“Українська літературна газета”, ч. 5-6 (323-324), березень 2022
Чирський М. Емаль [Текст] : поезії / Микола Чирський. – Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2020. – 48 с.
Часто маловідомість автора знижує рівень цікавості до його творчості. На фоні великих митців, яких уже визнала історія, «бліднуть» постаті тих, кого, насправді, можна «освітити». В такій ситуації опинився і Микола Чирський (1902-1942 рр.) – письменник-кам’янчанин, який разом із Юрієм Дараганом, Євгеном Маланюком, Леонідом Мосендзом, Олексою Стефановичем, Наталією Лівицькою-Холодною, Оленою Телігою, Олегом Ольжичем, Оксаною Лятуринською та іншими належав до «празької поетичної школи». На жаль, його постать загубилася у творчій подієвості, але не зникла з поля зору рідного Поділля, де він зростав і розпочинав свій творчий шлях. І хоч письменника вже давно немає серед живих, відомості про нього залишаються у спогадах краян.
Одним із джерел зберігання пам’яті про відомих і маловідомих авторів є Хмельницький обласний літературний музей, з експозиції якого можна більше дізнатися про творчість Миколи Чирського. А нещодавно завдяки клопіткій праці і наполегливості директора закладу, письменника Василя Горбатюка знову побачила світ перша і остання книга Миколи Чирського «Емаль». Це своєрідне перевидання його збірки, котра була надрукована великим тиражем як на той час (2000 примірників) ще у 1941 році у видавництві «Колос» (Прага). Сьогодні ця кількість значно менша (300 примірників), але й вона здатна повернути пам’ять про письменника, творчість якого й досі залишається недослідженою. Оригінал збірки вдалося знайти у Національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника (м. Львів). За словами Василя Горбатюка, під час перевидання не змінився дизайн обкладинки, яка має загнуті всередину книги краї (обгортка праці проф. Р. Лісовського), а також у книзі після передмови вміщений відсканований малюнок її «титулки». Дослідник сподівається, що перевидана книга стане вагомим кроком до повернення Миколи Чирського у рідний край, чого він так прагнув за життя.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А поет, справді, цього хотів найбільше. Свої бажання і душевний порив він висловив у вірші «Кам’янцеві на Поділлі», де писав:
Хоч в п’янім сні поплисти!
Діткнутися устами скель…
О, моє місто кам’янисте,
таке далеке і близьке!
Йому довелося покинути рідну Батьківщину в листопаді 1920 року. В таборах інтернованих українських вояків у Польщі занедужав на сухоти, але перемагав хворобу, здається, одним: прагненням повернутися в рідний край.
У передмові до книги Василь Горбатюк наголошує на творчих зв’язках Миколи Чирського із зазначеними вище письменниками, з якими перебував «у Празі та недалеких Подєбрадах – курортному містечку з численною колонією українських біженців з-під совєтів». Зокрема, наголошує на листуванні та відгуках Євгена Маланюка, котрий «з якоюсь особливою повагою, теплотою й любов’ю ставився до Чирського»: «Вони зійшлися в приязні ще в таборі Каліш, де гуртувалися довкола літературно-мистецького журналу «Веселка», – зауважує дослідник. У свою чергу, у поетичній збірці «Емаль» Микола Чирський присвячує вірш «Кам’яна Мадонна» (1931 р.) колезі по перу, товаришу по зброї Є. Маланюкові, наприкінці якого підсумовує:
Чернець-поет в монастирі вигнання
в очах своїх заховує грозу,
що з камня викреше колись кохання,
що з камня виключе колись сльозу.
Свого часу Миколу Чирського знали і поважали не лише як поета, але і як драматурга, з-під пера котрого вийшло чимало професійних п’єс. Увагу привертають його оперети «Неофавстіяда», «Три серця у дві чверті такту», «Лев з Абіссінії», а також п’єси «Місяць і зоря», «Останній монарх», «Отаман Пісня», «П’яний рейд», «Андрій Карабут». За словами Василя Горбатюка, три останні з них вийшли окремими книгами.
