Альона Радецька. До гумору через рими

602

С. М. Шкапій. Усміхнена рима. – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2020. – 170 с.

С. М. Шкапій. Чилі. – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2018. – 104 с.

 

До Степана Шкапія гумор приходить через рими. Це його так звані лабіринти-орієнтири, з якими хоч у сатиричне, хоч в іронічне, а хоч – куди хоч. І навіть там, де не зовсім смішно (а таке теж буває!), рими роблять чудо! Вони своєю прудкістю та оптимістичною енергією здійснюють такі «вихиляси» довкола змісту, що позаздрити можуть справжні поети. І Степан Михайлович це знає й усвідомлює, адже невипадково у передмові до своєї збірки «Усміхнена рима» (назва теж невипадкова!) зазначає: «Дорогий Читачу! Перед тобою наразі книжка, а не рима. Але ту усміхнену пані я, «подільський галичанин» Степан Шкапій, намагаюся упіймати від першої й до останньої сторінки. Коли це вдається, тішу себе думкою про синицю в руках. А втім, римованих синичок почав ловити ого-го-го-го ще коли…» Цими рядками автор розкриває всі карти, котрі й так очевидні.

Звичайно, не можна стовідсотково сказати, що у книзі форма переважає над змістом. Ні! Тут все одне одного доповнює. Адже за кожними римами стоїть глибокий смисл, народжений з любові до життя і простих людей.

Книга, перш за все, пройнята душевним світлом, внутрішнім піднесенням і оптимістичним сприйняттям звичайних речей. Гуморист завуальовано змальовує політику та її правлячих вождів, вдаючись до байки. Він переймається днем вчорашнім і завтрашнім людей зі свого оточення, без образ переосмислює їхнє минуле і жартома сприймає сьогодення. Йому важливо впіймати момент істини, коли персонажі справжні, а їхні дії піддаються непідробним почуттям. Степан Шкапій фокусується, здебільшого, на русі людей, тобто його ліричні герої рідко коли лежать чи сидять без роботи (хоча й це трапляється!). Переважно вони активні, емоційні, сповнені сил та реакції на вчинки інших. Їхнє оточення може бути різним, від цього й відштовхується гуморист. Йому важливо не пропустити їхній порив – радості, гніву, спантеличення, розгубленості, розпачу тощо. А вже навколо нього можна й фантазувати, піддаючи образ, що склався, певному світосприйняттю чи передбачуваним/непередбачуваним вчинкам:

 

В сповідальні жінка мліла:

– Грішна: ненароком

В піст сосиску, отче, з’їла

Перед Новим роком.

 

Дотепер себе картаю,

І молюсь, і плачу…

Панотець їй:

– Співчуваю,

Та гріха не бачу.

 

Не беріть до серця близько,

Прецінь, то не драма –

У теперішніх сосисках

М’яса – ані грама!

(«Сосиска»)

 

Хмельничанин Степан Шкапій недаремно наголошує на тому, що він «подільський галичанин», адже народившись на Львівщині, в селі Осталовичі Перемишлянського району, літератор не забуває своїх коренів, зокрема, говірки, яка колоритно розкошує у його творчості. Саме вона наповнює індивідуальний стиль автора мовною «свіжістю», увиразнює і робить унікальним. Тексти в прямому значенні пересипані архаїчними вигуками, вставними конструкціями, діалектами, складноскороченими словами, котрі вже давно вийшли з літературного вжитку, але досі побутують в окремих регіонах і вважаються діалектами. Деякі Степан Михайлович виокремлює і дає їм пояснення у вигляді зносок, іншим, на його думку, більш відомим, не приділяє увагу і передає на осмислення читачу. Ось, скажімо, такі вигуко-слово-фрази чи не найпоширеніші у творчості гумориста: прецінь, тре’, мо’, бач, зак, ич, ік, чей, стидно, дундук, прочухан, лайдак, мешти, латати, теревені, лучче, гаспид, файний, литка, писок та ін. Коли поцікавилася, чи він навмисне вводить у свій лексикон такі слова та вигуки, то дізналася, що «вони самі просяться у текст, адже допомагають передати настрій ліричних героїх, їх почуття та емоції», – зауважив літератор.

Якщо збірка «Усміхнена рима» на прикладі гуморесок, однострофів, МІНОРРимок і «римованих придибеньок» («Пан Кирило») лише частково демонструє світ діалектичного словоцвіття, то інша, не менш цікава за змістом, «Чилі», на широкий загал у вже більш розлогій формі представляє колоритність нашої мови. Складається книжка лише з двох розділів: однойменної гумореми «Чилі» та «Галицьких притрапків». Як зазначає сам автор у передмові: «…це вже як данина тій місцевості, де моя пуповина закопана». Ось тут найбільше розкривається витонченість Степана Шкапія, його чоловіча і письменницька галантність. Ось тут він розкошує, і як господар своєї книжки запрошує скуштувати коронні літературні «страви», які довго зберігатимуть смак вишуканості і гумористичного одухотворення. Читаючи цю збірку, можна поповнити свій словниковий запас устократ, адже на кожній сторінці по декілька діалектичних словотворів, які відразу кидаються в очі і запам’ятовуються:

 

Добрий вечір, милий кумцю,

Бись-те довго жили!

Чув-єм же ви позавчора

Пацєтко купили.

………………………..

Гонде-го весна на носі,

Скоро на городи,

Як сі ніц не підрихтуєш,

То шо воно вроде?..

…………………………

Мали бись-те пам’єтати,

Жи на жадні губи

Ніц вартнішого не знайдеш,

Аніж сало грубе…

(«Запрошення»)

 

Через те, що автор віддано служить римі і піддається її спокусам, у нього трапляються граматичні, стилістичні, лексичні недогляди. Досить часто письменник допускає вживання голосних, які повинні були б чергуватися із приголосними, або навпаки, як ось: «В ніч Андріївську Антип // Плівся вздовж алеї, // Й раптом…» чи «Якось львівський пан Кирило // вичитав у пресі, // Що відновлюють печінку // добре у Одесі». Але це він робить з примусу, адже і римі хоче вгодити, і від змісту не може відійти.

Також у своїй творчості Степан Шкапій значну увагу приділяє іменам людей. І хоч акцентує увагу на панові Кирилові, з яким, почасти, асоціює себе самого, та не обмежується ним. У його оточенні Якилини, Федоти, Гнати, Панаси, Власи, Мелентії, Євдокими, Олекси, Уласи, Маркіяни, Митрохи, Юзі, Лисавети, Єлисеї, Агати, Мокрини, Римми, Улити, Вакули тощо. Всі вони потрапляють у різні смішні ситуації, стикаються з іншими людьми і по-своєму, хто як може, виходить з обставин, що складаються.

Герої гумориста – представники різних прошарків населення. Тут і мандрівники, ґазди і ґаздині, сільські вуйки, лікарі і пацієнти, люди старшого покоління, священослужителі та їх парафіяни тощо. Але варто наголосити, що літератор не прагне насміятися з них, а хоче показати, що їм також притаманні людські якості, часто сміховинні, з іронією та сарказмом.

Гумор Степана Шкапія не потрібно шукати між рядками, він ззовні, і не помітити його просто неможливо. У цьому його «родзинка». У цьому його талант.

Тож бажаємо літератору подальших творчих успіхів, нових книг і вдячних поціновувачів сатирично-іронічного мистецтва!

м. Хмельницький

 

“Українська літературна газета”, ч. 6 (298), 26.03.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!