Рецензія на роман Галини Петросаняк «Вілла «Анемона».
У нашому крихкому сьогоденні найбільшою цінністю є життя, і це відчувається зараз дуже гостро. Можливо, банальна істина, але мусимо повторювати це раз за разом, і пам’ятати кожної хвилини, що життя не можна переписати, як чернетку. Та й смерть теж.
Роман Галини Петросаняк «Вілла «Анемона», як, утім і її «Матриган» та більшість віршів, порушують найважливіші і найгостріші проблеми життя і смерті. І кожного разу по-новому. Спокійний, врівноважений тон оповідей, без надриву і яскравих фарб, змушує прислухатись до думок авторки, знаходити філософську основу в простих, на перший погляд, сюжетах. Ці письменницькі «акварелі» насправді намальовані на міцному підґрунті рефлексій, прихованої експресивності, постійних пошуків істини.
Героїня «Вілли «Анемона» – Рута Маковій, українка, яка приїхала до Швейцарії на заробітки. Вочевидь, ця героїня альтер-его авторки. Принаймні так можна зрозуміти з тексту.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Жінка буквально хапається за будь-яку роботу в чужій для неї країні, оскільки вдома її чекає донечка, якій вона хоче забезпечити безбідне заможне життя. Тому й запрошення працювати покоївкою в затишній віллі на околиці альпійського села героїня повісті сприймає як подарунок долі. Навіть не зважаючи на досить дивні пункти контракту…
Письменниця одним-двома штрихами змальовує віллу, село, гори, інших персонажів. Лише докладно описує квіти, про які вона дбає і намагається прикрасити клумбу біля холодного стерильного будинку.
Варто звернути увагу на багатогранну символіку назви роману. Анемона – весняна квітка, яка є символом щирості, романтики, кохання – і разом із тим, суму, крихкості та швидкоплинності життя. А ще анемона – своєрідний оберіг від злих сил. Недаремно героїня повісті висаджує ці квіти біля вілли, інтуїтивно відчуваючи негаразди ще до того, як вони запанували там.
Втім, цікава і символіка імені та прізвища головної героїні. Рута – символ кохання, щастя і, водночас, суму. Квітка стала культурним кодом України завдяки всім відомій пісні Володимира Івасюка. І мак, від якого утворене прізвище героїні, в народній символіці є оберегом від злих сил, зурочення тощо.
Але повернемось до сюжету. За деякий час Рута Маковій усвідомлює, що насправді коїться на віллі «Анемона». В цьому нібито медичному закладі відбуваються акти асистованого самогубства. Тобто, людина, яка вирішила піти з життя, робить це в максимально комфортних умовах – в затишному будинку, з уважним персоналом, смачною їжею, дивлячись з балкона на прекрасні альпійські пейзажі. Легко, без болю і страждань, без суму, сліз і печалі. І за чималі гроші. Інші герої повісті переконують Руту Маковій, що це вибір кожного – жити або вмирати, і як вмирати – теж. А вони просто виконують свою роботу.
Персонажі роману, які прибувають у віллу на один-два дні, а потім їх відвозять у крематорій, викликають симпатію в головної героїні, а отже, і в читачів. Це милі, усміхнені, найчастіше старші люди, які вибрали собі таку долю – піти спокійно, нікого не обтяжуючи і не утруднюючи.
І лише один герой – Томас, бунтує проти уставленого порядку. Смертельна хвороба не завадила йому покохати українку – сильно, пристрасно і щиро. Кохання буквально падає на цих самотніх чоловіка і жінку, і вони вирішують не зраджувати йому. І один одному – теж.
Так, хотілось би розвитку романтичного сюжету – любов подолала смерть, вони жили довго і щасливо, померли в один день… Але авторка пише за канонами реалізму і життєвої правди…
Гостре неприйняття, до огиди і фізичної відрази, викликають у Рути Маковій так звані лікарі і допоміжний персонал, які супроводжують «пацієнтів» на той світ. Тобто, по суті, вбивають. Незважаючи на згоду жертв, дозволи родичів, контракти, договори, ліцензії від міністерства і наглядових органів, тощо.
Галина Петросаняк рішуче і однозначно стоїть на християнських позиціях: «Не вбий!»
Навіть якщо людина просить тебе про це.
І ось тут у рецензентки виникають питання.
Чи можна погодитись із такою категоричністю авторки повісті?
І – так, і – ні! Вбивство, яке б воно не було і з якою метою його б не вчинили, є злочином. Але що робити, якщо людина просить припинити її муки і позбавити від болю і страждань? Що більш гуманне – легка смерть чи страждання від болю, а іноді й втрата людської подоби?
Чи треба давати можливість рідним і близьким проводити мати, батька, чоловіка або дружину в останній путь з світлим сумом, а не з полегшенням – сам відмучився і відмучив нас?
І тут висвітлюється ще одна грань роману. Вона відкривається завдяки історії кохання Рути і Томаса.
Починаєш розуміти, що ті приємні усміхнені люди, які заплатили за комфортне самогубство, насправді дуже самотні. І їх нібито добровільний відхід є спасінням від одинокості і болю. Адже той, кого люблять і кохають і хто здатний відповісти на такі почуття, до останнього подиху бореться за життя і боїться принести біль люблячому.
За нібито простим і закінченим сюжетом повісті стоїть безліч питань, на які не можна дати однозначної відповіді. Цей твір змушує думати, аналізувати ситуацію, ставити перед собою питання – а що я зробив /зробила б на місці героїні, на місце інших персонажів? І як ставитись до таких ситуацій взагалі? Кому співчувати?
Втім, на останнє питання, схоже, знайшлась відповідь – співчуття викликають усі герої і персонажі роману, навіть ті, кого можна вважати «поганими». Це не «картонні» літературні образи, а страдаючи шукачі сенсу життя. Кожний з них стоїть перед вибором власного шляху, і вирішувати – хто правий, а хто помиляється – досить складно. Та й авторка не ставить таку задачу перед читачами.
А ось мета справжньої літератури – навчити думати, в романі «Вілла «Анемона» досягнута. Важко уявити собі людину, яка б прочитала цей твір і не поставила б перед собою низку найважливіших питань.
Але як знайти правильні відповіді?
Алла Бойко, доктор філологічних наук, професор, журналістка