“Українська літературна газета”, ч. 1 (369), січень 2025
Ткаченко Анатолій Олександрович.
МИСТЕЦТВО СЛОВА
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
(Основи літературознавства) / Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. 3-є вид., випр. і доповн.
Київ: Ліра-К, 2024.
Навчальна скарбничка поповнилася цінним набутком — вийшло третє видання підручника для студентів вищих навчальних закладів зі спеціальностей філологія, журналістика, літературна творчість.
Автор — Анатолій Ткаченко — професор Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філології,. Анонсуючи вихід книги, написав: «Воно таки справді випр. і доповн. Серед новацій — розширений підрозділ про кіносценарій як межисистемне явище та список фільмів за творами української літератури. Подано й приклади аналізу візуалізації літературних текстів. Іще з першого видання (1998) уперся в ніби ж самозрозумілу позицію: літературу як мистецтво треба подавати в нерозривному зв’язку з іншими його видами. Увагу приділено віршуванню, поетиці слова, проблемам стильової типологізації/індивідуалізації, варіативності можливих тлумачень. Головний підхід — мистецька вартість. Тому й задавнені кальковані поняття «художня література» та «художня мова» замінено на питомі — мистецька література, мистецька мова з відповідним коригуванням гнізда похідних термінів».
У підручнику розглянуто основні літературознавчі поняття, категорії, терміни в їх розвитку та нинішньому стані. Вдосконалено принципово нову модель літературної генерики.
Видання 1998 та 2003 років слугували багатьом поколінням студентів, які опановували словознавство, нині пора переосмислити, додати, доповнити, розширити, оновити, зокрема, на підставі багаторічної викладацької праці автора. Часи і справи накладають відбитки на Слово та науку про нього, вимагають інших акцентів, прикладів, настанов.
Авторську передмову з промовистою назвою “У зачині було Слово…” можна назвати Одою Слову.
«Слово — першоелемент єдности світового розуму і духу, об’єктивної закономірности й ідеальної субстанції, думки й почуття, розуму і серця, аналізу і синтезу, логіки й інтуїції. Слово — невичерпне джерело й акумулятор інформації про наше минуле, сучасне та майбутнє. Воно узагальнює й індивідуалізує, стає ноосферним згустком думки людства взагалі, а водночас — інформативною одиницею, безпосереднім знаряддям передачі дум і переживань конкретної особи.
В усьому багатстві своїх прямих і переносних значень слово — інструмент і генератор мислення-відчуття-переживання світу, гами його звуків, запахів, барв у їх найдивовижніших переплетіннях. Воно єднає матеріальні й ідеальні енеретичні чинники і є носієм індивідуальної, колективної, планетарної та космічної свідомости й чуттєвости».
Ось так проголошується значимість Слова як багатоаспектного явища.
В «Уводинах» автор виявив свої уподобання. Тут даються визначення літературознавства та його структурних складників, але коли доходить до герменевтики, текстології, перекладознавства, означення стають повнішими, докладнішими, додаються численні приклади, порівняння.
Принагідно відзначу ретельність добору прикладів до всіх згадуваних дефініцій, зразки цікаві, показові, вони не тільки закріплюють у пам’яті визначення, а й спонукають до пошуку, викликають інтерес до прочитання тих творів, з яких узяті, та й інших теж.
Про структуру сказано: «Складається він із чотирьох розділів. Виокремлення розділу “Література як система”, а в ньому — підрозділу “Проблеми генології” продиктоване пошуковим характером пропонованого системно-структурного підходу в поєднанні з прагненням зберегти наступність із традиційним родо-видо-жанровим поділом літератури. А оскільки традиційний поділ увіходить до літературних поетик, то другий і третій розділи об’єднує спільний “дах” макропоетики. Четвертий розділ постає спробою найзагальнішого теоретичного осмислення літературного процесу, що конкретизуватиметься в курсах історії й теорії літератури. Відомості з історії літературознавства, у міру їх потреби, вкраплено у виклад окремих тем».
Особливо слід відзначити підрозділ «Кіносценарій як межисистемне явище». Автор, спираючись на понад сторічну історію українського кінотворення, виводить узагальнення зважаючи на розвиток філології, сподіваюся, його належно оцінять і кінознавці, і літературознавці, яким цікавий феномен кіносценарію.
Маю, як журналістикознавець, сказати про важливе для студентів-журналістів, яким теж адресований підручник. Бо «нині митець має у своїй палітрі широкий спектр усіх апробованих раніше барв, невичерпні можливості їх поєднань, пошуку й “приміряння” різних стилів та вибору оптимальних вирішень відповідно до індивідуальних феноменологічних і типологічних особливостей, потреб самовираження, дедалі гнучкішого володіння формою для означення-осягнення-переживання-творення новостарого змісту і світу».
