“Українська літературна газета”, ч. 4 (372), квітень 2025
«Чарівна пір’їнка» : казки / Л. Пронь. – Тернопіль : Підручники і посібники, – 64 с., іл.)
Вона прийшла у світ у благословенному Покутському краї, напоєному казками й легендами, оповитими красою піднебесних пейзажів та пісень. Тут, серед мальовничої природи, де з одного боку протікає річка Дністер, а з іншого – потічок Денечанка, де видніють пагорби Дністровського каньйону, що є одним із семи чудес України, вона впивалася красою рідної землі й прагнула відтворити цю красу в творчості. Свого першого вірша написала в другому класі. А коли закінчила школу, на крилах мрії ризикнула полетіти до столиці, де вступила на курс знаного актора й театрального педагога Аркадія Гашинського у Київському державному театральному інституті імені І. К. Карпенка-Карого, добре відомого нам, киянам, ролями Ярослава Мудрого, Макбета, Урієля Акости тощо. Вуз Леся Пронь успішно закінчила 1981 р. Її дипломною роботою була роль Мавки в «Лісовій пісні» Лесі Українки.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Поетеса, прозаїк, авторка текстів до багатьох пісень Миколи Ведмедері та Володимира Ізотова, вихованка літературного об’єднання «Радосинь» (організатор і керівник – письменник Дмитро Чередниченко), членкиня Національної спілки письменників України від 2015 р. Переможниця багатьох літературних конкурсів і фестивалів, авторка чотирьох книг для дорослих і семи для дітей, що давно вже завоювали свого вдячного читача.
Сьогодні Леся Пронь звітує новою книгою «Чарівна пір’їнка», яка об’єднує 8 високоякісних казок.
Перша з них – «Мандри ведмедика Бобо» – зачаровує мальовничими описами природи й цікавими історіями. Вона має шість розділів, назви яких подані найпростішими фразами: «Там, де жолуді», «Біля річки», «Про те, як Бобо познайомився з бджілкою», «Про те, як ведмедик зустрівся з їжачком», «Бобо чекає на зиму». Історії подані так, як мати говорить зі своєю ще зовсім маленькою дитиною. Це дозволяє читачам уявно й просто перейти з одного місця описаної події в іншу.
Легко запам’ятовується динамічний сюжет казки «Пригоди Непосидька й Цікавинки» про доброту і взаємодопомогу. А твір з елементами магії «Володар гір» поведе читача стежинами величних Карпат, які описані авторкою напрочуд талановито і з любов’ю, «бо немає в цьому краї жодного клаптика землі, який би не заворожував людину». Тут, серед розкішних ялин і смерек, живе красуня Ксеня, різні духи, а також добрий гномик Мирось, що вміє перетворюватися з людини «на пухнастого рудого кота з пишним хвостом».
Є в книжці казка соціального змісту «Чарівна пір’їнка». Її головні герої – зла мачуха та сирітка Марійка. Написана казка, щоб діти, прочитавши її, стали краще розрізняти правду й кривду, «росли розумні, добрі, нікому не чинили зла».
Перегортаючи книгу сторінку за сторінкою, читачі познайомляться з такими творами, як «Красуня з лісової хатинки», «Батьківська наука», «Пісня любові», «Вітер і Тиша». Усі вищезгадані казкові оповідки мають глибинну життєву мудрість, немало повчальних епізодів.
Ось, наприклад, у казці «Мандри ведмедика Бобо» між ведмедиком і маленькою білочкою виникла суперечка. Звірятка посварилися за жолудика, тож їхнім мамам довелося пояснити малятам, як правильно й мирно виходити з таких ситуацій. Це допомогло героям казки порозумітися, стати справжніми друзями.
Казочка цікава. У ній гарно вибудовані діалоги, мова не засмічена пустослів’ям, органічна, звірята розмовляють чуттєво, щиро. Наведу один із епізодів розмови ведмедиці Волохані з синочком:
«Ведмедик народився в мами Волохані взимку. А навесні він уперше вийшов з барлогу, опинився серед велетнів-дубів, яких раніше ніколи не бачив. Усе для нього було незвичним і дивовижним.
Легенький вітерець зухвало лоскотав йому носика. Від цього малюк голосно пчихнув. Ох і злякалася Волоханя! Вона подумала, що ведмедик застудився.
– Ти здоровий, синку? – мовила тривожно. – Горлечко не болить?.. Може, у тебе алергія!? Це дуже погано… Чому мовчиш?
– Бо-бо-бо-апчих! – аж просльозився ведмедик. – Що це мене лоскоче, мамо?!
