Альона Радецька. «Ближні обрії Михайла Цимбалюка»

244

Цимбалюк М. Ближні обрії. – Хмельницький. ТОВ «ТВОРИ», 2019 р. – 100 с.

Михайло Цимбалюк – відомий на Хмельниччині поет, прозаїк і журналіст. Поєднуючи в собі ці творчі стихії, він формує свою сферу життєдіяльності – мистецьку. Слово у нього – непросте, змушує проявити мудрість – у розумінні, сприйнятті, значенні.

Нещодавно у Михайла Петровича вийшла ще одна поетична збірка «Ближні обрії», яка сформувала новий погляд на індивідуально-авторський стиль автора. А взагалі у доробку цього письменника – дев’ять книг: «Зорі на землі» (поезії, 1998), «Аорта» (поезії, 2000), «Неповернення» (нариси та оповідання, 2007), «Такий в житті буває день» (поезії, 2008), «Вінок Аріадни» (поезії, 2013), «Витязі Савур-могили» (літературні казки, 2015), «Протокольний нокдаун» (гуморески, 2017), «Весла – на воду!» (шляхові замітки, пригоди, нариси, 2019).

Тематика віршів у нововиданій збірці – різнопланова. Це і стало, напевне, приводом для того, щоб не ділити її на розділи. Є тут поезії і про кохання до жінки, і про любов до України, і про війну, і філософські роздуми, й особисті пориви душі тощо. У кожному рядку відчувається «художньо-набита» рука автора, який інколи використовує антитези («Навмання завивав би // на місяць по-вовчи…» і тут же: «Не по-вовчи жадаю підходу до жінки…»), оксюморони («Аж буденний дощ // холодним зашумів окропом»), гіперболи («Із хвилин ціла вічність мовчання»), акровірші та інші літературознавчі прийоми. Це робить книгу цікавою для літературознавців, критиків.

Значну увагу Михайло Цимбалюк приділяє образам, які роблять збірку професійною, як ось наприклад: «Неначе руки, ампутовані снарядом, // болять обійми друзів, // котрі вже не зрадять, // відлинувши у засвіти без шансу вороття», «Товчуться затхлі привиди війни», «Малий, невагомий, // незримо проник поза плечі, // нечутно згорнувся у бублик // смішним цуценям – // в порозі улігся // у сутінки вдягнутий вечір, // відібраний нами // і скупо призначений нам», «Дощі повертаються, // ніби митці із гастролей» та ін. Усі вони не є заангажованими чи затертими, а навпаки, демонструють новаторство і творчий пошук автора, який експериментує зі словом, емоціями і відчуттями. Саме тому неможливо передбачити, яким буде той чи інший поетичний твір.

Попри значну образність та експериментальність збірки варто сказати і про… алітераційну наповнюваність поетичного тексту, що створює ефект «нагромадження». Інколи він вибухає публіцистичністю, ніби стримуючи насолоду, котру хочеться отримати від читання і сприйняття написаного. Час від часу відчувається емоційна насторога, адже не знаєш, яким буде наступний вірш, які відчуття він викличе і чи не важко сприйматиметься. Та це не можна вважати аж надто негативним фактором. Навпаки, така особливість індивідуального стилю автора дає йому право писати так, як підказує розум і серце. Взяти б для прикладу перші рядки вірша «Ближні обрії», котрий і дав назву збірці:

Лебедина зграя,

ніби гурт кобзарський

звичним переструнням на тужавий лад

закликає в думу

під небесну арку,

звідки видноколо ширшає встократ.

 

Ось тут яскраво видно сукупність приголосних, які створюють своєрідний «тиск» на сприйняття тексту. «Лебедина зграя, ніби гурт кобзарський» – оригінальне порівняння, красиве і точне, але вимовити словосполучення «гурт кобзарський» – завдання не з простих, особливо в поезії, яку, зазвичай, можна проспівати. У подібній ситуації знаходиться і останнє речення.

Піддаючись впливу алітерації і акцентуючись при цьому на розумінні тексту, відчуваєш, як повз тебе пролітає час. Але ти не можеш нічого вдіяти, бо читаєш. Наведу ще декілька рядків, які підтверджують сказане: «Дитинство в пам’яті – пилок роси // У променях / як в поглядах блищить…», «…Мов камінчики на дні // все / знай / кермують струменем ріки»; «Охололи від стрільб учорашніх стволи», «… моїх непевних ще та вже вагомих кроків»; «О вулице розрідлих черед і дворів», «Для того в скелях сивий сум монастирів // тримає в пам’яті посухи і потопи» і т.д.  Можливо, автор прагнув такого ефекту, тому цілеспрямовано це робив?  Подібний висновок виходить тому, що знаходжу у збірці вірш «Листолік», де рядки «Листопад листоліг в листопрій – // з листопада по грудню у січень…» самі говорять про те, що є алітераційними. Якщо це так, тоді зрозуміло, навіщо поет намагається «заприголоснити» свої вірші.

Та попри так звані алітераційні «згустки» і накопичення словоформ, поезія Михайла Цимбалюка вабить художньою експресією, новаторством і експериментальною витонченістю. Її хочеться досліджувати, щоб більше пізнати індивідуальний стиль автора, який має свої оригінальні відтінки.

м. Хмельницький

 

“Українська літературна газета”, ч. 23 (315), 19.11.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!