Василь Слапчук. Кохання, Дао і марципани: роман. – Київ: Видавництво «Український пріоритет», 2018. – 224 с.
Пригадую, як рік тому на Міжнародному літературно-мистецькому фестивалі в Луцьку ми дивилися виставу «Лісова пісня» у постановці Луцького лялькового театру. Після вистави хтось із чоловіків-письменників невтішно підсумував: «Рано чи пізно кожна Мавка перетворюється на Килину». Власне, схожу думку висловив і Василь Стус в одному з листів до свого сина: «Мавка – це мрія, це коротке сонце в сірому житті, Мавка – це свято, великдень душі. А Килина – це сірі будні, це сало з часником, це повна макітра вареників і жодної зірки над головою. «Життя» любить килин, а мавок убиває». Оці міркування про Мавку і Килину мимохідь згадалися мені, коли я читала черговий роман українського письменника, лауреата Національної премії ім.Тараса Шевченка Василя Слапчука «Кохання, Дао і марципани» (Київ, «Український пріоритет», 2018). Адже в ньому розповідається саме про одну з таких трансформацій – як сучасна Мавка (Лана) непомітно перетворюється на Килину (Цю). Звісно, не без допомоги свого коханого чоловіка.
Головний герой роману «Кохання, Дао і марципани» – це такий собі інфантильний і дивакуватий чолов’яга на ім’я Ї, котрий виріс у селі і нічого не знає про власного батька. Ї до трьох літ мовчав, «бо рот цицею був зайнятий», а заговорив одразу ж лайливими слівцями. Маленький Ї був відлюдькуватим, лякав дітей, кусався і ховався під мамину спідницю, мав дивного друга на ім’я Козюля, якого «видлубав із мурави, точніше із засохлого коров’ячого пляцка на тій мураві», і ще цілу свиту інших химерних створінь. З ними Ї було весело.
Цікавою є композиційна побудова роману – починається він розповіддю про нелегке подружнє життя головного героя з Цією і про невимовну тугу за Ланою. В його свідомості це дві різні жінки, діаметрально протилежні за характерами і поведінкою. Власне, як Мавка і Килина. Цю можна лише терпіти, Лану – лише обожнювати. Наступний розділ – екскурс у молоді роки Ї, коли він повернувся (чи втік) із армії. Тут розповідається про бурхливі любовні пригоди і першу серйозну закоханість героя, яка виявилася для нього доленосною. І аж у третьому розділі ми дізнаємося про дитячі роки Ї, а точніше – про причини усіх його психологічних травм і комплексів. Про те, як негарна й самотня бібліотекарка Чита вчить Ї читати, а також про те, як мама натхненно підшуковує синові «свіжого тата», тільки от з тими татами ніяк не складається – вони то тікають, то зникають безвісти, і врешті-решт Ї сам долучається до пошуків…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Не буду переказувати сюжет роману. Власне, сюжету як такого, у класичному розумінні цього слова, немає. Є лише розповідь про життєвий шлях головного героя, розбита на часові відрізки, на окремі історії і пригоди. Та коли починаєш читати роман Василя Слапчука «Кохання, Дао і марципани», важко від нього відірватися. Тут дуже вдало переплітаються реальність із химерністю, трагічне із комічним, високе із низьким – про що, власне, свідчить і сама назва твору. Кожне речення рясніє дотепами і жартами, іноді – доволі непристойними і цинічними, та все ж таки по-філологічному вишуканими й смачними. Діалоги героїв часто нагадують анекдоти. А весь роман, без перебільшення, можна розібрати на афоризми й так звані «гострі фрази». Ось лише дещиця з них: «У давнину чоловіки ганялися за мамонтом. Тепер за мамонтом жінки ходять на базар», «Після такого дитинства – хоч одразу на пенсію», «З твоїм іміджем лише стихійні лиха сповіщати», «Що це за депутатська звичка перебивати!», «Завжди є від чого відпочити», «Не знаю, як тебе в’язниця з божевільнею між собою поділять», «Щоб мене мером обрали, коли брешу!», «Ти був би ідеальним чоловіком, якби не вдавав із себе пасічника», «Після того, як я вийшла за тебе заміж, Радянський Союз розвалився», «Інфаркт мимо кадру» і т. ін.
На перший погляд, роман «Кохання, Дао і марципани» може здатися несерйозним, такою собі пародією на роман. Одначе це зовсім не так. Бо насправді в ньому підіймаються цілком серйозні і важливі проблеми, з якими зіштовхується майже кожен українець – проблеми психологічні, моральні, побутові, інтимні, національні, світоглядні та екзистенціальні. Просто автор пропонує нам подивитися на все це з дещо іншого, нестандартного ракурсу. Посміятися. Помудрішати. Подобрішати.