“Українська літературна газета”, ч. 6 (374), червень 2025
Горбатюк В. Листи забутого життя. Роман про Павла Богацького – письменника, редактора, військовика. Друге видання. К.: Український пріоритет, 2023. – 656 с.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Це не збірка листів, зібраних автором, а справжній роман. Однак листи таки грають важливу роль у ньому. Бо листи – течія роздумів, сенсів, емоцій, хвилювань, прикрощів, віри. Вони допомагають краще пізнати час, в якому жив головний герой роману, пройнятися його думками і зрозуміти, чому саме так, а не по-іншому склалося його життя – Павла Богацького, семінариста і військовика, літератора і видавця журналу «Українська Хата» (1909-1914), отамана Коша охорони республіки й українського емігранта, і чому його рішення та дії були незворотними.
А листів Павло Богацький писав багато. Серед його адресатів – Ольга Кобилянська, Ганна Барвінок, Володимир Винниченко, Микита Шаповал, Юрій Дараган, Клим Поліщук, Василь Стефаник, а ще дружина Валерія і син Лесик. Листи відправлялися на Буковину й Слобожанщину, в Париж і Прагу, Німеччину й Австралію. І що цікаво, вони досі зберігаються в архівах України, звідки й «підняв» їх автор роману, деякі взяті з архіву, що зібрав син Павла Богацького Левко (Сідней, Австралія) та особистого архіву прозаїка Василя Горбатюка.
Мова листів насичена і колоритна. У них – фрагменти життя людини, якій доля вділила ряд випробувань, в тому числі – творчих. У листах промовлено багато такого, що не було сказано вголос. Такий був час…
У листах привертає увагу ввічливість Павла Олександровича, яка, найперше, проявляється у його звертаннях, як ось: «Високоповажна Пані», «Вельмиповажна Ольго Юліянівно!», «Достохвальні родимці!», «Любі мої, дорогі мої, Мама і Лесику!», «Далекі мої, дорогі мої!», а також завершення: «З глибоким поважанням Павло Богацький», «Будьте здорові! Тато», «Цілую Ваші руки. Ваш П. Богацький», «Цілую на дорогу міцно. Твій Павло Богацький» та ін.
Павло Богацький не тільки писав, але й чекав листів. Вони були його просвітком і надією. Особливо у в’язницях, куди його запроторювали за «дрібниці».
Павло Олександрович активно листувався тоді, коли опікувався журналом «Українська Хата». Василь Горбатюк у свій роман вмістив деякі з листів того часу, скажімо, від Олександра Неприцького-Грановського, молодшого друга Павла Богацького, колеги по перу, а потім – українського американського науковця, зоолога-ентомолога (США), публіциста і поета. Павло Богацький у письмовій формі розповідав Олександру про життя-буття в Україні, звертаючись до співрозмовника «Дорогий Стасю!»
Також у книзі вміщені листи від Костянтина Широцького – мистецтвознавця, фольклориста, викладача Кам’янець-Подільського університету – до ректора цього навчального закладу Івана Огієнка, а ще ряд листів від читачів журналу з Чехії, Єгипту, Словаччини, Польщі та інших країн.
Книги… Їх Павлові Олександровичу у в’язницю (за можливості) приносила дружина Валерія. Читав-перечитував, ніби пив джерельну воду. Там, у Лук’янівці, «…він знову взявся за перо. Писав рецензії на дещо із читаного. Через дружину передавав їх часописам, здебільшого в «Книгар», через неї ж налагодив зв’язок із Шаповалом, директором видавництва «Ґрунт» Лебединцем – і на його замовлення готував книжку своїх новел і повістей. На обкладинку виніс – «Камелії». Так називалася й одна з новел. Рукопис уклав з уже публікованого – переважно в «Українській Хаті» – ще в давні, дореволюційні, довоєнні часи, дещо – дрібнішого – вдалося скомпонувати вже тут», – зазначає Василь Горбатюк у своєму романі.
