги ще й тому, що рідко трапляється в інших авторів. В чомусь вона поступається класиці, а в чомусь випереджає її. Насамперед – у сприйнятті. Це той різновид поезії, який нагадує паросток, що пробивається крізь заґрунтованість і майорить першолистом. У цієї поезії все ще попереду, як і в самого автора, який уже досяг чималих успіхів.
Щиро вдячна Олександру Козинцю за вірші. Це справді та «дорога світла», яка веде в кращий завтрашній день.
м. Хмельницький