– Вітрик, синочку. Ти не бійся його, він добрий! Іноді любить жартувати. Колише дерева, пробуджує від зимового сну. Тобі нічого поганого не зробить!
– Бо я маленький? – запитав ведмедик.
– Бо ти – дитя природи, як і він, – відповіла Волоханя, погладжуючи синочка лапою.
Через оте «бо-бо-апчих» мама-ведмедиха стала звати свого синочка Бобо́.
А історія про прагнення ведмедика поласувати медом, і те, як він ненав’язливо попросив його у бджілки, та ще й дізнався від неї немало цікавинок зі звичних буднів цих надзвичайних комах, хіба не зачаровує?
« – Я – бджілка Світлянка. Збираю нектар, несу його до свого житла, там роблю з нього мед і кладу його в стільники.
– А що таке стільники?.. Уперше чую.
– Стільники – невеличкі комірки з воску. І віск ми робимо.
– Ви багато чого можете! – здивувався Бобо.
– Так! Це тому, що працьовиті! У нас кожна бджілка має свої обов’язки. Є такі, що розвідують, де найбільше медоносних квітів, і повідомляють про це збиральниць нектару. Біля входу до нашої хатинки стоять бджоли-сторожі, які захищають родину від непроханих гостей. Маленьких бджоленят доглядають бджілки-годувальниці.
Ведмедик слухав і дивувався. Йому було дуже цікаво» (с. 16 – 17).
Так Бобо і маленькі читачі дізнаються про те, як живуть і господарюють бджілки-трудівниці.
Очікуючи від бджілки Світлянки гостинця – запашного золотистого меду – Бобо зрозумів, що, поводячись гідно й чемно, можна досягти багато чого. Але не дай Боже спробувати щось украсти, тоді вже одержиш велику ін’єкцію від цілого бджолиного рою!
« – Знаю, що красти – це погано. Можна й попросити… А коли не дадуть… Ну, що ж, тоді проживу й без ласощів», – розмірковує ведмедик.
Такий висновок зробить для себе й дитина, прочитавши цю милу казку.
Мова творів Лесі Пронь не стала якоюсь спрощеною, примітивною – це добра, часом навіть вишукана літературна мова. Дуже важливо також і те, що авторка спеціально розшифровує окремі маловживані, очевидно, невідомі юному читачеві слова, наприклад, «пасербиця» (на с. 48).
Це дуже симпатичні, якісь тендітно-дитинні казки, у яких герої-звірята органічно вписуються у свідомість дитини, напуваючи її беззастережно всеохоплюючою любов’ю до навколишньої природи. І дитя поступово подумки стає не тільки безпосереднім свідком, але й учасником подій. Ненав’язливий культ родини на прикладі поведінки ведмедів, солов’їв, білочок, їжачків, дроздів, мишенят Цікавинки й Непосидька відкриває перед читачем просту істину: як то гарно жити в дружбі, любові, слухатися батьків, виручати одне одного у складних життєвих ситуаціях!
«Таємнича тиша оповила невеличку галявину. Раптом…
– Допоможі-і-ть! – пролунало невиразно, приглушено, наче з-під землі.
Голос був тоненький. Цікавинці здалося, що вона його вже десь чула. Тільки де?..
– Допоможіть, бо пропаду-у-у! – уже чіткіше чула маленька мишка.
Що їй робити? Серденько в грудях стукало швидко-швидко, та страх не дозволяв зрушити з місця. «Невже я така боягузка?» – промайнуло в голівці, і Цікавинка, більше не роздумуючи, помчала на допомогу.
Яким було її здивування!
Величезний стовбур колючої акації лежав на землі, перекриваючи стежинку, по якій бігла Цікавинка. Вона зупинилася, щоб знайти прохід, та враз почула зовсім поряд: «Допоможі-і-ть!».
Мишенятко озирнулося на голос. Під здоровенною гіллякою, у прим’ятій під акацією траві, лежала її матуся й стогнала» (с. 32).
У цих казках відкриваємо для себе незнаний досі світ краси, спостерігаємо не тільки рішучу взаємодію тваринок, таких, як кіт Соломон і коза Тереза, ведмедик Бобо й заклопотаний Бобер, їжачок Антось і Лисичка. Є в книжці справжні герої, сміливі й відважні! Це Марко, гномик Мирось, Володар гір та інші. Авторка одухотворює дідугана Вітра і бабу Тишу, олюднює пташок, дерева, явища природи (як оті дві хмаринки: одна на небі, інша – у воді, що з казки «Мандри ведмедика Бобо»). Навіть велика прірва з безмежною пащею промовляє людським голосом: «Ви мої-ї-ї!» (казка «Чарівна пір’їнка»). Живуть у творах Лесі Пронь і звичайні люди, які мають свої турботи, радощі й печалі, перебувають у взаємодії з навколишнім світом. І в тому всьому – трепетне, щиросердне освідчення письменниці в любові до рідних Карпат, чим вона прагне щедро поділитися зі своїм читачем.