Щодо збірки «Емаль», то варто зауважити, що вона зовсім невеличка: лише 26 віршів, три з яких – про Дон Кіхота. Виокремлення цього персонажа, звичайно ж, невипадкове. Деякі схожі риси характеру мав і сам М. Чирський. Недаремно літературознавець Леонід Куценко, який так рано й трагічно покинув цей світ, написав повість-дослідження про поета-пражанина, назвавши її «Дон-Кіхот з Кам’янця-Подільського».
Цьогоріч збірці Миколи Чирського «Емаль» виповнюється вісімдесят років. Якщо уявити її людиною, то кожен погодиться, що у такий поважний вік вона заслуговує шани і поваги від читачів. Книга відрізняється від сучасних збірок манерою письма, граматикою, метафорикою, авторським баченням світу тощо. Під час читання відчувається «пошматованість» думок автора, які лягали на аркуш кожна у свій час. Вірші написані у 1927-1940 роках. Це були часи відновлення українських сил на еміграції (може, більше духовно, психологічно) після поразки у визвольних змаганнях. Але у книзі немає прямих закликів до боротьби, віковічних лозунгів, котрі б робили збірку революційною. Навпаки, у ній злагодженість, умиротворення, любов до людей і рідних місць, куди письменник мріє повернутися.
На перший план Микола Чирський виводить природу. Особливо прихильно ставиться до осені, якій присвячує декілька віршів:
Я сам закоханий до тебе, осінь!
Ти жінка, що загорнена в імлі,
твоє призначення велике й досі
не зрозуміли на землі…
(«Осінь», 1930)
Використану форму «до тебе» замість «у тебе» можна вважати архаїчною. Також подібне значення мають слова «пірря», «зневірря», «сузірря», «передвечірря», «зірря», «надвечірря» у вірші «Іще один переходячий жаль…», де відсутність апострофа замінюється подвоєнням приголосних наприкінці слова. Все це є свідченням давності письма, якому у той час були притаманні такі риси.
Метафоризація образів характеризується своєрідною тягучістю і вимушеним сприйняттям зображеного. Поет активно персоніфікує предмети зовнішнього світу з поєднанням гармонії у внутрішньому: «Хрипить рипливою іржою фіртка // в задумливий сутінком сад, // гойдаються між листям сині дірки, // переливається, всміхаючись, роса»; «Неспокій оця осінь голосить»; «що перша весна перекаже світом, // що громи перші переповістять…»; «Повздовж доріг, немов живі, співають // дроти на стовбурах похмурих»;
«З підрізаного карку ночі // вибіг струмок світанку…». Використовує здебільшого перехресне римування з переважанням іменникових рим.
Поетичний світ Миколи Чирського вихоплений із його відчуттів та душевного спокою/неспокою. Автору важливо показати красу і незбагненність світу природи і людини, котрі тісно взаємодіють із його ліричним «Я». Зважаючи на це, він написав вірш, якому дав однойменну назву. Це своєрідна автобіографія поета. Тут він справжній, сповнений любові, добра, умиротворення, хоча й самотній. Біль і розпач ятрять його серце, яке кричить:
Не читайте мене: не треба…
Пару стрічок оцих – як смеркла он
ця фіялкова далеч – рожеве небо,
прочитаю собі перед дзеркалом.
(«Я», 1927)
Ці рядки, наче сплеск емоцій, вир почуттів, які заполоняють його у певний період життя. Та згодом М. Чирський заспокоюється і пірнає у зовсім інший світ, де, здавалось, мало би бути світліше і легше, але не у його ситуації. Він ласкаво простягає руку назустріч коханню, та воно відвертається від нього, і він, упокорений, піддається стражданням. Нездоланою силою для нього залишається перо («стилос»), за допомогою якого він непереможний.
Творчість Миколи Чирського – ще непрочитана книга, яку потрібно відкрити і пірнути у лабіринти проникливих слів та речень, що розкривають внутрішній світ ліричного героя, його прагнення, переживання. Зважившись на це, кожний пізнає не лише глибину душі письменника, а й сколихне віхи давнини і відчуває подих історії.
м. Хмельницький
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/