Для журналістів дуже значним є сказане у розділі «Мистецтво слова» про образ читача: «Це саме образ, що відповідає авторському уявленню про того, до кого він звертається своїм твором… У сучасному менеджменті фігурує термін цільова авдиторія. У схопленій ним орієнтації на невиразного середньостатистичного читача чаїться настанова опускатися до уявного невибагливого споживача маскульту, а не навпаки — підтягувати до вишуканих мистецьких форм, естетичних засад».
Також журналістам слід постудіювати підрозділ «Мистецька мова», де розглядаються компоненти, важливі для створення різнобарвних текстів. «Мистецька мова — це певним чином організована й естетично “заряджена”, стилістично своєрідна, безпосередньо сприйнятна сторона мистецької форми в її нерозривному зв’язку зі змістом… Мистецька мова, на відміну від літературної, не визнає заборон. Вона залучає до тексту, залежно від потреби, і вульгарну та просторічну лексику, і “неправильну”, невнормовану граматику, і загалом будь-що, що є в загальнонаціональній мові, ба навіть те, чого в ній ще нема, але вводиться, створюється саме завдяки кожній конкретній літературно-мистецькій події… Мистецька мова є тією ж самою, що й загальнонаціональна, але підпорядкованою творенню саме отієї естетичної заряджености. Естетична зарядженість мистецького тексту витворює “силове поле”, в якому “намагнічуються” навіть стилістично нейтральні, документальні чи будь-які инші елементи. Це “намагнічування” відбувається завдяки широкому образному звучанню твору, підтексту, практично невичерпним асоціативним зв’язкам тощо».
І, звісно, необхідні для фахівців знання з розділу «Літературний процес», де пояснюється сутність цього явища.
«Літературний процес має справу не лише з високими взірцями, а й з епігонською та масовою літературою, її функціонуванням і сприйняттям, не завжди відповідними мистецькій вартості. Іноді важливими чинниками літературного процесу певного періоду стають явища, котрі в межах усієї історії національної літератури нічим особливим не вирізняються. І навпаки, буває, що художньо значущі твори посідають належне місце лиш через тривалий проміжок часу… Це пов’язано як із загальнокультурним рівнем сприймаючої сторони (не тільки читачів, слухачів, глядачів, а й фахової критики), так і з особливостями індивідуальних стилів, новизною і незвичністю мистецьких ідей, їх здатністю здійснювати прорив у панівній естетичній свідомості-чуттєвості…
Отже, літературний процес постає у взаємозв’язку художнього творення та сприймання (рецепції), а також функціонування різнорідних явищ у своєму часі й співвідносно з попереднім та наступним культурно-історичним контекстом. Його вивчення важливе ще й тому, що видатні митці вступають у творчий полілог не лише з визнаними попередниками, а й з авторами другорядними, з масовою літературою. Саме з огляду на неодновимірність взаємозв’язку власне творчих та рецептивних і функціональних чинників літпроцесу він зумовлений як внутрішньолітературними, так і загальнокультурними, естетичними, соціопсихологічними, історичними та іншими факторами, що відіграють важливу роль у виникненні й еволюції явищ словесного мистецтва.
У різних літературах, історичних епохах творення, сприйняття й функціонування художнього слова відбувається далеко не однаково».
Окраса книги – схема “мислено-чуттєвого древа”, на якому «усе постало зі спільного коріння людського сприйняття-переживання-усвідомлення-творення світу. І подальше розгалуження, спеціалізація людських знань, умінь, мистецтв, вірувань не скасовує спільного коріння, яке живить ноосферну планетарну крону. Іншими словами, людина цілісна як феномен космічний і земний сполучає в собі всю сукупність витвореного нею в єдності з природою і космосом духовного та матеріального, емоційного й мислительного розмаїття».
Також є простіші схеми, вони унаочнюють взаємозв’язки явищ, про які оповідається. Такі графічні вкраплення доречні, допомагають краще засвоїти виклад матеріалу.
Стиль викладу – вишуканий, захопливий. Попри великий обсяг, сприймається легко завдяки логічній побудові тексту.
І своєрідна квінтесенція праці: «Одна з основних формозмістових ознак мистецькости — осягнення не лише себе чи Іншого, а й сукупного національного, коли почуваєшся частиною його аж ніяк не ідеального менталітету, звичаїв, психічних реакцій, вдачі, мови, культури, долі».
Нова книга має всі необхідні складники аби стати одним з основних «вихователів» майбутніх майстрів слова. Та й просто цікавим читанням для всіх словолюбів.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.