«У легкій зеленій мантії до зали зайшов Володар гір. Його голова, осяяна напівпрозорим золотистим німбом, освітила все довкола. Він був таким красенем, що Ксеня не могла відвести від нього очей.
– Пригощайтеся, будь ласка! – мовив Володар гір, сідаючи на вільне місце.
– Дякую! – відповіла Ксеня, схиливши голову над тарілкою.
І щойно вона подумала, що хоче скуштувати салат із соснових бруньок, як він цієї ж миті опинився в неї на тарелі. Глянула на ягідний кисіль – він миттю наповнив її кухлик!
Їли мовчки. Великий настінний годинник вистукував хвилини, створюючи неймовірну казковість. Першою обізвалася Ксеня.
– У вас дуже гарно! Ви багато часу проводите в замку?
– Ні, Ксеню, я завжди там, де потрібна моя допомога. Гори кличуть мене. Особливо зараз. Ти знаєш, як нелюди нищать Карпати? Рубають дерева й вивозять їх за кордон. Після вирубування лісу голі клапті землі волають, вимагаючи помсти. Я не хочу нікого кривдити, але бачу, що деякі люди люблять не природу, а багатство. Якщо не схаменуться – будуть на цій землі зсуви ґрунту, потопи й буревії. Не захищу вас ні від ведмедів, ні від вовків. Допоможи мені врятувати Карпати!
– Але… як? – дивувалася Ксеня. – Та й хто мене послухає?
– Якщо віритимеш у перемогу, у тебе все вийде! – переконував дівчину Володар гір. – Я допомагатиму! Ти не будеш мене бачити, але відчути мою присутність зможеш. Збери мудрих людей і скажи їм, щоб згуртувалися. Будете відвойовувати кожен клаптик землі. Не відступайте, бо це ваша спадщина від батьків і дідів, яку потрібно вберегти.» (с. 42 – 43).
Глибинна, самовіддана любов письменниці до розкішної, але багатостраждальної природи України, особливо в час цієї страшної війни, талановито відтворена в казках: «Саме таким лісом гуляв розкуйовджений старий дідуган Вітер. Він хизувався широкими крилами, дужим подихом, жартівливою вдачею. Міг закружляти у вальсі зі снігом або скрутитися в клубок і прикинутися колобком. Вітер розгойдував сонні дерева, торсав стовбури та крони, щоб не замерзли в зимовому сні. А згодом лягав під кущем і засинав…» («Вітер і Тиша», с.60 ).
Книга розрахована на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, які вже давно стали найкращими друзями Лесі Михайлівни.
Хотілося б також відмітити вишукані, дитинно-пречисті, надзвичайно теплі ілюстрації роботи Вікторії Дунаєвої, які повністю відповідають літері й думці тексту й навдивовижу суголосні з задумом авторки казок. Нині Леся Пронь не тільки щедро ділиться акторською майстерністю з юними учнями, але й бере активну участь у роботі КО НСПУ, зокрема у об’єднанні письменників, які пишуть для дітей. І постійно виступає у школах, дитсадках, бібліотеках, музеях, куди, зрозуміло ж, приходить зі своїми книжками, тепер презентуючи і «Чарівну пір’їнку».
А ось як відгукується про свою посестру Лариса Недін, українська актриса, театральний педагог, письменниця, журналістка, громадська діячка, Голова Творчого об’єднання письменників КО НСПУ, які пишуть для дітей, членкиня Правління КО НСПУ: «На даному етапі в Творчому об’єднанні дитячих письменників КО НСПУ напрочуд цікава команда обдарованих літераторів. Серед колег – Леся Пронь. Самобутня, ні на кого не схожа… Акторська освіта проектується на її художнє слово. Вона чудово взаємодіє з дитячою аудиторією, уміє зацікавити, заманити у свій світ художнього слова… Вірна товаришка. Ніколи, жодного разу не підвела в організаційних процесах. Поважаю».
Прочитання «Чарівної пір’їнки» справило на мене дивовижне враження-алюзію до мого давнього потрясіння від першої зустрічі з хрещеною-феєю Попелюшки, яка сьогодні нагадала мені талановиту літературну посестру.
Щасливої тобі долі, «Чарівна пір’їнко»!
Алла ДИБА,
літературознавиця, наукова співробітниця Інституту літератури
ім. Т. Г. Шевченка НАН України,
членкиня НСПУ від 1999 року
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.