Роман у листах або епістолярний роман – це про внутрішнє піднесення, філософію власного «Я» та зворотній зв’язок. Листи розвивають художнє мислення автора, формують його індивідуальний стиль, манеру письма. «Безперечно, на листування впливає та доба, в яку живуть автор і адресат. Листи дають уявлення про «творчу лабораторію» письменника, можуть бути сюжетом його творів. Письменницькі листи цінні, насамперед, тим, що в них містяться вкраплення літературно-критичних роздумів і оцінок», – зауважують Сазонова О. В. та Яковенко М. В. у науковій статті «Епістолярний стиль письма (теоретичні аспекти)». Не впевнена, що Павло Богацький розмірковував над специфікою написання своїх листів, швидше, прагнув донести інформацію й отримати відповідь. Дуже часто, на жаль, вона приходила надто пізно.
Щодо роману Василя Горбатюка, то варто віддати належне авторові за внутрішні переходи між листами, що нагадують містки, перебрівши через які, розумієш суть тої чи іншої епістоли, а заодно – й відповідного періоду життя Павла Богацького. А воно у нього було досить насичене. Та тішить те, що де б не був Павло Олександрович і яку б місію не здійснював, його думки завжди були з Україною, рідним Кам’янцем-Подільським. Тут, спочатку в духовному училищі, а згодом у духовній семінарії, він здобув середню освіту. Тут входив до гуртка проукраїнськи налаштованої молоді, звідки виніс розуміння: в першу чергу захищати своє. Тут народилася «Проба Сил» – семінарський рукописний часопис українською мовою, редактором якого його було обрано. І де б не був, думками завжди линув на малу батьківщину. Кам’янець знову і знову всміхався до нього привітно. Це було місто сили і внутрішньої енергії, місто становлення його як творчої особистості. І вже у далекій Австралії, куди через багато років переїхали Богацькі, «…серце Павла Олександровича стискалося від думки, що вже ніколи-ніколи він не побачить не тільки Європи – рідної України, Поділля, далеких і незабутніх Нестеровець, Грицькова, Купина…», – з ностальгією пише автор роману. У цих селах колись не один раз ступала нога Павла Богацького. Життя внесло жорсткі корективи…
А ще Павла Олександровича підтримувала дружба з Микитою Шаповалом. Це була людина, вірна своїм принципам та ідеалам. Його слово було вагомим і не піддавалося обговоренню чи запереченню. «Дух, запал, нестримність, незламність – усе це йшло від Шаповала. Нестримний гнів, правдиве, справедливе обурення – теж від нього».
Микита Шаповал часто підставляв плече Павлу Олександровичу, хоча сам не рідко перебував під пильним поглядом недоброзичливців: «Недарма, о, недарма так ненавидять Микиту Шаповала різні землячки. Своїми брудними, огидними перами штрикають його під боки. В очі не скажуть, ні, правди не розгорнуть, як він, – тільки збоку, ззаду. Підступно – штрик!.. штрик!.. штрик!.. Боляче, вразливо – і все ж… Ні, не зламати Шаповала! Це знає він, Павло Богацький. Це знає «Українська Хата». Це знає й сам Шаповал. У тім-то його й сила».
В останні дні життя Микити Юхимовича Павло Богацький був поруч. Підтримував, вселяв надію на життя. На жаль, смерть не щадить нікого. Зі слізьми на очах провели незламного борця за визволення українського народу у засвіти.
Завершується роман… листами, які прилітають до Павла Олександровича «з Австралії та з цілого світу. Різні». У них – спогади і вдячність за всі хороші справи, зроблені за життя.
Павло Богацький – із покоління, котре продовжувало виборювати право на самостійність та незалежність України. Воно «носило в собі невгасиму жадобу волі, передчуття великих можливостей для закутих великих сил національного духу». Цей шлях не завжди був простим, але віра у відродження додавала сили і спонукала до рішучих дій на благо розвитку духовності і культури. Україна повинна була вийти із ярма неволі!
м. Хмельницький
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.