Олена Іщенко. Манускрипти щастя. – К.: Каяла, 2020. – 132 с. – (Серія «Колекція поезії і прози»).
…Бунтівна реальність у цій збірці дивовижним чином поєднана з сумирною традицією, якщо за таку сьогодні сприймати щиро-наївний ліризм раннього Тичини, кутасту поетику Кисельова чи космічно-кінематографічний прорив Вінграновського. І поєднання це відбувається у збірці лірико-філософських поезій «Манускрипти щастя» Олени Іщенко (К.: Каяла), а вже згадане у назві почуття упізнання авторського голосу в симфонії класичних партитур, стосується не лише читацької авдиторії. Є на що звернути увагу також диригентам нашого літературного процесу.
Здавалося б, кохання жінки у цих віршах, як завжди, звично асоціюється з любов’ю до Батьківщини – хіба може бути інакше у нашому «матріархальному» світі де все підпорядковано законам і берегині-природи, і матінки-землі? І лишень серце зазвичай не вибирає, а обирає того, хто здатен стати носієм цих поетичних «інтерполяцій». Зокрема в поетів воно не може працювати «вхолосту». Пригадуєте класичне? «Болиш? Боли ж!» Те саме маємо в нашої авторки: «І пече… Так пече!.. / Коли поруч не ти».
Коли ж до правди, то «земна» антропологія ліричного світу Олени Іщенко така, що цілком підпорядковується законам вищого поетичного порядку, І якщо семантичні зв’язки її завинутих в химерні метафори образів, здавалося, можна і простежити, і зрозуміти – «константа любові» залежить від «косинусу поглядів» і «синусу чуття» – то поетика такого «технічного» підходу все одно має глибоко «природне», «народне», «первісне» коріння. «Падолист любові» тут «засила сватів», і «Вже холодний вітер перевіяв в пил / Манускрипти щастя, хоч і не хотів».
З іншого боку, практикуючи химерну «алгебру» порівнянь та інші «технократичні» поетики в описі нашого рахманного світу, яким він виринає вже кілометрів за двадцять від столиці, авторка не нав’язує читачеві власної кухні. «Чи то собор, чи квітка, а чи жінка — / Для кожного свій особистий сет», – знизує плечима її героїня, і всім до вподоби такий рецепт індивідуально-поетичних «суші» в японській манері толерантності та поваги.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Хоча, цілком можливо, що такого ефекту досягнуто завдяки майстерному мікшуванню текстів, адже до «Манускриптів щастя» Олени Іщенко, як дізнаємося з анотації, «увійшли нові поезії авторки, органічно доповнені обраними творами з трьох попередніх збірок». Цікаво, що при цьому авторка обізнана з технологіями як поєднання антагоністичних світів і світоглядів, так і утворення буденної реальності. «Історія завжди у корсеті сучасності — / щоб легше було ходити керманичам, / щоб у хребтів керованих / був потрібний напрямок руху». Крім цього, знати їй також про справжню ціну деяких слів і словес. «Словоформи — то лиш силуети, / Та й вони невимовно пусті. / Завмирає чуття поміж ребер, / Хоч біжи, хоч кричи, хоч мовчи».
З іншого боку, цілком традиційне святе незнання своєї долі, а якщо точніше, то її передбачення, визирання, споглядання в невпинному русі та зриві – ось те, що утримує як від наївності, а чи банальності. Бо як насправді керувати тією силою, що рухає світи разом зі світилами? «І чим я перед світом завинила, / Що він у мене на очах / Підняв себе на гострі вила / Й конає ґнотом у свічках?»
Іноді здається, що навіть «настроєві» сентенції виокремлюють і вирізняють той чи інший етап життя і творчості авторки-героїні. «Ніби тисячі сірих калік, / Хтось у райдужний світ, мов на грушу, / Повисаджував й став віддалік, / Щоб дивитись, як гепнуть на сушу». Хай там як, але зафіксована періодизація поетичних етапів, здається, була б не менш цікава в контексті творчої біографії авторки, ніж її жанрово-стилістичне розмаїття – від міських балад до сільських елегій. Адже таке розрізнення в часі (і просторі?) дозволило б простежити шлях виростання-спадання античних колосів-ремінісценцій в її поетиці і постання ліричних образів християнського світу.
Утім, іноді розумієш, що саме дружба Геракла з Ассоль чи Юди з Гебою – тобто синтезування світоглядних матриць і відповідної образної символіки – і вибудовує поетично-незвичний світ авторки. Занурюючись в котрий, розумієш, що хай там яка епоха живе в тому чи іншому вірші «Манускрипту щастя» Олени Іщенко, але єднає все одна-єдина сила. Адже «за пультом кожної любові — лише Бог…»